Непоправне горе спіткало родину Пирогів із Гланишева на Переяславщині. Їхній син, брат, чоловік, батько – 32-річний Сергій ПИРІГ повернувся додому на щиті. Захисника України зустрічали востаннє всім селом сьогодні, 24 січня, доземно вклоняючись його подвигу ціною життя, не стримуючи сліз та намагаючись викричати біль утрати, розповідає Переяслав.Сity з місця події.
Працьовитий, порядний та людяний
Пиріг Сергій Віталійович народився 29 березня 1991 року. Був призваний до лав ЗСУ 10 жовтня 2023 року. Служив командиром протитанкового відділення взводу вогневої підтримки аеромобільного батальйону. Загинув 16 січня 2024 року внаслідок ворожого мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району на Запоріжжі.
В останній земній дорозі свого Героя жителі Гланишева проводжали усім селом, на колінах, з державними прапорами та під похоронний марш духового оркестру.
– Дуже хороший був хлопець, працьовитий, усім помагав, усі для нього друзями були, нікому ні в чому не одказав… Батьки хороші, діти хороші, а йому взагалі ціни не було – цьому Сірьожі. У нього є молодша сестра Аліна – вони дуже близькі були. Він по першому дзвінку до сестри їздив, коли б вона не покликала – він уже там. У нього дружина та двоє діточок: 7-річний Віталік та 12-річна Сніжанка, – розповідають Лідія Подоляк та Галина Слюсар, жительки Гланишева.
– Добрий, людяний, порядний, дуже хороший. Їхня родина – наші друзі, – каже пані Галина. – Серьожа після школи навчався в Києві на штукатура-плиточника, але за професією не влаштувався, хоч до всякого діла мав руки майстровиті.
– На базари нас возив і жартував багато. Ми ж і старші нього, а він до нас і посміхнеться, і щось пошуткує, і підвезе куди треба, дуже хороший був – товариський і світлий, – зауважують співрозмовниці.
– Я знаю Сергія зі школи, з першого класу, я тоді ще у школі працювала, – згадує Світлана Кондратенко, староста Гланишева. – Він був дуже хорошою дитиною, старанним, жартівливим. Та й у дорослому віці зберіг найкращі свої риси: був безвідмовним у допомозі, веселим. Таких мало. Звісно, що у школі трохи бешкетував разом із однокласниками, але в них був дуже дружній клас. Сьогодні він їх усіх зібрав, усі з’їхалися аби провести в останню путь нашого Героя.
Сергій тривалий час працював у виробничо-комерційній фірмі «Укрпромпостач» забійником, а потім перейшов на «Ниву Переяславщини». Військкомат його призвав у жовтні 2023-го і він відразу став на захист України, хоч і має двох малолітніх діток. На жаль, усього через три місяці його життя обірвав ворог.
Батько Віталій Сергійович – ветлікар, працював у радгоспі, на племстанції. Мама Раїса Петрівна працювала теж ветлікарем, а зараз вона – молодша медична сестра, помічниця нашого фельдшера. Це люди, яких у нас всі знають, вся родина дуже хороша. Величезне, непоправне горе спіткало їх, і для односельців це біда.
"За рідними душі не чув"
– Діти Серьожу дуже любили, і він у них души не чув – усе для дітей, все робив заради них та дружини Світлани, – розповідає Галина Слюсар.
Про родину Сергій турбувався і вже будучи мобілізованим, коли пішов на війну. До Нового року дітям подбав про подарунки, замовив матері, щоб купила Сніжанці золоті сережки, а Віталіку телефон.
– Йому ще двадцяти не було, як він одружився. Сніжанці ось 12 років святкували… Ще не знали, що така біда сталася. Страшне горе, тяжке... У нас іще один житель села зараз вважається безвісти зниклим – тезка Сергія і сусід навпроти. Обидва майже в один час пішли служити, – каже Світлана Кондратенко.
– Сергіїв рідний дядько по матері, Раїсин брат, теж воює, – додають Лідія та Галина. – Він допоміг, щоб тіло Сергія зразу ж забрали. Якби не він, то, може, б іще й не проводжали оце так, хто знає, коли б його привезли. Війна...
Останній шлях додому
Чин похорону розпочався на подвір'ї родинного помешкання Сергія Пирога об 11:00. Попрощатися із земляком-захисником України, люблячим сином, чоловіком та батьком двох діток прийшло без перебільшення усе село.
Батько від горя почорнів, на матері лиця не стало, дружина, сестра – усі не відходять від Сергія ні на мить. Оплакують, цілують його руку, благають відкрити очі, прокинутися... Запитують, на кого він їх лишає, чому так, чому саме він...
Збагнути їхнього горя жодному з присутніх не під силу і, дай Боже, ніколи не відчути...
Ніхто не може втримати сліз, навіть чоловіки плачуть... Війна забирає в нас по черзі всіх найкращих, молодих, дужих і працьовитих – цвіт і майбутній розвиток нашої країни. Ворогові не шкода нікого...
Захисника Сергія Пирога похоронили з військовими почестями на цвинтарі в рідному селі Гланишеві. Герой поповнив лави Небесного війська України. Вічна слава, шана та світла пам'ять!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
