Щосуботи у Переяславі виходять на мовчазну акцію підтримки військових, які перебувають у російському полоні чи вважаються безвісти зниклими їхні рідні та близькі. Вони приходять із надією і вірою, що їхні сини, чоловіки, батьки, брати, друзі — усі вони живі, що вони повернуться.
Однак їхні серця не завжди витримують цього очікування. Сьогодні, 13 грудня, під час акції на Борисоглібській площі стало зле батькові одного з безвісти зниклих захисників – до нього викликали швидку допомогу.
О 9:00 до учасників акції Надії доєднуються рідні загиблих Героїв з портретами — на вшанування Хвилини мовчання. З кінця вересня в цей час поліція зупиняє рух транспорту. Цього разу рух перекрили не на пішохідному переході, як зазвичай, а безпосередньо перед родинами, які стояли на площі з прапорами і плакатами, повідомляє Переяслав.City.
– Чекаю сина... – старається стримати сльози мама Владислава Миколайовича Давидюка. – Хлопці нам сказали, що він загинув… Але я не вірю нікому і нічому. Я чекаю.
Він служив у Президентській бригаді. 1 грудня минув рік, як він зник безвісти. Кажуть, що тяжко шукати, бо їх навіть не тримають разом з усіма.
Кожну хвилину, і кожну секунду я молюся і прошу в Бога, щоб дитина моя повернулася додому. До останньої сотої процента, який нам дають, буду чекати.
Сюди на акцію приходжу, щоб сину десь там було легше...
Я тут, бо я — його голос…
Марія Колесник приходить на акцію Надії з дітками щоразу, як є змога. Вони тримають прапор зниклого безвісти воїна Колесника Артема Олександровича, кулеметника 1 взводу 2 роти 3 ОТБр.
– Чекаємо тата і чоловіка. Офіційно він вважається зниклим безвісти. Майже два роки тому в лютому він не повернувся із завдання. Це було у Білогорівці Луганської області. Ця територія вже під росією.
Побратими мені кажуть, що він загинув – піди постав свічку за упокой і заспокійся. Але я не можу в це повірити, бо я не бачила його, не поховала, тому ніколи не повіримо. І в його частині мені кажуть, що чоловік загинув, але вони не змогли забрати тіло… А коли зможуть – невідомо. Там же все окуповано.
Але ми все одно надіємося…
Олена стоїть на акції із прапором надії за свого кума. Станкевич Євгеній Вікторович (37 взвод 56 бригада) зник безвісти 4 вересня 2025 року.
– Нам поки що нічого про нього не відомо. Його чекають мама, син і донька. більше нікого в нього немає.
І ми приходимо сюди на площу щоразу, бо є надія, що він знайдеться живим. Сподіваємося і чекаємо…
– Поверніть моє серце, – плаче мама Ольга Іванівна. Її син Катрич Олександр Васильович 31 липня 1986 року народження, служив у в/ч А 3425. Зник безвісти 17 березня 2025 року.
– Вже дев’ять місяців як зник, а мені нічого про це невідомо. Ніхто нічого не каже: ні побратими, ні військова частина. Чотири їх було і всі чотири хлопці зникли – їхня доля невідома, кажуть, і все…..
Я приходжу на ці акції з надією, що, можливо, хтось десь нас побачить, може нас Бог побачить і поможе…
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа», що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
