Кажуть, ніхто в світі так масово не утримує підсобні господарства як українці. І це не лише для того, щоб забезпечити трудову діяльність селян, коли агропідприємства значно зменшили потреби в трудових ресурсах. Адже люблять погосподарювати вдома, виростити щось для столу і містяни. А передусім для того, щоб отримувати свіжі, гарантованої якості продукти. У цьому переконалися журналісти Переяслав.Сity, запитавши своїх земляків, навіщо їм домашні господарські клопоти.
Марина Дяченко, 49 років, с. Помоклі:
– У нас велике господарство. Тримаємо двох корівок, двох теличок і бичка, двох баранчиків і чотири вівці, а з ними ще двоє маленьких овечок. Ще є кури, качки, собачка, котики. Щоб їх попорати й погодувати не поспішаючи, мені треба години зо дві, тож устаю о пів на шосту. Корови дою апаратом, якщо є необхідність, то це зробить і чоловік. Обробляємо близько гектара землі і сінокосу, то для кормів самі заготовляємо сіно, сіємо буряки, трохи зернових. Із тим, що отримуємо на паї, хоч і впритул, але вистачає. Для оранки, тюкування наймаємо техніку, бо зі свого маємо тільки автомобіль із причепом. З господарства великого доходу не маємо, бо молоко здаємо заготівельникам. Це дешевше, як торгувати на базарі, але простіше.
Олександр Савченко, 43 роки, місто:
– Живемо у квартирі. Ніякого підсобного господарства у Переяславі не маємо. Вистачає того, що є у батьків дружини. Вони мешкають у селі неподалік Золотоноші. Тут не так і далеко, то навідуємося частенько, особливо у теплу пору. Там є аж два великі городи. Тримають і живність. Теща і тесть вже пенсійного віку, то потрібно допомагати. Від корови кілька років тому відмовилися, але є свинка, кролики, кури. Коли не приїдь, роботи завжди вистачає. Інколи тесть каже, що при колгоспах тримати живність було легше, корми були дешевшими. Та що робити? Люди тримаються за господарства. Легше вижити та і харчі свіженькі.
Микола Степанченко, 58 років, с. Соснова:
– Нині рідко хто із села не тримає у хліві живність. У нас же зараз є із домашньої птиці 15 курей, 5 гусей, 3 індокачки, два індики. У листопаді минулого року на базарі в Яготині купили двох свиней. Годуємо їх зерном, яке на пай отримує моя дружина Ганна та яке збираємо на власному городі. Картоплю і буряки теж вирощуємо для свого хазяйства. Якщо зерна не вистачає, то кукурудзу і пшеницю підкуповуємо на базарі. Було у нашому господарстві і по дві-три корови. Нелегко їх було утримувати, то з останньою попрощалися із рік тому. Більше худоби не заводитимемо.
Тетяна Черненко, 62 роки, місто:
– Пенсії з чоловіком маємо невеликі – і по 3 тисячі не виходить, то не тримати господарство – гріх. Живемо у двокімнатній квартирі на Леваді, зараз значна частина пенсії йде на оплату тепла. Маємо земельну ділянку – 10 соток – на Солонцях, то теплої пори весь час проводимо там. У нас там побудована хатинка і два сарайчики. То тримаємо і кілька курок-несучок, і пару десятків бройлерів. Купуємо їх весною у продавців з Бориспільщини на нашому базарі і годуємо. Кілька останніх років тримали і кроликів, м’ясо дуже смачне, але мороки з ними більше – треба кожного дня зелені корми. З курми простіше – насипав повні коритця зерна і поїхав. Добре, що в чоловіка є пай у його селі на Черкащині, то забираємо його зерном. Ну і город, звісно ж, допомагає нам овочами.
Валентина Гора, 54 роки, с. Виповзки:
– Ми з чоловіком тримаємо кілька корів, є свині, кури і, звичайно ж, коти та собаки. Працюємо багато, вранці встаємо о п’ятій, на восьму я йду на роботу, повертаюсь о 17-й, і до десятої вечора пораємось. Тримати господарство – це великий клопіт щоденно, без вихідних. Однак, що ж ми маємо? Молоко приймають на завод по 6 гривень за літр, це при тому, що жирність 4 відсотки. Невже не можна підняти ціну хоч трохи? У магазині літр молока коштує 20 гривень і більше, може б, і селянинові трохи дали з «баришів»? Ми на городі сіємо зернові культури, суміш трав на сіно, потім «Земля Переяславщини» ще виділяє ділянки для косовиці на сіно, ще сільська рада – 10 соток теж на сінокіс. У нас у селі 90 корів, минулого літа склались грішми, купили електропастуха, так полегшили собі працю. Вигода від домашнього господарства – мізерна, ото тільки й того, що дітям у місто можна дати якісь кращі від магазинних продукти.
Людмила Олексенко, 69 років, місто:
– Тримаю тільки корівку й курочок. Корівці Соньці більше десяти років. Взяла її ще теличкою. Вона мені як рідна: я з нею розмовляю, вона до мене лащиться. А чужих до себе не підпускає. Влітку випасаю корову на лузі. Вирощую кукурудзу для кормів, отримую зерно за паї. Колись у мене було дві корівки, свині, індики, качки, гуси. І кролів тримала. Було таке, що звечора погодувала, а вранці прийшла, а вони всі здохли. Погорювала за тими кролями! Після того розчарувалася і більше не заводила. Зараз здоров’я не дозволяє тримати багато худоби. Діти наполягають, щоб і корови позбулася. Та я до такого не готова, вона ж як член родини.
Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу (там актуальні новини Переяславщини) та стежте за нами у фейсбуці
