25-річна переяславка Альона Горобець переїхала до Америки майже сім років тому. Дівчина поділилася власним досвідом життя емігранта в США та розповіла, як потрапила до цієї країни й чому обрала для життя саме її.
— Розкажи, чому Америка? Коли ти вирішила, що хочеш полетіти саме туди?
— Ще тінейджером, років у дванадцять, я відчула бажання жити в далекій країні. Вирішила: втілю це, коли виросту. Конкретну мету щодо поїздки до Штатів я поставила після закінчення школи. На першому курсі Київського національного лінгвістичного університету почала посилено готуватися, але вирішила дати собі ще рік, щоб поглибити знання англійської, зібрати необхідні документи і вже після другого курсу полетіти.
У Нью-Йорку Альона вже почувається своєю
— Знаю, багато українців мріють бодай подивитися цю країну як туристи, але навіть для цього візу туди отримати складно.
— Я дізналася про Work and Travel. Це – одна з найвідоміших програм міжнародного студентського обміну. Мене ознайомили з переліком необхідних документів, які потрібно зібрати, та вимогами до інтерв’ю з роботодавцем. Справді, головне — отримати візу. США дуже прискіпливо ставляться до тих, кого пускають у країну. Це й не дивно: багато охочих потрапити до країни мрії за будь-яку ціну. Мені того дня усміхнулася удача, я була однією з двадцяти студентів, які отримали візу. Я вирішила: оскільки мені так пощастило, я неодмінно маю скористатися своїм шансом залишитися в Америці.
— Як пройшла твоя адаптація? Чи є проблеми в Америці щодо того, що ти українець?
— Адаптація стосовно клімату чи зміни часового поясу минула непомітно. А от щоб звикнути до нових реалій життя, знадобилося не менше року. На перших порах в іншій країні — неабиякий вихід із зони комфорту. Інші традиції, правила, звички, врешті, менталітет та мова. Я приїхала з високим рівнем англійської, завдяки репетитору Вовкодаву Михайлу Степановичу, з яким ми інтенсивно займалися двічі на тиждень протягом трьох років. Дякую йому й батькам, які змушували мене вивчати англійську. Зараз я спілкуюся вільно, і часто, коли знайомлюся з американцями, вони роблять комплімент моїй вимові, яка практично без акценту.
Американці дуже гарної думки про українців, кажуть, що ми гарний, працелюбний народ. Найскладнішим був етап легалізації, оформлення документів. Я не мала ні друзів, ні родичів у Штатах, щоб розпитати про всі тонкощі, тож робила спроби, помилялась і рухалася далі. Було складно знайти адвоката, який би чесно проконсультував, а не просто взяв купу грошей за ніщо.
Біля знаменитої статуї бронзового бика на Уолл-Стріт
— Чи сумувала ти за домом, за рідними? Були моменти, коли хотілося повернутися на батьківщину?
— Перші кілька місяців були дуже цікавими й насиченими, в такому темпі, що нудьгувати не було коли, та згодом почала сумувати за батьками та друзями. Добре, що ми завжди на зв’язку, листуємось, телефонуємо одне одному. Але навіть у найскрутніші моменти бажання все покинути не було. Можливо, тому що я дуже настирна і якщо в мене є мета, я доведу задумане до кінця. Крім того, я швидко звикла, відчувала, що я ніби вдома. Однозначно зрозуміла, що це моя країна і я хочу тут жити. Звісно, я хочу полетіти до України, у гості до батьків та друзів, пройтися місцями дитинства. Та поки що не виходить.
— Як ти облаштувалася? Чи були труднощі з житлом?
— Перші чотири місяці я жила в штаті Північна Кароліна. Там житло нам знайшли роботодавці, це було дуже зручно, бо все, що потрібно було робити, – сплачувати оренду. Здається, близько 250 доларів на тиждень. Це достатньо тихий штат, а я почувалася людиною мегаполісу, тож вирішила перебиратися в Нью-Йорк. Знайти пристойне житло за розумні гроші там дуже складно. На своєму досвіді пересвідчилася, що навіть якщо в тебе є кошти, просто так винайняти житло не вийде, бо в тебе немає кредитної історії. Орендатори вимагають цілий пакет документів, перевіряють наявність банківського рахунку з певною сумою — мінімум, щоб вистачило на оренду за рік уперед.
Коли тільки приїхала, коштів на квартиру не мала, значні витрати були на адвоката. Близько півтора року орендувала кімнату на двох з іншою дівчиною. Коли з’явився стабільний заробіток, винаймали вдвох квартиру. Це був гарний район, за годину їзди від Манхеттену.
Times Square — площа в центральній частині Манхеттена
Ціни абсолютно різні: оренда однокімнатної квартири в Брукліні або Квінсі зі скромним ремонтом коштуватиме близько 1600 доларів за місяць без витрат на комунальні послуги. Відразу сплачуєш за перший і останній місяць оренди, а якщо знайти житло допоміг рієлтор, за його послуги теж потрібно заплатити вартість місяця оренди в цій квартирі. Усього знадобиться мінімум 6 тисяч доларів.
— Чи дороге життя в Америці?
— Життя в Америці не дороге, а дуже дороге, особливо в Нью-Йорку. З перших днів дивують ціни, адже на цінниках у магазинах, у меню кафе, у прейскурантах закладів сфери послуг вказують вартість без урахування податків. Людина чітко розуміє, яку частину вартості забирає магазин, а яку — податкова. Що б ти не купив, з тебе візьмуть ще близько восьми відсотків податку. Тому американці такі свідомі у своєму статусі «платників податків».
Дорога й тутешня медицина. Якщо в тебе немає страхування, краще не хворіти, прийом у лікаря обійдеться мінімум у 100-150 доларів за первинну консультацію. Купити ліки в аптеці можна тільки за призначенням лікарів. Є різні види страхування, вартість залежить від річного доходу — від 200 доларів на місяць і вище. Та навіть страхові виплати не завжди покривають вартість лікування. До слова, американці застраховують не тільки власне здоров'я, а й домашніх улюбленців. Щоб за необхідності лікувати свого кота у ветеринара, я сплачую і за його страхування теж.
— Де ти зараз працюєш?
— З пошуком роботи було найбільше складнощів, оскільки однією з умов програми було після приїзду до Америки відпрацювати чотири місяці. До цього в Україні я не працювала. Моя перша робота — касир, і це було дуже важко, бо касири тут працюють завжди стоячи, постійно мають бути на місці або відпрошуватися, якщо треба відійти, усміхатися відвідувачам і не користуватися телефоном. Згодом я знайшла ще одну роботу паралельно — розкладала товари на полицях сувенірного магазину, оформляла прилавок. У Нью-Йорку бралася за будь-яку роботу, яку вдалося знайти: офіціантка, бартендер (бармен), помічниця в медичному офісі, касирка…
Потім мені пощастило влаштуватися в барбершоп, я була новачком, та моєму босу вистачило терпіння й бажання навчити мене. Я закінчила тут б’юті-скул, отримала ліцензію барбера – майстра чоловічих зачісок – і працюю на цьому місці вже чотири роки. Також мене приваблює тема нерухомості, тож зараз я відвідую навчання, щоб отримати ліцензію рієлтора. Повертаючись ввечері з роботи, я сідаю за комп’ютер і працюю далі, займаюся здачею нерухомості на короткий термін у штаті Флорида. Зазвичай мій робочий день починається о 7:30, а закінчується за північ, але мені дуже подобається.
— Де тобі комфортніше жити: в Україні чи в Америці та чому?
— В Україні я жила лише до 18 років і завдяки батькам ні в чому не мала потреби. Коли переїхала до Америки, довелося вийти із «зони комфорту». Тут ти сам за себе. Я думаю, Америка не для слабких людей, це дивовижна країна з морем можливостей, і якщо ти добре робиш свою справу, працюєш без вихідних, то отримаєш справедливу винагороду. Звісно, після всіх податків, які з тебе вираховують, на руках матимеш значно менше, наприклад, я зі свого доходу сплачую понад 35% податків. Також наприкінці року потрібно піти до бухгалтера, підрахувати й заплатити ще несплачене, тут із цим дуже суворо. Не всі витримують такий темп, знаю кількох земляків, які спробували, та зрештою вирішили повернутися в Україну.
«Хочу, щоб і мої батьки побачили цю країну»
— За ці роки в тебе з’явилися близькі друзі, кохана людина?
— В мене є кілька близьких подруг і дуже багато знайомих. Я маю бойфренда, він не українець, але розмовляє російською. Заміж поки не планую, в Америці ніхто не поспішає одружуватися й не запитує: «Чому у 25 ти досі не заміжня?» Задумуються про створення сім’ї тільки після тридцяти.
— Як вважаєш, наскільки ти змінилася за цей період?
— Мені здається, це в мене найскладніший і найцікавіший період, про жоден день я не шкодую, я навчилася бути самостійною. З’явилася впевненість, що я зможу вижити в будь-яких умовах. Далі в мене багато планів, і я сповнена енергії втілити все. А ще хочу, щоб мої батьки навідалися до мене й побачили цю прекрасну країну, бо саме завдяки їм моя мрія здійснилася.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
