Не знаю, як там було в місті, а у нас у Великій Каратулі у 1970-х мати мотоцикл «Ява» для молодого парубка означало особливу статусність і значущість у селі. Це ж вам не «Іж» чи «К-700», які купували місцеві дядьки для господарювання!
Елегантна чеська «Ява» – це винятково для форсу чи, як би зараз сказали, для понтів. Адже на ній мішки не возили, а лише друзяк чи дівчат. Та й то не всіх, а тільки тих, хто не боявся проїхатися з вітерцем – максимальна швидкість цього мотика досягала 125 км/год. Чесно кажучи, думав, що всі ті «Яви» не дожили в цілості до нашого часу, а якщо й збереглися, то в напівзотлілому стані в якихось забутих сараях. Аж ні.
Ява-350
Проїжджаючи нещодавно міською вулицею Глібова (це неподалік хлібозаводу), біля одного з дворів побачив такий вишневий мотик в ідеальному стані. Його власник Віталій Нижник, 62 роки, заводить двигун:
– Ви послухайте, як рівненько працює. Зробив, як для себе. Хіба скажеш, що мотоцикл 1974 року випуску? А повірите, що я його в мішку з Києва привіз? Купив там у 2018-му за 10 тисяч гривень. Перебрав усе, дещо – поршневу, колінвал – довелося поміняти на нові, контакти відрегулював, і заводиться тепер, як годинник. Зараз по холоду роблю обкатку і продам – він ще поїздить у людей.
ІЖ-49. 2010 рікФото: надане Віталієм Нижником
– Це ж не перший ваш відреставрований мотоцикл?
– Далеко не перший. Ось хоча б за фотографіями можна побачити. Це ІЖ-49 1954 року випуску, який я після реставрації продав у 2010-му. А це ще один ІЖ, 56-й, випущений у 1960-му, його в мене купили в 2014 році. А ось на знімку 2016-го «Панонія», цей мотоцикл Угорщина експортувала до СРСР до 1975 року. Його я теж відреставрував, причому оте червоне сідло – його рідне. А на цьому знімку радянський мотоцикл М-72, а, по суті, копія німецького BMW R17: свого часу конструктори із СРСР розібрали кілька оригінальних мотоциклів, які таємно привезли із Швеції, зробили креслення і наладили виробництво. Це єдиний випадок, коли я відновлював не свій мотоцикл – знайомі хлопці з Києва попросили. А мотик і справді досить рідкісний – їх випустили на кількох заводах, в тому числі харківському, не більше восьми з половиною тисяч штук.
"Київські хлопці попросили зробити М-72"Фото: надане Віталієм Нижником
– А свій перший відновлений мотоцикл пам’ятаєте?
– Так, це був ІЖ-Планета, якому було більше 25 років, купив його, як зараз пам’ятаю, в діда в Комуні в 1991 році. На ньому живого нічого не було. Я зробив з нього лялю. Я взагалі не можу дивитися, коли щось тримається, як нерідко буває, на дротиках, вірьовочках. І не стану збирати, якщо болтики рідні не знайду.
ІЖ-56. 2014 рікФото: надане Віталієм Нижником
– А хто вам прищепив оцю любов до техніки та ще й з такою скрупульозністю?
– Не знаю і сам, звідки воно взялося. Цього не було, коли я вчився в школі-інтернаті, не було потім і на швейній фабриці, куди пішов після восьми класів пришивати ґудзик на машинці до військових кітелів та штанів. В армії два роки відслужив у Москві, був «каптьорщиком» (каптерка – приміщення для зберігання майна у військовій частині – ред.) – теж від техніки далеким. А прийшов з армії, влаштувався кочегаром на «Київприлад» і захотілося мопеда. Грошей мав небагато, у батька просити не хотілося, тож заробляв, як міг – здавав яблука, порожні пляшки. Назбирав, щоб купити на руках ЗІФ-77, газовичок. Може, коли бачили – він схожий на велосипед: з педалями, з велосипедним ланцюгом. Він був страшного вигляду – іржавий, поварений, але на ходу. Ото тоді я і відчув: не можу їздити, якщо техніка занедбана. Вона має бути в ідеальному стані, як нова!
З "Панонією". 2016 рікФото: надане Віталієм Нижником
– Наскільки важко цього досягти?
– Багато ручної роботи, адже всі частини старі і, як правило, іржаві, з кількома шарами попередніх фарбувань, нерідко ще й покоцані. Мені все це треба віддраїти до чистого металу, причому до такого стану, щоб я міг передати на нове пофарбування. Деякі частини відправляю в Київ для нікелювання. Воно нещодавно подорожчало втричі, для прикладу, обід колеса роблять за дві з половиною тисяч, а вихлопну трубу – за 19 тисяч гривень. Та ще й чекати доводиться три місяці, поки зроблять. Запчастини, яких не вистачає, шукаю в інтернеті. Спасибі, що в цьому допомагає внук Влад. Він у свої 14 років уже неабиякий спец в мототехніці, вже, до речі, поміг кільком людям з відновленням після аварій їхніх мопедів.
Швидко відреставрувати старий мотоцикл ніяк не вдається, ось і цю «Яву» я зробив аж за три роки.
– Над чим працюєте зараз?
– Дружина ображається, що багато часу трачу на це діло попусту, адже особливого заробітку воно не дає, але вже купив черговий, як вона каже, мішок іржавого заліза. Відновлюватиму ІЖ-56 1962 року. А «Яву» продаю недорого – за сорок тисяч гривень. Стан і справді ідеальний – гарантую.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
