Переяславця Миколу Сідала (61 рік) знають у місті як квітникаря. У сезон він торгує на базарі лілійниками та примулами. А останні кілька років виготовляє на замовлення дерев’яні іграшки та статуетки. Про захоплення на пенсії – у розмові з майстром.
У школі зробив дерев’яні шахи
Перший дерев’яний виріб Микола Сідало зробив ще в 5 класі на уроках трудового навчання.
– Мій батько працював шофером у колгоспі, а у вільний час любив грати в шахи. З роботи прийде, за дошку – й до сусіда. Я вирішив подарувати йому шахи на день народження. Домовився з учителем і виготовив їх на уроках трудового. Тоді в школах усе було: і токарний станок, і матеріали. Шахи вийшли на диво гарними. Вчитель подивися на них та й каже: «Нехай побудуть на шкільній виставці, а в кінці навчального року забереш». Я засмутився, бо це ж був подарунок на день народження, але не сперечався. Через пів року він мені їх таки віддав. Тато був задоволений.
Після школи Микола Сідало вивчився на столяра. За спеціальністю працював недовго.
– Ще до армії столярував у ремонтно-будівельній дільниці «Перемога». А потім мама заборонила. Сказала: «Сину, я не хочу не спати ночами», – показує два пальці без верхніх частин фаланг, пошкоджені під час столярних робіт. – Після армії працював два роки в лісгоспі, а потім – 30 років на маслозаводі. Спочатку був слюсарем, а потім перейшов на приймання молока. Ця робота не приносила мені задоволення, але послухався маму. Працював, поки здоров’я не відмовило: заробив хребетні грижі, тягаючи вантажі. Лікарка сказала: «Будеш мене слухатися, допоможу. Кинь роботу й купи білий костюм, щоб ходити гуляти в місто й нічого не робити». І вона поставила мене на ноги, хоча я вже самостійно не ходив.
Зараз нічого важкого не роблю, а раніше виготовляв дубові меблі на замовлення: стінки, кухні, спальні. На заводі працював, а вдома таким чином підробляв. Якраз мама поїхала в Москву лікуватися й залишилася там на 15 років. І поки її не було, я міг займатися улюбленою справою, – сміється. – А потім уже здоров’я не дозволяло, перейшов на дріб’язкові вироби.
Перше замовлення – 200 іграшок
Микола Сідало приніс у редакцію Переяслав.City свою колекцію дерев’яних іграшок. Серед них – автомобілі, літаки, звірятка, паротяг, трактор. Усі вироби – з рухомими деталями. Перше замовлення на іграшки майстер отримав п’ять років тому.
– Я лежав у київській лікарні. Хворих провідували євангелісти, розповідали про Бога. Один чоловік зі мною розбалакався, а тоді глянув на мої пальці: «А ви що, столяруєте?» – «Так». – «А що можете?» – «А що вам треба?» Він замовив мені двісті іграшок на новорічні подарунки дітям. Усі іграшки я й зараз виготовляю за його ескізами. Виконував замовлення три місяці. Випилювати неважко, важко шліфувати. Він мені гарно віддячив, я навіть не сподівався на таке. Через рік зателефонував його знайомий і замовив сотню таких же виробів. З тих пір я почав виготовляти іграшки на продаж і на замовлення. Коли торгую квітами, виношу і їх на базар.
Домашню колекцію зібрав, щоб показувати замовникам. І внуки іграшки тягають. У мене шість онуків, наймолодшому два роки, старшому – п’ятнадцять. Іграшками цікаво гратися і меншим, і старшим. Кожному подобається своя. Дівчаткам – звірятка, хлопчикам – автомобілі, паровоз і трактор з причепом. Для малюків іграшки безпечні, їх можна навіть гризти, на відміну від сучасних забавок, які робляться з пластику та покриваються токсичними фарбами.
Як матеріал використовую деревину липи, в’яза, трохи сосни. А колеса в усіх іграшках дубові – вони міцні й надійні. Усе дерево – з нашого міста. Проїжджаю, бачу, що деревину пиляють: «Хлопці, дайте чурочку або дві». Вдома розпилюю, сушу і тільки через три роки пускаю в діло. Дерево має бути сухим, щоб не потріскалося і щоб його не покрутило. А дубові дошки купую. Попиляю – і на горище сушитися.
Статуетки беруть на подарунки
Останнім часом майстер захопився ще й виготовленням інтер’єрних статуеток. Вони складаються з окремих фігурок або деталей, які з’єднуються між собою, мов пазли. У розробці – близько 200 варіантів.
– Статуетки побачив на іноземному сайті. Вони мені дуже сподобалися. За кордоном вони дуже популярні, їх ставлять на красиві полиці. У роботі вони складні, але мені подобається, відпочиваю, коли їх роблю. Спочатку знаходжу картинку, роздруковую на принтері, переношу малюнок на дерево. Виготовляються статуетки з цільного шматка дерева. Випилюється одна фігурка, а потім допилюється інша. Далі шліфуються.
Працює Микола Сідало у власній майстерні може засиджуватися за улюбленою справою і до ночі.
– Більше часу приділяю виробам взимку, бо влітку займаюся квітами. Удень ми з дружиною бавимо онуків: з нами живе донька з родиною. А після обіду займаємося своїми справами. Я як піду в майстерню, то можу і не їсти, і до ночі працювати. Думаю, ось ще одну іграшку зроблю, а потім ще одну. Цей процес затягує. Зразу напилюю десяток виробів, а потім тиждень-два шліфую.
Коли виношу вироби на базар, всі ахкають і охкають, а як називаю ціну, то інтерес згасає. Іграшки коштують від 60 до 90 гривень, а статуетки – 250 гривень. Не всі розуміють, що це складна робота. Іграшку можна випиляти і за 10-15 хвилин, а шліфування забирає день. Статуетки беруть переважно на подарунки. Планую створити колекцію 3D-іграшок на ялинку.
Замовити іграшки можна за номером +38-063-811-52-74.
Лілійники привіз з Латвії
Любов до квітів Миколі Сідалу прищепила його мама. Серед найулюбленіших чоловік називає лілійники.
– Ще в радянські часи у нас було багато троянд, близько ста кущів, а також півоній, тюльпанів. Сусідка бабуся Муся робила букети і возила в Київ продавати. Прийде до нас: «Можна я наріжу троянд». Ото з’їздить, і собі щось уторгує, і нам.
А потім я сам почав возити квіти на Київ, це було ще в молодості. В основному продавали з грядки. Лише до 8 Березня вирощували в парнику до пів тисячі тюльпанів. Випрошував у магазинах коробки з-під цигарок, складав туди букети і віз автобусом. Торгував на Бесарабському ринку або на «Юності».
– У 1977 році я був у Естонії на екскурсії. Купив там 10 кущів клематисів, посадив перед будинком. У Переяславі їх ще ні в кого не було, усі перехожі зупинялися біля нашого двору. Дуже багато людей хотіли купити клематиси. Тож я почав їх розмножувати й продавати. Квітка потребує дуже багато роботи, тому через деякий час вони мені набридли, захотілося чогось нового. Зараз в мене залишилося три клематиси, привезені з Естонії.
У 1982 році я поїхав на екскурсію в Латвію і купив там десять сортів лілійників. Потім почав їх купувати і в Києві, і через інтернет, і через «Сільський вісник». У мене зараз велика колекція – близько 80 видів. Сотки дві землі під ними. Квітка цвіте один день, але якщо на кущі 35 стрілок, то він цвістиме два місяці. Не так як лілія: поцвіла два тижні, а потім її ще й хробак з’їв чи зіпріла й зогнила. А лілійники – це квіти для лінивих господарів. Вони не примхливі до погодних умов, добре розмножуються. Також вирощую на продаж примули у відкритому ґрунті. Я їх стільки не намагався розвести, не виходило. А потім мама вислала насіння з Москви, яке взяла в розпліднику, і вийшло. У мене їх близько 20 сортів. А для себе вирощуємо лілії, тюльпани, троянди, дельфініуми.
Квіти сапає дружина Неля, бо в мене це погано виходить, але під моїм керівництвом (сміється). А на базарі торгую я, у Переяславі вже років п’ятнадцять. Маю постійних клієнтів. Вони щоразу підходять: «Коля, є щось нове?» Нові сорти коштують і по 600, і по 800, і навіть по 1500 гривень. Їх важко розмножувати, вони мало наростають. Поки розведеш, треба рік торгувати, щоб повернути гроші за кущ. Я купував найдорожчого за 800 грн. Менший син теж захопився продажем лілійників, лише дорогих сортів, продає через інтернет.
Фото: із фейсбуку Миколи Сідала
У мене є вранішній ритуал – вийти й подивитися, що зацвіло. Прокинувся, очі протер, вдягнув шльопанці й до квіток. Люблю їх фотографувати. У ноутбуці в мене зберігається безліч фото. На перший погляд здається, що всі квіти однакові. Але я бачу, де квітка-мутант, у якої вісім чи десять пелюсток. Вона буває одна на кущі, її треба встигнути зафіксувати.
Найсвіжіші новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
