27-річний Іван народився в Харкові, мріяв стати військовим або поліцейським. Гарно знав англійську, тож вступив на філологічний факультет академії Нацгвардії. У 2019 році, отримавши лейтенантські погони, був призначений заступником командира роти в одну із військових частин Національної гвардії України на Київщині, розповідає Переяслав. City автор прес-служби НГУ.
Специфікою Іванової служби до широкомасштабної війни була підготовка підрозділів до бойових дій. Іван часто виступав у ролі командира ДРГ на польових виходах підрозділів. А спорт, аніме, серіали та комп’ютерні ігри – основний спосіб відпочинку. У сім’ї гвардійця всі військові. Менший брат теж офіцер – командир роти в НГУ, звільняв правий берег Херсону, батько був мобілізований – водій "швидкої", звільняв Балаклію, а зараз воює на Бахмутському напрямку. В інтерв'ю нацгвардієць розповів про перші дні широкомасштабного вторгнення рф, як боронили Київ.
— Як ти зустрів війну?
— О 5-ій ранку 24-го лютого мене розбудив черговий по підрозділу. Десятки пропущених повідомлень на телефоні. Мама з Харкова зі сльозами розповіла, що місто суцільно бомбардують. У нас же тоді було ще відносно спокійно. Я підняв бійців по бойовій тривозі, зробили світломаскування в казармі, отримали зброю та броню. Все було дуже швидко, ніхто не «гальмував».
Вже згодом отримали бойове завдання та на бронетранспортері виїхали у визначене місце. Всю ніч просиділи, не стуливши очей. Наступного ранку отримав наказ приєднатися до бригади «Рубіж».
— Що було далі?
— Десь тиждень ми охороняли аеропорт «Київ» в Жулянах, але бойового контакту не було. Далі висунулись у бік Гути-Межигірської, а ввечері попали там під мінометний обстріл. Залишаючись з технікою, ми добули до ранку, і тільки потім знайшли будівлю для відпочинку.
Поспати було неможливо: постійно щось прилітало, кружляли ворожі та наші літаки. Одного дня, поки ми були на своїй позиції, снаряд залетів в нашу хату. Ми були за метрів 500, коли почули гучний вибух з боку нашого будинку. В цей час там були наші хлопці і ми відразу після обстрілу направилися до них. Дякувати Богу, вони встигли сховатися в підвал. Вирва від міни була за пів метра від входу. Ми звернулися до старшого у селищі і він допоміг нам знайти нове помешкання. Як виявилося, жителі, від’їжджаючи, залишали ключі від своїх будинків та дозволяли поселяти військових у разі потреби.
— Коли було «найгарячіше»?
— Ми виїхали на новий рубіж і нашим завданням було обороняти сільськогосподарську ферму. Ми закріпилися недалеко від неї. Як тільки зайняли оборону, по нас почали працювати 82-м мінометом, а потім чимось важчим...
Ми опинилися поміж нашою та ворожою артилерією. Днями доводилося спостерігати, як снаряди літають в обидві сторони. Навпроти нас стояли дві «бехи» руських, але вони були вже порожні – весь екіпаж був знищений.
Звісно, що все було не так просто. На пагорбі біля нашої позиції лежав «хороший рускій», ще тоді ми дивувалися, як він міг опинитися так близько. "Тіло" лежало кілька днів, доки ми помітили, що воно вже в іншій позі. Дали по ньому чергу – закряхтів. Виявилося, що він зображував мертвого, ховаючи радіостанцію, щоб передавати відомості про нас. Не знаю, як він міг пролежати кілька днів не рухаючись. Ймовірніше, він не був не один, мабуть, якось мінялися ночами.
— Чи утримали позицію «ферми»?
— Після тактичного відходу та перегрупування і з прибуттям підрозділу спеціального призначення ми знов виїхали на «ферму» і там прийняли бій. Зв’язку майже не було, вогонь вівся з усього, що було. Втратили один БТР і один побратим був поранений. Але ми втримались. Коли нас змінили та відвели з позицій, то найбільшим щастям було зателефонувати рідним. Хочу також сказати, що місцеві жителі завжди нам допомагали, носили гарячу їжу та чай. Допомагали і з паливом і з ремонтом техніки.
— Як підтримував свій бойовий дух?
— Я намагався не сумувати, думав, що все буде гаразд. Так, було страшно, але я був готовий до цього. Тепер я просто виконую своє завданн і вірю в нашу Перемогу.
— Що ти скажеш тим, хто тільки мобілізується чи приходить на службу за контрактом?
— Хлопці, у кожного з нас свій життєвий шлях, але якщо ви народилися вільними у вільній країні, ви повинні захищати це заради своїх близьких, батьків, дружин та дітей. Це навіть звучить банально, адже ми всі хочемо зберегти те, що маємо. Звичайно, є багато ризиків, але або так, або ні. По іншому ніяк. Ми маємо виконати свій громадянський обов'язок.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
