У переяславському відділенні поштового зв’язку, що в мікрорайоні Підварки, приміщення давно без ремонту. Стіни та підлога багато років не фарбовані, східці на ганку геть розсипалися, асфальт просів й під час дощів будівлю поштового відділення оточує величезна калюжа.
Це – обличчя Укрпошти. Це – умови, в яких працюють листоноші. Це – сервіс, за який відвідувачі ще й сплачують гроші. І цей не зовсім святковий репортаж з нагоди Всесвітнього дня пошти на Переяслав. City.
«Самі таскаємо посилки і топимо дровами котел»
– Я й прибираю й топлю котел сама, – розповідає завідувачка відділенням Людмила Ткаченко, 47 років. – Та добре, що наше керівництво хоч виділяє дрова на опалення. А ось генератора в нас немає, тому під час планових відключень електроенергії працюємо у «ручному режимі». А як буде взимку, хтозна.
У нас було три листоноші, одну ось скоротили. Тепер мої дівчата-листоноші мають 0,8 ставки, а до скорочення однієї працівниці мали по 0,7. Якщо рахувати реальні гроші, то набігає до п’яти тисяч у місяць. Велосипедом дирекція Укрпошти нас не забезпечує. Або свій бери, або пішки. Господарі хвіртки замикають, частенько не достукаєшся, ще й собаки не пускають у двір. А є ж кореспонденція, яку потрібно передавати із рук в руки. Клопіт та й годі…
Завідуюча поштовим відділенням Людмила Ткаченко з усмішкою обслуговує клієнтів
Тому й не хоче ніхто йти до нас на роботу. Тобто людям робота потрібна, вони приходять влаштовуватися, але навіть до оформлення не доходить. Коли дізнаються про обсяг роботи, умови та оплату праці – ідуть шукати щось краще.
Он біля входу, бачте, гора посилок. Ну то ще й мало, бо буває привезуть до дев’яноста штук! А вантажників же немає, ми їх самі носимо. Усю фізичну працю виконуємо самотужки: і листя загрібаємо, й сніг чистимо, й сміття вивозимо. Не думайте, що це я так сильно жалуюся (усміхається – авт.). Це я просто розповідаю про наші проблеми. Може, керівництво прочитає це у газет і щось зробить, якісь заходи приймуть, щоб полегшити нашу працю. Щоб ми тут не виживали, а нормально по-людськи працювали, хоч трохи в комфортних умовах.
Отакі посилки жінки-листоноші мусять щодня носити самотужки
"В роботі пошти за всі роки нічого не змінилося"
Листоношею цього відділення працює переселенка із Донецька Ірина Кузнєцова. Завідувачка відділення пані Людмила про неї каже, що вона відповідально ставиться до своїх обов’язків, метка, і до того ж, має досвід у поштовій справі.
– У 1999 році я закінчила училище зв’язку у Донецьку і потім працювала на пошті, – Ірина розповідає про своє життя і роботу в Переяславі. – Повірте, що й у ті роки ставлення до поштарів було не кращим. У 2011 році розпочалися перше скорочення поштарів у Донецькому регіоні.
У Донецьку Ірина працювала теж на пошті
Я тоді працювала на посаді ревізора й водночас здобувала вищу освіту у Донецькому інституті залізничного транспорту. Керівництво обіцяло, що переведе мене на керівну посаду, якщо матиму вищу освіту. Але обіцянку не виконали, взяли іншу людину «по знайомству».
Ірина Кузнєцова переїхала в Переяслав з Донецька з двома дітьми і тут оселилася
Мене така несправедливість так вразила, що я написала заяву на звільнення за власним бажанням і виїхала до Києва. Працювала на різних роботах, а додому приїздила лише у відпустку. Й треба ж було так статися, що саме під час моєї відпустки в рідному місті в Донецьку проголосили так звану ДНР. Добре, що я встигла виїхати звідти, забравши двох дітей. Мала деякий ресурс коштів, які відкладала «на всякий випадок».
Деякий час ми проживали у Києві, а потім переїхали до Переяслава. Місто дуже красиве, люди щирі та добрі, тому й вирішила з дітьми остаточно тут оселитися. Купила невеликий будиночок у мікрорайоні Підварки, старший син пішов на навчання до ПТУ, менший – у школу. Роботу не могла знайти, бо, на жаль, у місті немає посад за моїм фахом. Як переселенка отримувала допомогу від держави, мала деякі заощадження, з того й жили.
Ірина Кузнєцова (праворуч) служила в ЗСУ, несла вахту в зоні проведення АТО
У січні 2017 року я пішла на службу у військову частину в Дівичках. Після шестимісячного навчання у Полтаві мене відразу направили в зону проведення АТО. Згадую, як приїхала з курсів, кажу командиру: «Дайте хоч день-два із дітьми побути!» – «Накази не обговорюються, зараз негайний виїзд!».
Ось так довелося знову побачити рідні місця, але уже у ролі захисниці. Служила там, поки оголосили ротацію. На війні зустріла своє кохання, народила третього сина. Йому зараз чотири роки. Тому мене вже не призвали на службу після 24 лютого 2022 року, хоча я й рахувалася у своїй військовій частині.
Але знову ж, треба шукати заробіток. Малюка здала у дитячий садочок "Сонечко", а сама почала підшуковувати роботу. Якось на зупинці побачила оголошення, що потрібна листоноша. Два дні стажування і я уже працевлаштована!
Задоволена, що серед людей, хоча отримую мізерну зарплатню. Із тих часів, як я почала свою поштарську «кар’єру», нічогісінько не змінилося. Проблеми ті ж самі: низькі зарплати, важкі умови праці, скорочення кадрів, за свій рахунок зв’язок із клієнтами, велосипедів для листонош немає. Та й побутові умови не кращі: туалет на подвір’ї, води у приміщенні немає, ремонтуємо тут за свої кошти.
Поштове віддлення на Підварках у Переяславі роками не знало ремонту
«У мене тільки однієї вулиці – близько восьми кілометрів»
– На цю дільницю я прийшла працювати у лютому 2023 року, – розповідає Ірина. – Скутер придбала за свій рахунок, бо велосипедом їздити довше і важче місцевими дорогами. За мною закріплено кілька вулиць. Одна лише Гаяринська – чотири кілометри в обидві сторони, Петропавлівська – близько восьми кілометрів, а є вулиці ще довші, простяглися через увесь мікрорайон. Буває, що й не встигаю рознести пошту, виконати всю роботу, то доводиться працювати у вихідні.
Зарплатня – п’ять тисяч, а прожитковий мінімум – шість сімсот! Єдиний плюс, що хоч платять без затримок. Нещодавно скоротили одну посаду поштарки, а обсяг же роботи не змінився. На моїй дільниці велика проблема – відсутність поштових скриньок біля помешкань. А також те, що коли захворів чи відпустка – немає підміни.
Виручає город та господарство. Тримаю курочок, кроликів, качок. Посадила вже біля хати грушу, черешню, малину – господарюю! Спілкуюся із іншими переселенцями, які змушені були виїхати з рідних місць через війну, – більшість із них не мають власного житла. Що робити тим, хто тікав із-під обстрілів в чому був, навіть без документів? Як виживати?
Добре, що я мала заощадження й придбала хатинку. Прижилася тут у місті, маю друзів, знайомих, роботу, вивчила українську мову, бо раніше розмовляла російською. Уже, думаю, не змогла би жити у Донецьку. Може, колись і захочеться туди приїхати, щоб дізнатися як там знайомі та давні друзі. Але то тільки після Перемоги – з нетерпінням її чекаю!
Листоноша Ірина Кузнєцова для роботи купила за власні кошти скутер. "Чекаю Перемоги!" – каже багатодітна мама
А Смілянський розказує «байки»
Нарада 150 редакторів друкованих медіа всієї України з гендиректором Укрпошти Ігорем Смілянським відбулася в режимі онлайн 27 вересня. Це була енна спроба вчергове порозумітися видавцям із монопольним партнером щодо доставки друкованих видань передплатникам.
На цей раз спочатку обговорювали тарифи. Укрпошта заявила про підвищення своїх цін на послуги від 50 до 100%! І без вагомих аргументів, хіба що з тим, що підвищується рівень мінімальних зарплат.
Для незалежних газет, які не дотуються з місцевих бюджетів, видаються не за рахунок політичних чи бізнесових структур, це – вбивча ситуація. Адже піднімати передплату ціну і так нікуди – під час війни населення збідніло до краю. Волонтери кажуть, що навіть закрити черговий збір для ЗСУ стає для них складнем завданням.
Але найбільша проблема в іншому – невиконанні Укрпоштою своїх зобов'язань навіть за великі гроші і повна безвідповідальність. Газети вчасно а іноді й зовсім не доставляють передплатникам адресно, листонош скорочують, поштові відділення закривають.
Смілянський під час наради виправдовувався тим, що мовляв, дві-три листоноші на відділення це забагато, бо вони не мають стільки роботи, а переходити на повну ставку не хочуть, нібито, аби не втратити вигідну їм субсидію. От хто такі про "фантазії" і "байки" йому нарозказував?! Невідомо. Бо наш репортаж про реальне життя і роботу листонош. І це такі умови, зауважте, у відносно стабільному регіоні.
У відділеннях Укрпошти можна забрати кореспонденцію і пресу, а також купити мівіни з олією
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
