Артем із позивним Лис – військовослужбовець Національної гвардії України, спецпризначенець, який брав участь в обороні Авдіївки та інших українських міст. Історію його бойового шляху розповідає Переяслав. City.
Нащадок діда-прикордонника
Артем народився у Харкові і ще з дитинства мріяв стати військовим, слухаючи історії про службу свого діда, який був прикордонником. Образ сильного, сміливого військовика, якому все під силу, надихав і мотивував юнака, а вибір професії військовика був лиш питанням часу. Невдовзі Артем вступив до Академії внутрішніх військ МВС України.
Отримавши лейтенантські погони у 2012 році, розпочав військову кар’єру заступником командира роти. Але ще тоді Артем проЯвив свої вміння аналітично мислити та приймати правильні рішення, тож подальшу службу він проходив на штабній посаді.
Дорога до спецпідрозділу
Займаючись «паперами», все ж хлопець мріяв про службу у підрозділі спеціального призначення, де хлопці завжди займалися чимось справжнім військовим, тренувалися, бігали.
«Я хотів потрапити в спецпідрозділ і стати снайпером. Зі снайпінгом (Снайпінг – це мистецтво маскування та вміння зробити точний постріл на велику відстань - ред.) не вийшло, але в спецпідрозділ я все-таки потрапив», – розповідає Артем.
В той час Лис відчував, що йде своїм шляхом і досліджував його з відповідальністю.
«У спецпідрозділ я прийшов відразу на посаду офіцера-розвідника, але потім став командиром бойової групи. В процесі цікавився тонкощами справи, багато вчився. З 2018-го виїжджали для виконання бойових завдань до населених пунктів Щастя, Золотого, Станиці Луганської та інших. У нас там були спостережні розвідувальні пости. Дронів ще не було в достатній кількості, тож ми працювали «ногами», – згадує спецпризначенець.
Планував бойові операції
Початок повномасштабного вторгнення Лис зустрів, виконуючи бойові завдання в ООС, де з побратимами ледь не загинув від ракетного обстрілу. Після цього його діяльність сильно змінилася. Завданням підрозділу було збирати інформацію про місцезнаходження противника та максимально сповільнити рух його просування на південному напрямку. Поблизу Новосілок усього чотири групи спецпризначенців тримали близько 15-ти кілометрів вздовж лінії фронту.
Потім його забрали в штаб, де він розкрив свій аналітичний потенціал, ставши справжнім «лисом» у цій справі. Артем знайшов у цьому корисне для себе: думати, планувати, зробити так, щоб ніхто з побратимів не загинув. До того ж, правила війни різко змінилися, і потрібно було підлаштовуватися та змінювати підхід до планування операцій.
В Авдіївці Лис вже очолював штаб свого підрозділу та разом із розвідниками планував проведення бойових операції.
«Штаб був мобільним, тому в нього ніколи не було постійного місця розташування, що убезпечувало від «прильотів». У нас була машина зі старлінком, що працювала автономно. Завдяки цьому ми могли вести спостереження за допомогою дронів у реальному часі та ефективно проводили спільні операції з іншими підрозділами. Найбільше запам’яталось, як ми своїми силами ліквідували 40 окупантів за день», – згадує Лис із гордістю.
Артем підкреслює, що для ефективної роботи важливо підтримувати свій бойовий дух. Зізнається, що війна відкрила йому очі на багато простих, але важливих речей – бути уважнішим до деталей і відкритішим до маленьких радощів у житті. Наприклад, частіше телефонувати мамі.
Попри все гвардієць має плани на майбутнє. Мріє створити сім’ю та продовжувати кар’єру військовика. А на запитання про те, чим на його думку закінчиться війна, відповів упевнено і коротко: «Нашою Перемогою!».
Пресслужба НГУ
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
