Знову встелена живими квітами та сосновими гілочками остання дорога Воїна Світла. Попереду похоронної процесії несуть фото молодого чоловіка з чорною стрічкою – Захисника України Василя МОСТОВОГО.
Жителі Лецьок і Вінинців, інших сіл Циблівської громади, переяславці та побратими сьогодні, 7 лютого, на колінах, з прапорами в руках і зі сльозами на очах провели у засвіти свого Героя. Ворог навіки зупинив биття його щирого, доброго серця, перед тим "пошматувавши" душу воїна у "Дебальцевському котлі". Історію розповідає Переяслав.City.
"Він був моєю правою рукою і прикривав спину"
Для Володимира Мамітька, офіцера 1 відділу Бориспільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, кожне прощання з нашими Захисниками дуже болюче. Але сьогодні організувати і провести прощальну церемонію йому було найтяжче. Він віддавав останню шану особливому для нього Воїну, з яким знайомий з 2010 року. Володимир Іванович разом із Василем Мостовим протистояли окупантам ще в 2014 році, на позиціях сумнозвісного "Дебальцевського котла".
– Ми разом із ним із Дебальцевого виходили, він мене прикривав… Був у моєму підрозділі, ми виходили звідти останніми. Він взагалі спокійний хлопець, а після того, що пережив, став дещо різким. Горілку не пив зовсім, від слова взагалі.
Після школи в армії служив, а потім – у 2010-му Вася підписав контракт резервіста і ми неодноразово з ним були на зборах у Семиполках, у Києві. А в 2014-му нас напряму визвала частина, ми поїхали зразу на збори, а тоді близько двох років брали участь в антитерористичній операції. Він був моєю правою рукою і прикривав спину.
У 2022-му Вася приїхав у нашу частину, але, на жаль, посади всі були зайняті, і він сказав: «Іванович, я піду куди завгодно». Я йому тоді передзвонив і домовився, щоб він був у нашій 43-ій, але він через деякий час подзвонив і сказав, що не витримує більше: «Поки всі ви там, я тут хлопців навчаю». Я тоді йому казав, що це добре, адже в нього неабиякий досвід. Але він ні в яку – хотів на передову. Він стрілець за знаком зодіаку, і був таким же гарячим.
Як зв’язківець досконало знав апаратну, виїжджаючи в поле, міг кого завгодно підмінити, настільки він знав, що і як працює в машині зв’язку. Навіть як треба за кермо – сяде і поїде.
Я ніколи не забуду Васю, пам’ятатиму завжди… Він прикривав мою спину…
Залишилися тільки хороші спогади
Житель Лецьок Андрій познайомився з Василем Мостовим, як тільки сюди переїхав – у 2010 році. Згодом він став хрещеним батьком доньки Андрія.
– Дуже хороший був, безвідмовний, порядний і, як кажуть, «з руками». Ми з ним не просто кумами були, а справжніми друзями. Тепер залишилися лише хороші спогади про нього. Та що казати, я в себе вдома та на подвір’ї зараз куди не кидаю оком — скрізь нагадування про Васю.
Ремонти в хаті він допомагав робити, ще сварив мене, що не маю інструментів, наказував: «Андрій, купи робочий інструмент, у кожного чоловіка він має бути свій». Він усе вмів, руки мав роботящі, «золоті». Навіть як чого і не робив ніколи – пробував і в нього виходило. У мене вдома шпалери клеїв уперше, то так їх «приліпив», як професійний майстер.
А мій сад… Ми разом з Васьою посадили 36 вишень. Коли вони цвітуть, то сад, як наречена… А тепер буде ще й про кума нагадувати.
Замість весільного – похоронний кортеж... Не встиг Вася одружитися, з дівчатами гарно спілкувався, мав багато подруг, але тієї, єдиної, так і не зустрів… Може б і стрів, але ця клята війна… Він з 2014-го наш Захисник.
Як були барикади на в’їзді в Переяслав зі сторони Цибель, ми з ним там чергували. Якось дивлюся, а він сидить на шинах зажурений, питаю: «Чому, куме, сумуєш», а він мені: «Мабуть, поїду на війну»… І поїхав… У Дебальцевому був, пережив жахіття «кровавого котла»… Під час виходу наших воїнів із того пекла він мені подзвонив о 3:30 ночі: «Я вже в Артемівську – на вільній українській землі. У мене сьогодні другий день народження». Після АТО був удома, працював у Переяславі, займався ремонтом бензопил, точив цепи тощо.
У 2022-му почалася повномасштабна війна і Вася відразу ж пішов у військкомат, але в перші дні його не взяли, став на захист України він у березні. Про те, що відбувається на фронті, не розповідав ні по телефону, ні коли приїздив у нетривалі відпустки. А я в душу йому ніколи не ліз. Єдине, казав: «Коли виходив з Дебальцевого, думав, що найстрашніше уже пережив. А виявляється, що пекло може бути ще пекельнішим». Так він порівнював АТО з нинішньою війною. Я й досі не можу повірити, що його більше немає. Найкращих війна в нас забирає, найкращих…
Вася 30 листопада 2023 року відзначав своє 33-річчя… Більше іменин не святкуватиме…
Остання земна дорога
Мостовий Василь Васильович народився 30 листопада 1990 року в селі Вінинці Циблівської громади. Був учасником антитерористичної операції. З 2014-го майже два роки був учасником АТО. На захист України після повномасштабного вторгнення росії став 14 березня 2022 року. Служив солдатом-оператором апаратної 1 взводу зв'язку роти зв'язку тилового командного пункту.
Сьогодні, 7 січня, наш земляк повернувся додому... Востаннє, бо "на щиті". Василь Мостовий загинув 26 січня 2024 року біля села Дружелюбівка, Вільнянського району, Запорізької області.
Панахиду за Героєм провели священнослужителі храму Вознесіння Христового. Далі траурний кортеж із тілом загиблого бійця рушив до його родинного помешкання у Лецьках. Звідси до Вінинців його остання земна дорога була встелина живими квітами та гілочками сосни. Люди зустрічали свого Захисника на колінах, тримаючи в руках прапори, а до місця вічного спочинку проводжали пішою ходою. Поховали Василя Мостового з військовими почестями на кладовищі села Вінинців.
У воїна залишилися мама Світлана, брат Віталій і сестра Лілія.
Василь був справжнім сином України, воїном-захисником, сином, братом, другом... Вічна пам’ять та незгасна слава Герою!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
