Тамара Бурлака працює в Переяславі листоношею майже десять років. Вона одна з небагатьох працівників місцевих відділень «Укрпошти», яка залишається в професії попри всі труднощі, які переживають рядові поштарі в процесі реформи компанії. Про умови роботи листоноші, навантаження і всі особливості професії кореспондентка Переяслав.City дізналася, провівши один робочий день разом із Тамарою Миколаївною.
«Торгувала одягом, але справа не пішла»
Домовилися про зустріч на п’ятницю – саме в цей день виходить новий номер «Вісника Переяславщини», тож це буде гарна нагода водночас ближче познайомитися і з нашими читачами. Тамара Миколаївна працює листоношею у центральному відділенні, там і зустрічаємося. Вона вже забрала свій вантаж, і після знайомства зі мною оголошує рознарядку на день:
– Треба роздати кілька пенсій, занести рекомендовані листи до установ, доставити пресу адресатам у приватні будинки, квартири та в організації. Продукти для продажу сьогодні не беремо, бо Ви без велосипеда, то слабенький буде із Вас помічник! – усміхається. (Йдеться про те, що листоноші, водночас із видачою пенсії, мають завдання ще й реалізовувати різні товари).
– Тож «прогуляємося» із центру й до газконтори на вулицю Героїв Дніпра. Але якщо маршрутом когось із клієнтів не застанемо на місці, то доведеться повертатися через якийсь час.
Пані Тамара вже розіклала всю кореспонденцію акуратно сортовану по кишеньках у спеціальну сумку. Преси цього дня небагато, тож усе помістилося.
– Хороша сумка, зручна і надійна – вже довгенько мені служить. Це знайома подарувала, – зауважує.
Тамару у місті добре знають, шанобливо вітаються, махають рукою або кивають головою, відповідаючи на її привітання. Розпитую, як вона прийшла у цю професію. Жінка на мить замислюється, а далі я слухаю її відверту розповідь:
– Мріяла бути інженером, але з різних причин не склалося. Зайнялася підприємництвом і майже десять років продавала одяг. Може б, досі торгувала, але вчасно зупинилися: не пішла у мене ця справа так, як у інших. Працюю, а доходу майже немає. Продавати теж потрібно уміти: «впарити» комусь втридорога, розхвалити товар, який є другорядним. Я всьому цьому не навчилася. Тож покинула торгівлю й почала підшуковувати якусь іншу роботу. На той час мені було 44 роки. Немолода, але ще й, як кажуть, до пенсії далеко. Та вже, як з’ясувалося, у такому віці не скрізь візьмуть на роботу. Ніби й вакансії є, але як запитають скільки мені років, то відразу й відмовляють: «Приймаємо тих, кому до тридцяти п’яти, не більше!»
«Зарплата у нас мала, а роботи багато»
– Якось проходила повз відділення центральної пошти й побачила об’яву, що потребують листоношу. Вирішила спробувати ще й такого «хліба». На той час завідувачкою відділення була Олена Онищенко, як зараз пам’ятаю її слова: «Зарплата у нас мала (на тоді було 1400 грн), а роботи багато. Будеш підмінною по всіх дільницях міста на час відпусток інших листонош?». Я й погодилася.
Три дні мені проводили інструктаж, а на четвертий день сама вийшла працювати на мікрорайоні Андруші. Спочатку було соромно йти на цю роботу, бо вона тоді у моєму розумінні була не дуже престижною. Але що поробиш, десь же треба працювати? Втішала себе думкою, що мене у Карані ніхто не знає, нічого не питатимуть.
Але у перший же день роботи виявилося, що там теж є мої знайомі ще й немало! Переступаю поріг хати, щоб віддати лист чи газету, й чую: «О, Тамара, а чого це ти прийшла? Пошту тепер носиш…». Й так було не раз і не два. Тоді думала, що попрацюю місяць-два, а далі шукатиму іншу роботу.
Втім у поштовому відділі Карані колеги виявилися дуже хорошими, щирими. Вони так тепло мене прийняли у свою команду, зуміли увести у курс справ, що ті 24 дні на підміні пройшли для мене швидко й вдало. І я передумала, вирішила залишитися на цій роботі. Завідувачка відділенням Наталія Тищенко мене навіть похвалила: «Такої підміни у нас іще не було! Жодної скарги за місяць не надійшло, усе вчасно та куди слід доставила!»
Через наступні 24 дні пішла підміняти іншу листоношу й теж добре справилася. Дуже боялася йти на підміну в мікрорайоні Підварки. Знала там лише одну вулицю –Золотоніське шосе. Решта вулиць, провулків були для мене, мов темний ліс. Боялася заблукати на Підварках і вийти десь аж під Чирським! Тоді товаришки з відділення, я їм щиро вдячна, намалювали мені карту, по якій я й вивчила там всі вулиці.
Підварки – досить велика дільниця, я там інколи до ночі, бувало, й до 23:00 розносила листи й платіжки. Та, зрештою, все добре відпрацювала і після того глибоко видихнула із полегшенням. Згодом дізналася, що листоноша, яку я підміняла, за свою роботу мала 0,8 окладу – на той час близько 1200 грн. Я як підмінна мала ставку, але в грошах це було не набагато більше.
Газета для постійного читача
«Обслуговую 51 вулицю, 50 установ та 15 багатоповерхівок»
– Відтоді аж до 2020 року я так і працювала на підмінах. За цей час вивчила в місті всі вулиці, за якою адресою й де розміщена кожна установа. А ще познайомилася із багатьма жителями міста, серед яких є авторитетні й заслужені, люди із унікальними долями та цікавими життєвими історіями.
Я ж не просто роздаю пресу, листи чи платіжки – спілкуюся із кожним, до кого заходжу. Люди часто діляться зі мною своїми радощами, розповідають і про свої проблеми. Особливо люди старшого віку, які проживають одні й не мають навіть із ким поговорити. Тож ця робота не така формальна, треба бути людяною, навіть трішки психологом. Це трохи забирає часу, але так складаються гарні стосунки. Через це в мене ніколи не виникало жодних непорозумінь.
Якось підрахувала, що обслуговую 51 вулицю, близько 50 установ та 15 багатоповерхівок, що на вулицях Богдана Хмельницького й Героїв Дніпра. Маю від керівництва відзнаки за хорошу працю, але головною нагородою вважаю те, що маю улюблену роботу, хороших колег та задоволення від того, що роблю.
Свою розповідь Тамара Миколаївна перериває, бо ж курсуємо маршрутом і заходимо до будинків, щоб видати особисто в руки пенсію чи лист, розносимо кореспонденцію в установи, пресу у багатоквартирні будинки. Тамара все це так швидко робить, що я ледве за нею встигаю.
– Я теж не відразу усе робила швидко. Тільки згодом натренувалася, вивчила, де можна скоротити шлях, де погана дорога їхати велосипедом і краще пройти пішки. Знаю, де люди працюють допізна і їм слід приносити пресу ввечері.
У перші роки я старанно готувалася до виходу на роботу: робила макіяж, одягала брючний костюм, туфлі на високих підборах. Було приємно, коли чула від своїх клієнтів, що у них дуже красива поштарка. Але в такому вбранні цілий день із ношею ходити містом дуже важко. Якось вирішила одягатися простіше, а потім і зовсім перейшла на майже робочий одяг. Одного разу розкладаю пошту у ящики, а позад себе чую, хтось запитує: «Якби ви тільки бачили, яка у нас раніше вродлива поштарка працювала! Не знаєте, де вона зараз?». Я тільки усміхнулася.
Семенюк Іван постійно виписує "Вісник"
«Велосипед від Костіна служить досі»
Протягом усього нашого маршруту Тамара так швидко і вправно орієнтується, що я поцікавилася, чи довго їй довелося вивчати місцеву географію?
– Маю добру зорову пам’ять. А коли починала, то ще ж і молодшою була, прудкішою. Полюбила роботу і відчувала задоволення від того, що роблю, що спілкуюся зі стількома різними людьми. А коли хороший настрій, то наче і втоми не відчуваєш.
До того ж, маю надійного помічника – велосипед, бо пішки не виходила б стільки із важкою сумкою. Першого велосипеда купила за власні кошти, сама його й ремонтувала. На роботі від «Укрпошти» нас не забезпечують ні формою, ні транспортом.
У 2020 році обслуговувала міську раду. Якось зустрів мене Тарас Костін, який на той час був міським головою. Поговорили невимушено про роботу поштарок, про наші проблеми. Згодом до мерії запросили на зустріч усіх листонош міста, де вже кожен зміг висловити, що наболіло на душі. І невдовзі за сприяння Тараса Вікторовича 18 листонош у Переяславі отримали по новенькому велосипеду. Саме той мені служить і досі.
Дуже хотілося, щоб теперішній міський голова розпорядився поміняти вуличні поштові ящики. Бо вони вже такі іржаві, майже непридатні, аби туди класти платіжки чи іншу кореспонденцію. А людям же це важливо! Тому доводиться шукати інші підходящі місця й засовувати ті рахунки десь у ворота, під вхідні двері чи деінде. Папірці, буває, вітром десь заносить, виникають непорозуміння.
Анатолій Федорович Кошелєв отримує пенсію
«Працювало 10 листонош, а скоротили до чотирьох»
– У нас така робота, що її важко спланувати наперед, – каже пані Тамара про свій графік. – От тільки коли привезли пошту, тоді бачиш, скільки потрібно рознести і розумієш, скільки приблизно годин це займе. От сьогодні була всього пара сотень кореспонденції. А інколи привозять майже 400 тільки рекомендованих листів, а ще ж і чималий список пенсій. Її маю видати у той же день, тому робота до ночі. На рознесення платіжок виділяється п’ять днів, але я не затримую. Тому працюю практично без вихідних.
Ну вже нелегко носити і важку сумку. Окрім газет та листів, листоноші мають пропонувати клієнтам різний так званий супутній товар: миючі засоби, олію, солодощі, крупи та усяку всячину.

Із липня 2023 року в нас відбулося велике скорочення, як і по всій Україні. У нашому центральному відділенні доти працювало 10 листонош, а залишили чотирьох. І на них розділили всю територію, яку обслуговували десятеро! Щоправда, перевели всіх із 0,7 на повну ставку. Але це – мінімалка. За ці гроші я і листоноша, й касирка, і продавчиня, і бухгалтерка, бо треба ж звести всі платежі. А крім того ще як волонтер-психолог та порадник. Оце така в мене професія. Вважаю, дуже важлива для людей.
За розмовами незчулися, як рознесли майже всю кореспонденцію. У мене страшенно боліли ноги, а пані Тамара була бадьора та енергійна, навіть жартувала: «Ну що, а тепер повернемося у центр, звідки починали?» Там не було вдома одного з адресатів, а йому треба доставити листа. Тамара сідає на велосипед, я махаю вслід, дякуючи за цей досвід побути й собі листоношею. Стомилася, ледь плентаюся додому і думаю: оце ж тільки на таких людях як Тамара Миколаївна і тримаються ще поштові відділення по всій Україні!
Лист у диспетчерську автовокзалу

Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
