18 березня на Алеї Слави Берковецького кладовища, що в Києві, провели в останній земній дорозі старшого солдата Збройних Сил України Романа Васька, уродженця Єрківців. Віддали шану, низько схилили голови у скорботі перед подвигом Героя та розділили біль невимовної втрати з родиною односельці воїна: вчителі, представники Єрківецького старостату, будинку культури, бібліотеки, однокласники та близькі. Про захисника і чин його похорону написали на фейсбук-сторінці Старостат Єрківці, повідомляє Переяслав.City.
Роман Олександрович Васько народився 9 серпня 1990 року у Єрківцях. Тут зробив свої перші кроки, закінчив школу, а потім вступив до Переяславського університету імені Григорія Сковороди на історичний факультет. Був світлою, щирою і доброзичливою людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Загинув під час ведення бойових дій 10 березня 2025 року, йдеться у повідомленні.
Нижче подаємо допис із сторінки Єрківецького старостинського округу без змін.
– Завжди привітний, чемний, вихований, він ніколи нікого не образив. Старанно виконував завдання, які ставили перед ним вчителі, – згадала директорка Єрківської гімназії Олександра Бойко.
Однокласниця Аліна, не стримуючи сліз, промовила:
– Рома... Ти сьогодні влаштував нам зустріч однокласників, як же боляче і важко усвідомлювати, що така подія нас тут усіх зібрала. Дякуємо тобі за твій подвиг. Дякуємо родині за такого Героя. Ми ніколи тебе не забудемо.
У листопаді 2023 року Роман мобілізувався до лав ЗСУ. Після двох місяців злагодження, був призначений на посаду гранатометника в роту вогневої підтримки мотострілецького батальйону 32 окремої механізованої бригади. Мав статус учасника бойових дій. Нагороджений бойовою нагородою – орденом «Залізний Хрест».
Побратим Романа Андрій розповів:
– Він загинув у Донецькій області, під Покровськом, між населеними пунктами Звірове та Піщане під час виконання бойового завдання. Життя обірвав ворожий безпілотник в той час, коли він вів вогонь з автоматичного станкового гранатомета МК 19. Того дня, в тому місці їх було двоє — Роман - старший на позиції і ще один наш товариш,якого добряче посікло. Хлопці його відтягли та перемотали, а вночі евакуювали, зараз з ним все більш-менш гаразд. А Роман, на жаль, взяв на себе весь удар від вибуху та детонації БК…
Як ви гадаєте, чому ворог не просунувся далі Піщаного? У цьому є і Ромин вклад! Незабаром, після ротації, мав стати командиром відділення, отримавши звання молодшого сержанта. Не боявся вести за собою хлопців, у нього завжди порядок був у всьому. Весело завжди з ним було, це точно… Свої жарти у нього були… Був прикладом для всіх нас.
У воїна залишилася самотня згорьована мати. Овдовіла дружина. Стала сиротою 7-річна донечка, яка безмежно любила і чекала тата.
Мати Романа Наталія, схилившись над труною, плакала і промовляла:
– Синочку мій, рідний... Бог мені подарував найкращу у світі дитину. Ти був моєю гордістю, моєю опорою. Прости, синочку, що не змогла тебе вберегти. Я тобі обіцяла, що ти обов'язково повернешся додому, до родини. А ти повернувся на щиті... Пробач мене, синочку... Я не змогла тебе захистити...
Дружина Антоніна, крізь сльози, розповіла:
– Ромчик, з поміж інших гарячих точок на лінії зіткнення, брав участь у важких зимових боях під Куп’янськом, зокрема у населеному пункті Семенівка. Воював у Торецьку, Північному, Кураховому. Виконував завдання на Запорізькому напрямку. Одним словом – завжди був на нулі… Був поранений. Лікувався в госпіталі. Мав, може, більше десятка контузій.
Через Ромчикову люту ненависть до ворога, побратими дали йому позивний «Маньяк». За час служби знешкодив багато ворожої сили, клав їх пачками… Він завжди говорив: нам треба тримати фронт, бо якщо ворог полізе, пощади українському населенню не буде… Хто ж якщо не ми?! Для нас він був завжди Герой. Та й взагалі він – Герой! Саме тому ми і вирішили похоронити його на Алеї Слави.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Роман Васько став п’ятим воїном-Героєм-єрківчанином, який долучився до небесного війська. Хай його душа знайде вічний спокій…
Клята війна триває, ворог не зупиняється, але український народ мужньо тримає спротив і продовжує боротьбу. Слід щодня пам’ятати, якою дорогою ціною дається нам шлях до Перемоги і Миру. Вічний подвиг Героїв назавжди залишиться у наших серцях! Кожен загиблий Воїн – це болючий шрам на душі кожного з нас, їх імена назавжди будуть взірцем мужності, патріотизму та незалежності.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
