7 квітня минають перші роковини від дня загибелі уродженця села Мала Каратуль, захисника України Миколи Борисовича Ступака. У пам’ять про Героя на фасаді місцевої початкової школи сьогодні відкрили меморіальну дошку з його портретом. Вона стала першою на приміщенні закладу і загалом у селі, розповідає Переяслав з місця події.
З перших днів повномасштабної війни
Ступак Микола Борисович народився 15 грудня 1986 року в селі Мала Каратуль (нині Ташанської громади). Після закінчення місцевої початкової школи пішов до Виповзької, де здобув середню освіту. Потім навчався у Київському вищому професійному училищі залізничного транспорту за спеціальністю помічник машиніста.
У 2008 році Микола одружився з Вікторією Гуцук, у родині народилися двоє дітей. Зараз сину Дмитру 16 років, дочці Владиславі – 15. До початку повномасштабної війни Микола працював слюсарем з механоскладальних робіт у ТОВ "Газда Пласт" (село Ковалин).
З перших днів повномасштабної війни Микола Ступак вступив до лав територіальної оборони, а згодом – до Збройних сил України, щойно його призвали. Служив командиром 3 механізованого відділення 12 механізованої роти 4 механізованого батальйону.
7 квітня 2024 року, під час виконання бойового завдання внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу поблизу села Роздолівка Бахмутського району Донецької області, Микола Ступак загинув. Вважався зниклим безвісти, поки його тіло евакуювали з поля бою. Про підтвердження загибелі 37-річного Героя офіційно повідомили 15 квітня 2024 року.
Під час несення військової служби Микола Борисович був нагороджений почесними нагрудними знаками «Золотий Хрест» та «Хрест Військова честь».
"Смерть не здолає життя"
Сьогодні в Малій Каратулі вперше відкрили меморіальну дошку на фасаді початкової школи – з портретом загиблого односельця, Героя Миколи Ступака. Право її відкрити надали дружині, Вікторії Ступак, та дітям – Дмитру і Владиславі. Це був щемливий і дуже болючий момент: донька полеглого воїна залишилася поміж присутніх, а державний прапор із пам’ятної дошки зняли Вікторія та Дмитро Ступаки.
Підтримати батьків, дружину і дітей полеглого захисника Миколи Ступака на захід прийшли рідні, куми, друзі, сусіди, односельці, керівництво Ташанської сільської ради і старости сіл громади. Присутні разом помолилися, отець Віталій освятив пам’ятну дошку і подякував оборонцю за щиру любов до Батьківщини, своїх рідних та всіх українців, за яких він боровся до останнього подиху:
– Я помітив, що через декілька секунд після відкриття дошки, сонце вийшло із-за хмар і осяяло фото молодої людини, на жаль, закарбоване на граніті. Але цей промінчик сонця показує нам надію і показує нам, що смерть не здолає життя. І ми, які стоїмо тут і продовжуємо дихати, продовжують битися наші серця, ми живемо завдяки тим, у кого за це життя відібрали.
– Коля залишиться у наших серцях Героєм. І донька, і син будуть пишатися, що їх батько не заховався, а боровся за перемогу і мир для нас усіх, за нашу України, щоб ми жили вільно, не в рабстві.
Громада допомагатиме, чим зможе, і осторонь сімей загиблих не стоїть. Наших хлопців, які сьогодні стоять на кордонах, на передовій, нищать цього клятого ворога, – ми теж підтримуємо. Цьогоріч ми вже перерахували 6 мільйонів і будемо намагатися виділити ще, – сказав Василь Вовчанівський, голова Ташанської громади.
"Пам'ятайте, хоч інколи згадуйте наших Героїв..."
Еріка Сонько, учениця 2 класу Малокаратульської початкової школи, продекламувала вірш, присвячений Миколі, усім полеглим односельцям та українським захисникам.
Я не знала тебе, солдате.
Ти загинув, щоб я жила.
Щоб дитина жила і мати,
щоб калина у полі цвіла.
Ти загинув, наш любий герой,
найдорожче за нас віддав.
Плаче мати твоя за тобою.
Безутішно виє вдова.
Я не знаю, як тепер жити,
як прожити своє життя,
щоб твій подвиг нічим не зганьбити,
щоб катам не було вороття.
Олексію, Микола, Степан, Олексій, Віталій, Павло.
Хлопці, чуєте, як серце кричить?
Скільки ж вас там у полях полягло…
Перша вчителька Миколи Ступака, Віра Мартишко, пам’ятає його добрим і світлим хлопчиком. Таким він був, коли семирічним прийшов у перший клас, і таким залишився, ставши дорослим чоловіком.
– Він був доброю, чесною, щирою, веселою і совісною людиною. Таким і залишиться у нашій пам’яті назавжди. Батькам Миколи я скажу, що віднині кожного дня ваш син буде поглядом зустрічати і проводжати наших учнів у школу. І ця дошка ввесь час буде нагадувати про ціну майбутнього миру.
Мама Миколи Любов Ступак подякувала всім за підтримку і за пам'ять про їхню дитину.
– Я про сина можу розказувати вам днями, тижнями: про його життя, про його дитинство, про юність, про сімейне життя. Він загинув, але пам'ять про нього, вірю, буде вічною. Пам'ятайте, хоч інколи згадуйте наших Героїв, які полягли за наше мирне життя. Хлопцям нашим, тим, що воюють сили, терпіння, здоров'я. А тим, хто чекає захисників і захисниць також терпіння і всього доброго.
Я щиро вдячна всім за допомогу нашому Колі, коли йому на передовій конче був треба автомобіль. Недовго він зміг його використовувати. Загинув… Але автівка залишилася його побратимам. Дякую вам усім. Щиро дякую. Герої не вмирають. Слава Україні.
Хвилиною мовчання учасники заходу вшанували пам’ять Миколи Стапака, усіх Героїв та полеглих Захисників із Ташанської громади.
Після відкриття пам’ятної дошки рідні та близькі відвідали могилу Захисника на місцевому кладовищі. Там нещодавно батьки Миколи Борисовича Ступака у пам'ять про сина облаштували колодязь. Доти на кладовищі не було місця, де люди могли набрати води.
У Малій Каратулі прапори України майорять біля семи могил Героїв: Олексія ІВАНОВА, Степана СВИЩО, Віталія МАКСИМЕНКА, Олексія ЖУРБАСА, Миколи СТУПАКА, Віталія СТУПАКА, Олексія ЧЕРЬОМУХІНА.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
