Великдень – найвеличніше християнське свято цього року відзначаємо 20 квітня. Традиційно до цього дня господині ретельно готуються, дотримуючись багатьох народних звичаїв та обрядів, які шанувалися нашими предками впродовж віків. Як проходило святкування Великодня у попередніх поколінь українців і як відбувається у наші часи, дослідив Переяслав.City.
Паска як обряд і витвір мистецтва
Символи Великодніх свят в Україні – писанка і, звичайно, паска. У ХІХ – на початку ХХ століття процес приготування пасок був справжнім обрядовим дійством, а готова випічка – витвором мистецтва. Кожна хазяйка старалася, щоб ця великодня страва була пухкою, вологою, смачною і, звичайно, красивою. Іноді її прикрашали так само, як коровай – листочками, пташками, іноді хрестами (ця традиція збереглася і зараз), покривали глазур’ю.
Особливо красиві і зараз паски на Закарпатті, схожі на королівські корони. Цілісінький день господині, як справжні художниці, трудяться над неперевершеною архітектурою з тіста. А ще вони казково смачні, випечені з великою кількістю жовтків, цукатами та родзинками.
Господині завчасно замовляли у гончаря нову макітру для вчинення тіста на паску й кілька новеньких «пасківників». За випеченими пасками господині визначали, яким буде рік. Якщо паска висока, рівна, рум’яна, то рік буде багатим, урожайним, родина буде здоровою й щасливою, а якщо паска вийшла маленькою, кривобокою, то й рік буде не досить вдалим.
Перед тим, як готувати тісто, жінки наводили лад у хаті – білили, прибирали. Обов’язково одягали свіжу білу сорочку, бралися до тіста тільки з чистими й світлими думками, у спокійному й доброму настрої. Кожен у родині цього дня намагався не гніватися.
Коли ставили паску в піч, а згодом виймали – обов’язково читали молитву. Найчастіше господині випікали великодній хліб у Чистий четвер. Верх паски прикрашали виготовленими з тіста хрестиками, плетеними косами, голубами. Пізніше випічку почали оздоблювати збитими з цукром білками, кольоровим пшоном, маком.
Пасківники: від глини до гільз
Випікали паски в спеціальних глиняних формах – «пасківниках». Їх, до речі, можна побачити в експозиціях Музею хліба та Музею українських обрядів, які знаходяться на території Музею просто неба. Форми мають різні регіональні назви: «тазики», «ставчики», «бабники». Глиняні «пасківники» високої циліндричної форми ХІХ – поч. ХХ ст. часто мають «вушко». Завдяки товстим стінкам вони тривалий час зберігають тепло, тому тісто в них не западає й не осідає. За розмірами бувають різноманітними – від зовсім маленьких до «відерних».
Нині на полицях крамниць безліч сучасних форм для випікання пасок – від металевих до паперових. Утім господині Полтавщини і подекуди Київщини надають перевагу саме глиняним «пасківникам» – не зраджують традиціям і звичаям своїх прабабусь.
Олена Жам, провідна наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав», колишня завідувачка Музею хліба, розповіла цікаву історію:
– Ще перед війною до нашого музею на екскурсію приїхав директор Київського хлібокомбінату №11 Леонід Русавський. Найбільше його зацікавив обрядовий хліб, зокрема, паски та форми для їх випікання. Він розповів, що в селі, звідки він родом, під час Другої світової війни жінки збирали гільзи від снарядів, обрізали їх і використовували для випікання пасок. Він пообіцяв передати таку форму до нашого музею і – зник.
Згодом, коли ми знову зустрілися, я нагадала йому про обіцянку, а він каже: «Не привіз, бо моя бабуся мене ледь не вбила. Сказала, не віддасть «пасківник» із гільзи нізащо, бо ним користувалася ще її мама з часів війни, і кращої форми в неї не було і не буде, мовляв, тісто в ній ніколи не пригорає і не опадає, паски виходять високими та акуратними». Ось так… Ми знаємо, що з гільз виготовляли кухлі, каганці, навіть портсигари, але й не здогадувалися, що вони можуть прислужитися ще й такій кулінарній справі.
Великодні пряники та сирна паска
До речі, мало хто знає, що крім пасок, у Переяславі випікали ще й великодні пряники. Загалом пряники з рельєфним зображенням, так звані «печатні», випікали в Україні з давніх-давен. За призначенням, крім «подарункових», «візитних», «поминальних», «весільних», ці ласощі були також «різдвяні» для обдаровування колядників та «великодні».
Для тіста змішували 2 склянки гречаного меду, 0,5 кг «білого» борошна та 1 ч. л. соди, відстоювали пару годин у мисці під рушником, а потім розкладали по спеціальних пряничних дошках – круглих, квадратних, трикутних, навіть восьмикутних.
Форми для пряників вирізували з твердих порід деревини – клена, горіха, груші, берези. Спершу дошку товщиною біля 5 см сушили від 5 до 20 років в тіні при звичайній температурі, потім на неї наносили різьблений малюнок у дзеркальному відображенні. Вирізували зображення вазонів, фігурок пташок, риб, тварин, людей тощо. Перед використанням дошки кілька разів щедро змащували жиром і давали вистоятися. Така прянична форма служила до 70 років, а то й довше.
У Музеї хліба експонується «великодня» прянична дошка кін. ХІХ ст., яка належала Василю Яковичу Тонконогу з Переяслава. Вона має форму трапеції, орнаментована різьбленими візерунками, центральне місце у декорі займає напис старослов’янським літерами «ХРИСТОС ВОСКРЕС».
Крім печених пасок, готували сирні, які любили насамперед діти. Вони були популярними у нашому регіоні та на Чернігівщині. Для них виготовляли спеціальні дерев'яні розсувні форми, які ошатно вирізьблювали, оздоблювали зірками і хрестами.
Для паски робили масу з кисломолочного сиру, в яку клали яйця, вершки, цукор, горіхи та родзинки, поміщали у форму і міцно затискали, залишаючи на добу або хоча б на ніч. На свято паска була вже готовою до вживання.
Старовинну розсувну дерев’яну форму для сирної паски з орнаментом у вигляді різьблених хрестів можна побачити в експозиції Музею українських обрядів.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
