Щосуботи у Переяславі рідні та близькі військових, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти, виходять на мовчазну акцію на підтримку своїх синів, братів і чоловіків. Серед них – родина Сергія Розовика з позивним "Ромашка", з Вовчкова Переяславської громади.
У 22 роки Сергій пішов на війну, але рідні думали, що він просто навчається у Львові. Правду вони дізналися лише після того, як отримали офіційне сповіщення про його зникнення. Мама Захисника, Людмила Петрівна, його історію розповіла Переяслав.City.
"Дізналася правду, коли принесли сповіщення"
У 2023 році 22-річний Сергій Розовик підписав контракт і пішов служити в Національну гвардію України. Увесь цей час мама Людмила вірила, що він навчається. Правду вона дізналася лише тоді, коли отримала сповіщення про те, що її син зник безвісти 11 жовтня 2024 року біля села Неліпівка Бахмутського району Донецької області, яка нині окупована.
– Він вийшов на завдання і зник безвісти, далі ми нічого про нього не знаємо. Це так боляче, так страшно боляче...
Син мені не зізнавався, що воює. Сказав, що їде у Львів на навчання. Правду знала його дівчина Віталіна, але він наказав їй нічого нам не говорити про своє місцезнаходження. Ми весь час про це нічого й не здогадувалися.
Лише коли принесли сповіщення, я дізналася правду. Ще здивувалася: як це він може пропасти безвісти, якщо поїхав на навчання у Львів? Тоді все стало ясно – він просто не хотів нас турбувати...
Тепер шукаємо його вже рік і два місяці, – витирає сльози Людмила Петрівна.
"Наказав мені нічого не говорити"
– Син іще з дитинства хотів бути військовим. Потім йому подобалася кулінарія і він багато мені допомагав на кухні – то налиснички пече, то ще щось приготує. Тож після школи вирішив піти на кулінара-кондитера у Золотоноші. Та після закінчення навчання за цим фахом не працював –молодість, хотілося більше заробляти. Він влаштувався на "Укрпромпостач" – м’ясокомбінат у Пристромах.
А потім все-таки вирішив піти служити. Я його ще й просила: "Серьожа, можливо, почекай, війна закінчиться, ще будеш служити". А він відповів: "Ні, піду", – розповідає пані Людмила.
– Про війну він нічого не розповідав, бо ми ж не знали, що він там... Усе думали, що на навчанні. Було підозрілим тільки те, що син не виходив на зв’язок. Як ішов, то домовився так: "Казатиму про все Віталіні, а вона вам передаватиме".
Я дзвонила до неї, запитувала. А потім вона навіть через три дні після того, як з ним не було зв’язку, ще писала: "Все добре"... Коли спитала: "Ну що ж ти оце так?.." відповіла: "Він наказав вам нічого не говорити, я не могла по-іншому".
Віталіна і Серьожа одногодки – їм по 24 роки. Сину виповнилося 22 жовтня.
"Був таким молодим і вже командиром"
Вже рік і два місяці родина не має жодної інформації про Сергія Розовика. Під час візиту до військової частини їм показали дронові знімки позиції, де був їхній син, на них було видно два тіла. Представники частини запевнили, що серед них тіла Сергія не було. Відомо, що напередодні бою він отримав тяжке поранення в ліву ногу.
– Ми зв’язалися з хлопцем, який був поряд із ним, коли це сталося. Він розповів, що Сергій був тяжко поранений у ліву ногу, і він йому наклав два турнікети. Я запитала: "Чого ж ти його не взяв із собою, чому не забрав?" Він відповів: "Він був моїм командиром і наказав мені тікати. Я не міг не виконати його наказу". Сказав, коли він відійшов, то побачив, що був скид. Але запевнив, що Секрьожа лежав там ще живий.
Син був ще таким молодим і вже командиром. Він йшов служити і знав, що робить, – розповідає мама. – Він готувався до служби: багато вчився, і навіть був за кордоном. Казав: "Так треба". Я не розумію, навіщо такого навченого військового відправили туди?
У командира про це запитувала, то він відповів: "Сергій був у списку і не відмовився". Думаю, його просто наказом відправили... і все...
Ну добре, що частина хороша, ми туди їздили, вони з нами підтримують зв'язок, комунікуємо. Кажуть, ніде немає тіла нашого сина, тому надія велика, що він живий, можливо, у полоні. Нам так і в частині кажуть...
"Надіємося тільки на найкраще, що він живий"
– Мені син дуже часто сниться: що він вдома, ми розмовляємо, сидимо за столом, щось святкуємо, або він заходить у хату разом із Віталіною. Недавно приснився такий сон: я Серьожу питаю: "Ти Віталіні подзвонив, що ти вдома?". А він каже: "Ні, це сюрприз. Я їй приготував коробочку". Я наче торкаюся його – і здається, що це не сон, а реальність... А потім прокинулася… Не знаю, як розгадати ці сни...
Увесь час здається, наче він десь поруч. Особливо, коли бачу Віталіну, то уявляю, що Серьожа просто десь відійшов і ось-ось повернеться. Я навіть не розглядаю можливість про його смерть чи щось погане. Тримає надія, що він живий, що у полоні десь у кацапів. Надіємося, що все буде добре.
– Зараз біля мене його дівчина, її мама, вся родина – вони дуже допомагають і підтримують. Мій брат на війні, то його дружина теж підтримує нас.
Часто на акції приїжджає староста Вовчкова Тетяна Постолюк разом із діловодом. Підтримують і учасники хору "Червона калина", в якому я раніше співала. Зараз співати не можу – мені жити не хочеться, не те що співати. Не раз приїжджала зі мною і директорка місцевої школи Світлана Глоба.
Коли виходимо на акції, ми всі об’єднані одним горем. Я бачу майже щосуботи одні й ті самі обличчя.
Коли наш син повернеться, ми будемо їздити сюди і підтримувати ті родини, які ще чекають. Ми будемо підтримувтаи так, як і нас зараз підтримують.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа», що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
