Музей бджолярства в Переяславі, на території музею просто неба, існує з 1983 року. Перед Днем пасічника, що традиційно відзначається в Україні 19 серпня, його відвідав журналіст Переяслав.City.
– Цей музей відкрито в хаті Кирила Федотовича Хвостика, пасічника з діда-прадіда з Помокель, – розповідає старший науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав» Наталія Дем’яненко (45 років). – Хату звів його батько такою великою, просторою, адже в сім’ї, окрім Кирила, було ще десятеро дітей. Але саме Кирило підхопив споконвічне ремесло родини. Слід сказати, що пасічництво колись не було таким поширеним заняттям, яким воно є зараз. Пасічників було не більше одного-двох на все село. Це було специфічне ремесло. Пасічників у селі побоювалися. Вважалося, що без допомоги якихось надприродних сил людина не може впоратись із тисячами кусючих комах. Пасічництво було сакральною справою, адже бджоляр мав діло з воском, з якого робили свічки. А ще в нього були прополіс, перга, які мають лікувальні властивості, тож пасічник вважався ще й носієм знахарських знань. Разом з тим пасічники не були всесильними, наприклад, ніколи не рахували, скільки мають бджолосімей. Мали такий забобон: якщо точно знатиму, скільки їх, накличу якусь втрату.
Хоча музей носить назву історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини, в ньому зберігаються експонати не лише притаманні зоні Лісостепу, а й із Полісся. Про п’ять експонатів, які вважаємо найціннішими в зібранні музею, хочу розповісти детальніше.
1. Вулики з пасіки Прокоповича
Наталія Дем’яненко: «Це вулик Петра Прокоповича»
Це два однотипні вулики з Чернігівщини, що за розповідями старожилів, належали Петру Прокоповичу (1775-1850), основоположнику раціонального бджільництва, винахіднику рамкового вулика. Його винаходом дотепер користуються мільйони бджолярів на всій планеті. Обидва виготовлені з товстих тесаних соснових дощок, мають прямокутну форму, кути з’єднані в «замок». Дерев’яні кришки не збереглися. Вулики стали власністю заповідника під час літньої експедиції 1982 року. Виявлені в селі Пальчики Бахмацького району. Один – у місцевій школі, де певний час була розміщена пасіка П. Прокоповича, а також функціонувала школа бджолярів. Інший – у приватному господарстві. Що це саме вулики з пасіки П. Прокоповича, засвідчив пасічник із сусіднього села Городище Василь Васильович Лук’янчук, якому тоді було 93 роки.
2. Дерев’яна медогонка Скуратівського
Її виготовив у 30-х роках ХХ ст. батько відомого українського етнографа й журналіста Василя Скуратівського (1939-2005). Тиміш Якович на все своє село Великий Ліс був знаним столяром і пасічником. Для власних потреб він і розробив та виготовив цю медогонку. Основою її є дерев’яна діжка, виготовлена з 25 дубових клепок, стягнута металевими обручами. На другому обручі прикріплені дві металеві ручки для її переміщення. В дію приводиться металевою ручкою. Розрахована на відкачування стільників із вуликів системи «дадан» і «українець». Висота медогонки –
3. Колода на дві бджолосім’ї
У колоді є круглі отвори-льотки, які завжди були відкриті для бджіл. Паралельно на другій стороні колоди – два продовгуваті отвори, які закривалися дошками. Через них у колоду вставляли снози – тоненькі палички. На снозах бджоли відтягували воскові стільники, де відкладали мед та закладали гніздо. Через отвори пасічники з цього примітивного вулика початку ХІХ ст. забирали мед та віск. Вулик-колода виготовлений із соснового дерева видовбуванням. Висота –
4, 5. Вальці, гладкі і гравірувальні
Вальці – механічні пристосування заводського виробництва для виготовлення штучної вощини. Виготовлені понад сто років тому – наприкінці ХІХ ст.-початку ХХ ст. На жаль, встановити, в якій саме країні, не вдалось. Принцип дії гладеньких ручних валець полягає у створенні пласких, однакової товщини листів воску. Перед роботою валики вальців обробляли мильним розчином, щоб віск не прилипав до металу. Відрегульовували вальці, стискали валики, прокачували ручку – механічно крутилися два валики, між них вставляли грубу воскову пластину, відлиту у формах, і отримували гладку, одномірну пластину. Воскові пластини, які перепустили через гладкі вальці, мали товщину
Для завершального виготовлення штучної вощини гладку, одномірну воскову пластину перепускали через гравірувальні вальці, на яких чітко вигравірувані шестигранники за формою бджолиних сот. Шестигранники витискалися на восковій пластині. Її закріплювали в рамку, потім разом із рамкою встановлювали у вулик, де бджоли відкладали мед та розплід.
