Росєйка – це курортна зона села Приморське Татарбунарського району, що на Одещині. Вперше про неї я почула від своїх друзів Василя (52 роки) та Інни (49 років) Соловок із Переяслава, які відпочивають там щоліта. У серпні цього року я разом з ними, їхніми донькою Настею (16 років) та кумою Оленою Білецькою (50 років) провела там п’ять незабутніх днів. Ось як все було.
Треба їхати через Молдову
Інна та Василь Соловки люблять відпочивати в Росєйці
У дорогу вирушаємо позашляховиком Василя Соловки о пів на третю ночі. Маршрут обрали через Канів. Кілька годин їзди, і ми неподалік Одеси. Звідси до Приморського близько 200 км. Дорога лежить через транзитний для українців регіон Молдови. А саме через пункти пропуску Паланки – Маяки – Удобне, який оснащений новітнім обладнанням і має необхідну інфраструктуру для того, щоб всі митні та прикордонні процедури виконувалися максимально оперативно, а громадяни перетинали кордон в комфортних умовах. До слова, паспортного контролю тут немає. Вартовий лише записав, скільки нас є в машині і о котрій годині ми в’їхали на територію Молдови. Той клаптик паперу він дав нашому водієві Василю і сказав віддати його вартовим, що несуть службу на КПП, що з боку Татарбунар.
І ось ми в Татарбунарах. Залишилося трохи більше тридцяти кілометрів. Кілька з них їдемо асфальтованою дорогою, а затим – ґрунтовою в полі, бо центральну трасу, якщо можна її так назвати, саме ремонтували. На капітальний ремонт цього бездоріжжя місцеві та й курортники чекали не один десяток років.
– На цій дорозі нічого не робили ще з радянських часів. Через те, що вона була у суцільних ямах-вибоїнах, багато років ми мусили користуватися польовими дорогами. Аж не віриться, що нарешті буде асфальтованою. А почали її ремонтувати ось у липні, – сказала нам згодом жителька Татарбунарів Світлана Голубенко (26 років), яка працює адміністратором на базі відпочинку "Чайка", куди ми поки що й тримаємо шлях.
Грязі – задля фотосесії
Фотосесія Людмили та Руслана Бордюків. Запах багнюки лиману Шагани Полінці не сподобався
І ось ми на місці. База "Чайка" розташована у самому центрі Росєйки. Поруч – базар, магазин, кафе-бари, п’ять хвилин ходьби – море. В двоповерховому літньому будинку займаємо дві кімнати. Кухня, душ і туалет – спільні в користуванні. Але для нас то не головне! Головне, аби гарно і весело провести час. Ще не встигли як слід поселитися, як на цій же базі зустрічаємо переяславців. Руслан (29 років) та Людмила (29 років) Бордюки зі своїми дітками (11-річним Ярославом і Полінкою, якій немає ще двох рочків) та братом Руслана – Богданом (16 років) приїхали сюди днем раніше. До слова, вони були не єдиними нашими земляками, яких ми зустріли на цьому курорті. Одного вечора на дискотеці в одному із барів ми познайомилися з Миколою (прізвища не знаю) із села Переяславське. Він разом зі своїми колегами-залізничниками відзначав там своє професійне свято. Загалом, побачити, як то кажуть, на краю української географії мешканців Переяславщини, для нас було суцільним задоволенням. Тож зустрічі із сім’єю Олега і Валентини Адаменків та їхніх друзів із Гланишева ми також були раді.
Та все ж про Росєйку. Це селище буває велелюдним лише в сезон. Адже холодної пори року там майже немає курортників, а з місцевих там мало хто мешкає. Курорт оточений озерами-лиманами Малий Сасик, Джантшейське та Шагани, які славляться своїми цілющими грязями. Цією, неприємною на запах, масткою, як клей, багнюкою обмазувалися й ми. Проте, швидше задля фотосесії, аніж заради лікувальних цілей.
Основні переваги курорту Росєйка – відсутність поблизу промислових центрів, портів і дорожніх магістралей. Шлях до моря лежить через дамбу з ґрунтовою дорогою та дерев’яні містки. Щоправда деякі з них – старі. Приміром, на пляжі Плай він з де-не-де проламаними дошками. Наш же місток (той, що в центрі Росєйки) був в ідеальному стані. Його збудували минулоріч поруч зі старим. Щоранку та щовечора на усіх містках можна побачити рибалок-любителів. На власні очі бачила, як вони вправно тягали рибу з води, щоправда, невеличку. Тож охочим тут порибалити раджу прихопити з собою на курорт ще й своє відповідне спорядження.
Дорогою до моря можна зустріти лебедів, чайок, чапель, качок і навіть пеліканів. Водойми, на яких вони живуть, охороняються законом, як місця гніздівлі близько двохсот видів птахів, з яких 28 занесені до Червоної книги України.
Міст через лиман Малий Сасик
Пляж у Росєйці піщаний і широкий (від 30 до 100 метрів). Якщо пройти лише якихось 100-150 метрів у будь-який бік, можна знайти багато вільного місця для усамітнення. Так звані "дикі" пляжі облюбували ті, хто любить засмагати і купатися голяка. Загалом довжина тутешнього пляжу сягає понад 50 км. Щоб потрапити на глибоке, треба пройти близько 20 метрів, до того – досить мілко, але це прекрасно для дітвори. Тож відпочивати сім’ям з дітками тут особливо комфортно. Оренда лежака – 50 грн/день. Барів зі всілякими напоями та швидкісною кулінарією на березі моря є мало. На нашому пляжі бар був. Із його власником ми познайомилися рано-вранці, коли проводили фотосесію для Насті. Того ранку він пригостив нас смачною кавою і зустрів з нами схід сонця. Фотосесія на фоні місячної доріжки на морі у нас також була.
Із сервісом не дуже, а ось природа неймовірна
Олександр Градинар (в центрі) любить пригощати гостей шашликом із баранини
Щодо закладів харчування, то їх у самій Росєйці достатньо. У деяких кафе пропонувалися не лише комплексні сніданки, обіди і вечері, а й фірмові страви з меню. Деякі кафе-бари відчинялися лише вечірньої пори, передусім задля дискотеки.
Є в Росєйці й інші розваги: земні та водні атракціони. Принаймні у мене приємні спогади лишилися від прогулянки морем на водному мотоциклі. Охочих із нашої компанії вміло катав Василь Соловка.
Про те, що курорт Росєйка з кожним роком стає все популярнішим, свідчать новозбудовані котеджі. І дарма, що деякі з них ще в процесі будівництва, курортники в них поселяються.
Головна проблема Росєйки – відсутність центрального водопостачання і водовідведення. Питну та технічну воду сюди завозять автоцистернами, а відходи із вигрібних ям теж вивозять звідси. Тож із сервісом на цьому ще маловідомому курорті поки що не дуже. Зате природа там неймовірна – незаймана, первісна.
Загалом ця мандрівка до Чорного моря була для мене одна з найвеселіших і найцікавіших. Чого лише варті посиденьки із місцевим підприємцем Олександром Градинаром та його друзями за великою тарілкою із шашликом з баранини! На його дачі (вона розташована на узбережжі лиману Малий Сасик) ледь не до ранку ми співали під акомпанемент гармошки, якою вправно володів наш земляк, мешканець села Світанок Анатолій Кушнір. Він приїхав туди у компанії підприємців та фермерів Переяславщини, серед яких був і Григорій Пушня. Правду кажуть: "Важливо не місце, а люди, з якими ти там".
