Вдосталь намилувавшись Бузькими каньйонами (розповідь про це Переяслав.City публікував раніше) вирушив до крайньої точки своєї подорожі – Очакова. Від села Актове до цього причорноморського міста – близько 170 кілометрів. За розрахунками, я мав туди дістатись максимум за три години, але, як кажуть в народі, домашні розрахунки в дорогу не годяться…
Місто чимось нагадує Переяслав
Траса до Миколаєва і частина дороги за ним (разом приблизно 130 кілометрів) була у нормальному стані. Проте останні 40 кілометрів до Очакова виявились майже не проїзними – ями на дорозі нерідко нагадували воронки від вибухів. Іноді здавалось, що пішки цю частину шляху можна пройти швидше ніж їхати автомобілем. Частину дороги місцеві водії долали полем, на якому вже скошено пшеницю, а всі іногородні автовласники «мучились» на трасі.
За кілька кілометрів до Очакова стан дороги значно покращився, і можна було увімкнути четверту, а на деяких відрізках навіть п’яту передачу. Про саме місто знав небагато. Коли ще навчався в школі, нам розповідали про подвиг лейтенанта Шмідта. учасника революції 1905 року, якого царські поплічники розстріляли на острові Березань поблизу Очакова. А вже за Незалежності України дізнався, що у місті базується військовий корабель, називаний «Переяслав», екіпажу якого наше місто допомагає підтримувати його в належному стані. Щороку до Переяслава на День міста приїжджає делегація моряків.
Перше враження було дивним – Очаків немало в чому схожий на Переяслав! Як і в нашому місті, тут переважає приватний сектор. Як і в Переяславі, є фірмові магазини ТМ «П’ятачок», також дорожні вказівники із написом «Нібулон». У магазинах переважає молочна продукція з Яготина. Центральний парк, як і в нашому місті, – це пантеон загиблих у Другу світову війну. Як і в нашому місті, не всі пам’ятники, присвячені героям революцій чи знаковим подіям в радянській Україні, знесені. Зокрема, жителі вирішили залишити пам’ятник одіозному лейтенанту Шмідту, якого радянські ідеологи популяризували як полум’яного борця за права пригніченого народу, що зовсім не відповідало дійсності.
Пляж бази відпочинку «Очаків»
Поселилися із сином на турбазі «Очаків». Двомісний номер зі всіма зручностями коштував на п’ять днів за двох 5 тисяч гривень зі сніданками. На території бази, що цілодобово охороняється, є автомобільна стоянка, різноманітні спортивні майданчики та власний піщаний пляж, на який доступ сторонніх осіб неможливий. В місті можна знайти житло й дешевше, починаючи від 250 гривень за ніч. Як мені розповіли, в Очакові немає ніяких промислових підприємств, зате близько десятка військових частин.
Місцеві жителі харчуватись порекомендували нам в кафе «Саме той», яке розташоване приблизно за кілометр від місця проживання: «Там готують смачно і ціни демократичні». Як ми з’ясували, це й справді було так, але виявився один суттєвий недолік: замовлення доводилось чекати більш як пів години.
Ольвія – місто, яке покинули його жителі
За 30 кілометрів від Очакова розташований Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія» – комплекс пам'яток відомого античного міста-держави Ольвія. Тут уже вподовж століття проводяться археологічні розкопки. Останнім часом у них беруть участь, окрім українських науковців, польські та німецькі. Екскурсовод розповіла, що всі знахідки залишаються в Україні: цінніші передаються до музейних фондів Києва, Одеси, Харкова, Миколаєва, решта залишається на місці.
Ольвія. Розкопки древнього міста
Під час екскурсії ми дізналися, що Ольвія (в перекладі з грецької – «Щаслива») була заснована грецькими переселенцями на правому березі Бузького лиману у другій чверті VI ст. до н.е. і проіснувала майже тисячу років, до 70-х років IV ст. н.е. А потім водночас люди покинули це місто. Науковці і нині не дійшли єдиної думки, чому це сталось. Деякі стверджують, що то відбулось після «закриття» торгового шляху «із варяг у греки», інші наполягають на версіях про постійні грабунки міста кочівниками, або через різноманітні хвороби. Щось таки для мешканців робило нестерпним проживання в Ольвії. Можливо, завдяки археологічним дослідженням все-таки вдасться дізнатись причину його зникнення, яке в часи розквіту займало площу до 55 га, а його некрополь навколо міста досягав 500 га. Під час екскурсії промайнула думка, що, можливо, саме через такий великий цвинтар, який випромінював негативну енергетику, люди і втекли звідси. Окрім різноманітних розкопаних об’єктів, яких навколо чимало, тут можна помилуватися чудовими краєвидами на Дніпро-Бузький лиман, походити стежками, якими колись у давнину ходили колоністи-греки. Подейкують, що тут бував навіть славетний давньогрецький історик Геродот.
Острів легенд – Березань
Перебуваючи в Ольвії, дізнаємося, що острів Березань – також територія заповідника. Тож вирішили відвідати і його. Дістатись до острова із Очакова можна на приватних катерах, вартість квитка в обидва кінці – 250 гривень. Година морської прогулянки, і ви на справжньому острові легенд. Чому легенд? Бо в Очакові їх мені розповіли безліч. Зокрема його називали острів Буяна. Пам’ятаєте у Пушкіна: «Мимо острова Буяна в царство славного Салтана»? Деякі місцеві жителі стверджують, що Пушкін це писав саме про їхній острів Березань… Запитавши в екскурсовода звідки взялась назва Березань, почув у відповідь, що за одними відомостями, ця назва походить від іранського слова «березант» (високий), за іншими – від назви річки Бірюзень (Вовча річка), яка неподалік острова впадає в лиман. Отже, знову легенди, яку вибрати, вирішувати вам.
Царські фортифікаційні споруди
Чергова легенда, яка дійшла до нас із давніх-давен, стверджує, що на острові розміщувалась стародавня цивілізація Арата, тому острів вважався місцем сили. Археологи при розкопках навіть знайшли святилище, в якому поклонялися слов’янському богу Святовиду, котрий протистояв Чернобогу. За словами екскурсовода, і нині чимало відвідувачок, які ніяк не можуть завагітніти, залишають там дари для Святовида. Чи це допомагає, чи ні, не знає ніхто – облік не ведеться.
Ще одна, цього разу вже більшовицька, легенда пов’язана з лейтенантом Шмідтом… Те, що його розстріляли саме тут в 1906 році, це правда, а весь інший життєпис, то суцільна комуністична легенда про «справжнього революціонера». В її підтримку на острові збудували пам’ятний знак, і вважалось великою честю вступити біля нього в піонерську чи комсомольську організацію.
Рукотворні катакомби
Сьогодні Березань безлюдний, однак археологи стверджують, що тут в VII столітті до нашої ери розташовувалася стародавня грецька колонія. Про це свідчать знайдені під час розкопок артефакти: амфори, старовинні монети, предмети побуту тощо. Тут, як і на Ольвії, також щороку працюють археологічні експедиції. Є чимало цікавих знахідок, зокрема, не так давно розкопано піч, у якій випалювали керамічний посуд. До цього історики стверджували, що посуд завозився із Греції. На початку минулого століття за кошт держави на острові спорудили бетонні бастіони, які використовували для навчальної стрільби із берегових гармат. Вони і нині збереглись у чудовому стані. На острові є діючий маяк та постійна охорона, яка не дає проводити розкопки «чорним» археологам.
Диво природи – Кінбурнська коса
Кінбурнською косою офіційно прийнято вважати піщану косу на Кінбурнському півострові, в його північно-західній частині. Територіально вона примикає до Очаківського району Миколаївської області. Її довжина становить близько 10 кілометрів. Ширина – від 2 метрів до 4 кілометрів.
Передусім Кінбурнська коса славиться чистими пляжами, які омиваються водами Чорного моря з одного боку та Дніпро-Бузького лиману з іншого. На пляжах – білий пісок з черепашкою. Через прозору воду добре видно дно. Вхід у море пологий, зручний для купання як дорослих, так і дітей. Особливістю цієї місцевості є відкрите море, де аж дихається по-особливому.
Дістатись на косу з Очакова можна за допомогою приватних човнів та катерів. Вартість поїздки в обидва кінці від 100 до 400 гривень. Найдешевше це зробити суднами на підводних крилах компанії «Нібулон». Але купити квитки сьогодні на сьогодні невийде – їх розкуповують на кілька днів наперед. «Нібулон» возить пляжників на косу навіть із Миколаєва: вартість поїздки в обидва кінці становить близько 400 гривень, і я не скажу, що ці ракети курсують порожні. Для зручності «Нібулон» побудував на косі для них причал. Одного дня, аби не лише відпочити на березі моря, а і роздивитись всі принади коси, замало. Можливо, наступного року поїду на Кінбурнській півострів із ночівлею, аби побувати і на рожевих озерах, і у Волжиному лісі, і в Ягорлицькій затоці.
