Неподалік Альтицького мосту, окрай скверу імені Сікорського, вже майже три десятиліття стоїть надзвичайно цікава (і найбільша з усіх будь-коли виявлених) пам’ятка – великий морський якір. Свого часу його знайшли у річці Трубіж, але багато хто з переяславців досі вважає, що він – з Альти, недарма ж виставлений біля цієї річки!
Переяславський краєзнавець Олександр Трястовський у середині 90-х років так описував обставини його знахідки: «Про це ще в 1960 році автор цих рядків чув свідчення від старожила і знавця переяславської старовини Павла Дмитровича Тонконога. Той почув історію знаходження якоря ще підлітком від свого дев’яностолітнього діда Якова. Дід Павла Дмитровича в 1848 році працював пожежником і в складі пожежної команди витягував з дна Любченкової ями на Трубежі знаменитий якір. Вісім пар волів насилу витягли його на берег.
Сучасний вигляд якоря з р. Трубіж
З того часу якір майже півтора століття стояв у міському саду і лише недавно його встановили біля Альтицького мосту».
Автор публікації навів реальні обставини знахідки цієї рідкісної пам’ятки, однак помилився з датою. Зокрема, переяславська дослідниця-краєзнавиця Людмила Набок у своїй публікації в останньому збірнику «Переяславіка» зазначає: «І, коли у 1844 р. був знайдений залізний якір в Трубежі, то встановили його біля цегляного стовпа садового паркану і закріпили табличку з написом: «Древний якорь, найденный в р. Трубеж. Высота его три метра двадцать восемь сантиметров, размах лап два метра восемьдесят сантиметров.
Таким чином, згідно з переказами та наведеними вище свідченнями краєзнавців, у 1844 р. переяславські дітлахи випадково виявили на дні Любченкової ями на
р. Трубіж велике залізне кільце, прикріплене до якогось важкого предмета, глибоко зануреного в намул на дні ями. Вона була приблизно між шлюзом, що біля нинішньої вул. Гімназійної, та місцем біля Михайлівської церкви, де колись був пішохідний місток через р. Трубіж. Якір був встановлений поряд з огорожею першого міського саду (з 2013 р. – парку ім. Т.Г. Шевченка). Упродовж другої половини ХІХ та майже всього ХХ ст. він стояв там.
Цегляний стовп від зруйнованого паркану міського саду з прикріпленим до нього якорем. Фото 30-х років
Зрозуміло, що виявлення такої старожитності не могло пройти повз увагу тих дослідників, краєзнавців та мандрівників, які відвідували Переяслав. Очевидно, першим автором, який засвідчив наявність такого раритету в Переяславі, був М.І. Арандаренко, який у першій частині своєї тритомної праці, створеної 1846 р., – всього лише через два роки після виявлення якоря, – й опублікованої у Полтаві 1852 р., вказав: «По свидетельству летописей, некоторыя из рек Полтавской губернии были судоходны, как например: Сула, Трубеж и Альта. Найденные в недавнее время якори на реке Трубеже, в окрестностях Переяславля, и остатки судов на Суле подтверждают это сказание».
У третій частині своєї роботи автор конкретизував згадку про переяславський якір: «Среди города Переяслава на небольшой площади возвышается превосходной работы бронзовый памятник на могиле графини Витгейнштейн, матери генерал-фельдмаршала князя Витгейнштейна, полководца, стяжавшаго воинскую славу в отечественную войну 1812 года. Памятник окружен небольшим садом и цветником. У решетки сада опирается о кирпичный столб огромного размера двустрельчатый корабельный железный якорь, найденный в реке Трубеже. Это также памятник, или безмолвный свидетель некогда бывшаго по Трубеже судоходства».
Наступним автором, який залишив нам певну інформацію про розташування якоря у міському саду, був колишній випускник Переяславського духовного училища Михайло Коропов, який приїжджав до Переяслава 1907 р. для участі у святкуванні 1000-ліття Переяслава. Того ж року він опублікував у «Полтавських єпархіальних відомостях» розвідку під назвою «В Переяславе (Из впечатлений поездки на праздник тысячелетия города)», у якій, окрім іншого, зазначив: «Миновав площадь, мы сворачиваем в одну из боковых улиц и мимоходом заходим в городской сад. Тут идут жаркия приготовления к завтрашнему «большому» гулянью: всюду приспособляются «плошки», развешиваются флаги и т. д. Мы направляемся к достопримечательности сада – к огромному неуклюжему якорю, когда-то извлеченному из реки Альты, очевидно, в былое время, судоходной, теперь же совершенно высохшей. Неподалеку от якоря высится серый и мрачный памятник, поставленный на месте смерти графини Витгенштейн».
Якір у центральному парку Переяслава
Схоже, що М. Коропов став першим, хто зафіксував у публікації традицію прив’язки місця знахідки якоря не до р. Трубіж (як було насправді), а до р. Альти – правої притоки р. Трубіж, на місці з’єднання якої з останнім й було засноване у 992/993 рр. місто Переяслав. Очевидно, уже в часи його навчання у Переяславському духовному училищі ця хибна версія набула широкого поширення серед переяславської людності.
З цього приводу краєзнавець О. Трястовський у 1995 р. писав: «В дореволюційні часи переяславці ще знали, звідки з’явився якір, де його було знайдено, але з роками інтерес до нього спав, пам’ять притупилась. Тому коли сьогодні говорять про якір, то неодмінно вказують, що знайдено його в Альті і тут же роблять висновок – якою ж була Альта! Розміром не менше, як Дніпро, бо по якій ще річці могли ходити кораблі, які несли на собі таких розмірів якір?»
Вірогідно, що за таких уявлень у кінці ХХ ст. й відбулося перенесення якоря з центрального парку, де він простояв майже 150 років, на берег р. Альти. Людмила Набок пише: «Зауважимо, що незважаючи на значні реконструкції, один з найдавніших декоративних елементів парку – раритетний якір – був залишений та продовжував бути головним улюбленцем переяславської дітвори до 20 квітня 1993 р., коли його було перенесено з міського парку до Альтицького мосту і встановлено по вулиці Б. Хмельницького поблизу пам’ятного знака на честь першої літописної згадки назви Україна. Невідомо звідки поширилася хибна інформація, що якір було знайдено в р. Альті. Сучасне місце обрано для якоря невдало, його геть непомітно. Якір, як один з найдавніших пам’ятних знаків Переяслава, заслуговує на повернення на своє початкове місце».
Учасники експедиції Інституту археології змальовують напис на якорі. Центральний парк міста. 1958 р.
О. Трястовський свого часу цілком закономірно зацікавився: яким чином цей якір потрапив до Переяслава і опинився у Трубежі?
І сам же на основі здобутих даних спробував відповісти на ці запитання так: «Найімовірніше, виготовлений він на одному з російських (можливо, тульських) заводів у катерининські часи, коли Росія здобувала на Чорному морі одну перемогу за іншою. Виготовлений як символ чи як пам’ятник. Його везли до Чорного моря і сушею, і ріками. Везли, аж поки не втопили. Тільки не в Альті, як думали вчені мужі, а в Трубежі».
Очевидно, краєзнавець помиляється, по-перше, датуючи цей якір останньою третиною ХVIII ст., а по-друге, стосовно тульських заводів, на яких ніколи не ковалися якорі. Оскільки у нижній частині веретена якоря, біля місця приєднання рогів, є вирубаний при виготовленні напис, то він дає можливість датувати якір більщ-менш точно.
Така слов’яно-кирилична цифрова система застосовувалася до початку ХVIII ст., тобто, до початку реформ Петра І. Отже, можна датувати переяславський якір кінцем ХVII ст. або рубежем ХVII та ХVIIІ ст.
Неможливо погодитись і з думкою про призначення цього якоря як символу чи пам’ятника морських перемог Росії. На рубежі XVII–XVIII ст. таких перемог ще не було. За класифікацією якорів, виявлений у р. Трубіж є правим становим якорем, який називається «плехт» або «плехт-якір». Це найбільший і найголовніший якір для вітрильного судна XVII–XVIII ст. За допомогою нього корабель ставав (звідси назва – становий) на тривалу якірну стоянку або під час шторму, від його ваги розраховувалася вага усіх чотирьох інших, менших якорів корабля. Вага плехт-якоря обумовлювалася водотоннажністю корабля (загальна кількість води, витісненої підводною частиною корпусу судна), і вона могла бути не більше ніж 880 тонн.
Найвірогідніше, цей якір насправді перевозився Трубежем, і його випадково чи свідомо затопили: Любченкова яма у XIX – першій половині ХХ ст. була одним із найглибших місць на Трубежі. Якір міг транспортуватися від місця виготовлення через ріки басейну Сіверського Дінця у басейн р. Дніпро. Для прикладу, якорі із заводу у Нижній Турі (сучасна Свердловська обл. РФ) у середині ХІХ ст. переправлялися через басейн р. Волга та систему зимових волоків аж у р. Дон та далі у Азовське й Чорне моря. Однак більш вірогідним є сухопутно-водний маршрут транспортування нашого якоря: спочатку Басанським шляхом, а, починаючи з місцевості у районі сіл Семенівка, Леляки, Козлів, річкою Трубіж аж до Переяслава, де й закінчився його шлях. Якір став унікальною пам’яткою, й ніколи не використовувався за прямим призначенням.
Олександр Колибенко, кандидат історичних наук
Фото надані Олександром Колибенком
