Зранку 7 липня в редакцію зателефонував переяславець і громадський діяч Олександр Ігнатенко. Саме для нього сьогоднішня подія в місті – демонтаж монумента з нагоди 300-річчя возз'єднання України з росією – найзнаменніша.
Це один із небагатьох активістів, які давно і послідовно, як тільки вийшов закон про декомунізацію, тобто з 2015 року, оббиває пороги всіх чиновницьких кабінетів: від місцевих до державних міністерських, аби в Переяславі виконали норму закону і демонтували цей пам’ятник. Адже він, зі слів Олександра Дмитровича, «обвішаний радянською символікою з ніг до голови».
Саме Олександр Дмитрович із однодумцями ініціював і крайні громадські слухання, що відбулися напередодні нападу росії 22 лютого 2022 року. І там жителі, попри те, що напередодні міськрада не ухвалила однозначного рішення, та переяславці сказали своє слово – знести. Здавалося б, є воля громади, а чого іще чекати після такого злочину «мишебрата»?
Та в місті всі ці роки не було кому взяти на себе відповідальність за таке рішення. Одначе Олександр Ігнатенко й далі писав звернення в обласні та державні установи, готував статті для «Вісника Переяславщини» і Переяслав. City, намагаючись достукатися до свідомості навіть тих, хто ще сумнівався, ностальгуючи за минулим.
«Красиві фундаментальні пам’ятники сприймаються позитивно завдяки емоційному впливу. Тому людина часто не помічає їх згубної ідеологічної суті. Тому не можна допускати, щоб вище зазначені переяславські пам’ятники і надалі отруювали свідомість українців» – писав у нашому виданні Олександр Дмитрович у березні 2020 року.
У середині квітня 2022 року, коли свою «дружбу» росія підтверджувала крилатими ракетами і бомбами на мирні міста і села України, публікація О. Ігнатенка на сайті Переяслав.City спричинила резонанс, але неоднозначний. Свідомі люди підтримували активіста в тому, що саме час демонтувати цього ідеологічного вапміра, але були закиди, зокрема, і нам, що ми провокуємо ворога. Навіть дзвінки від працівниці з міської ради, мовляв, «не на часі». Безумовний страх заважав подивився об’єктивно на містечкову реальність.
І ось цей час настав. Багато в чому завдяки і одностайному рішенню депутатів міськради на одній із крайніх сесій. Ще б пак! По всій Україні до того часу вже позносили всі знаки і пам’ятки ворожої ідеології, навіть у столиці демонтували композицію про ганебну дружбу. Та що там, вороги на тимчасово окупованих територіях ПЕРШЕ, що почали – повертати назад всіх ленінів-сталінів, яких щирі українці прибрали на смітники вже давним-давно. Це і є ідеологічна війна, яку ми програли, а тепер вона переросла в смертоносну.
То вже виглядало так, що й Переяслав, до останнього подиху «оберігаючи» цей монумент, нібито дотримуючись букви закону, (аби ж так і у всіх справах та завжди діяли законно!), нагадував діяння колаборантів, а не борців за волю України. Це при тому, що багато земляків уже стояли на передових позиціях смертельної битви з російськими військами, немало і загинуло за те, щоб в Україні все було українським!
Отож, цього моменту всі притомні містяни чекали дуже давно, настільки, що й обговорювати в соцмережах всі перепитії довкола стомилися. Та, за законами жанру, в такому процесі важливо поставити феєричну крапку. І мерія це зробила ефектно. Навіть дуже.
Вже не зважали на ті репліки, навіть депутатів, щоб поки не чіпати, аби не привертати увагу. Ну як же?! Масштаб події роздмухали такий, що навіть запросили канал РАДА для проведення прямих ефірів з місця події. Міcький голова особисто виклав фото демонтажу «рано-вранці, і не анонсували, щоб не робити з цього показового шоу і свята». Їх моментально розшерили всі медіа. Адже нарешті упав, здається, останній форпост тоталітарної ідеології.
Словом, галасу багато і лаври сяють на всю країну, а то, мо, й далі. Щоправда, людину, яка насправді заслужила слова подяки за свою багаторічну і наполегливу ідеологічну боротьбу з чиновницьким «як би чого не сталося, бо на не часі» теж запросили побачити особисто результат прагнень його та однодумців-патріотів, просвітників. Ось цією новиною і поспішив поділитися Олександр Дмитрович.
Напередодні він прислав у редакцію чергову статтю. Тепер же, як усе сталося, попросив прибрати звідти один абзац про те, що згідно з чинною нормативною базою, маючи рішення депутатів, міський голова був зобов'язаний видати розпорядження про демонтаж пам’ятників (до речі, трьох!), незалежно від того видасть МКІП наказ про їх вилучення з Державного реєстру чи ні. Його публікацію в оригінальному викладі мовою автора читайте на нашому сайті.
З повагою до однодумців Валентина БАТРАК
