Мені треба було купити шампунь і туалетний папір.
Ні, я не планувала розкішних змін у житті, романтичних пригод чи внутрішніх драм. Просто побутова хімія, просто будень, просто магазин поруч.
Чоловік — мій, трохи цинічний — сказав, що почекає в кафешці навпроти. Він уже давно впевнений, що весь асортимент на полицях — змова маркетологів, а господарське мило вирішує все. Ну-ну, нехай гріється з кавою. Я — по шампунь і папір.
Звична справа. Один і той самий шампунь, років двадцять як...
Я знаю його запах, консистенцію, етикетку, і навіть у темряві можу відрізнити на дотик. Заходжу у той самий магазин побутових дрібниць, де все трохи блищить, але пахне трохи дешевше. Впевнено прямую до стелажу. Ось він — мій вірний, знайомий, такий собі «Старий друг».
І тут… За спиною лунає баритон. Глибокий, з тією хриплинкою, що змушує серце стрибати, наче в дев’ятикласниці на шкільному балу:
— Дівчино, у вас таке розкішне волосся!
У цей момент реальність трохи зрушила. Струм пробіг по хребту. Я завмерла. Ну як так? Прямо тут, у магазині побутової хімії?
А він не зупиняється:
— Який колір! Яка текстура! Ви впевнені, що хочете мити його цією гидотою?
Він — продавець. Чи, може, агент. А може, фатальний спокусник.
Занадто чарівний для магазину. Надто переконливий для звичайного консультанта. Його голос ллється, як тепле масло на хліб. Він пропонує японський шампунь. Французький. Каже, я відчую магію з першого миття.
Я стою, як загіпнотизована. Іду до каси з пляшкою, яка коштує втричі більше, ніж я звикла. Все, мов у тумані.
На вулиці — мій чоловік.
Каву вже допив. Ніхто його не вкрав, хоч і без повідка. Бере з моїх рук шампунь:
— Це що?
— Шампунь. Він сказав, що в мене розкішне волосся…
Я все пояснюю: і про очі, і про голос, і про чарівну силу компліментів. Про те, що коли тобі говорять, що твої локони — як у Рафаелевої Мадонни, ти не можеш у відповідь сказати: «Вибачте, але від усього іншого в мене лупа сиплеться».
Чоловік слухає, киває. А потім:
— Добре. А де туалетний папір?
І тут я розумію…
— Я не купила.
— Чому?
— Я злякалась, що підійду до полиці, а він скаже: «Дівчино, у вас така розкішна… ну, знаєш. І що, невже ви хочете ось цим… гофрокартоном?!».
Чоловік зітхає і йде до магазину.
Через п’ять хвилин повертається. В руках — туалетний папір. І… мій старий шампунь.
— І що, — питаю я, — той продавець дозволив тобі це купити?
— Він на мене навіть не глянув, — відповідає чоловік.
Мораль?
Немає її. Просто ніколи не ходи в косметичний магазин без броні на серце. Бо ніхто не застрахований від фатального консультанта. Навіть якщо тобі потрібно просто папір.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
