Катерина ще раз уважно оглянула кімнату — ніби все в порядку. У доньок-близняток Лідочки й Надійки банти зав’язані, у старшенького Дмитрика чубчик підстрижений, свекруха Ганна Іванівна в новому халаті сидить на софі.
Учора чоловік дзвонив, сказав, що сьогодні приїде та ще й із сюрпризом. Станіслав поїхав на заробітки ще пів року тому, ні разу не приїжджав навідатися, мовляв, роботу бере й на вихідні, щоб грошей більше заробити.
Катя вже й просила-плакала:
– Славку, що ж це в нас за сім'я, якщо діти ростуть і татка місяцями не бачать...
– Ну чого ти ревеш? Сама бачиш, дах на будинку ремонтувати треба, дітей у школу збирати, а роботи в селі немає.
– Та все я розумію, тільки якось усе це неправильно. А якщо й ми переїдемо до тебе в місто?
– Катю, ну ти нормальна? Мені ж самому легше і дешевше! Якщо всім їхати, ні копійки з заробленого не лишиться, ти не уявляєш, як це дорого!
Вона розуміла, що чоловік в усьому правий. І гроші дуже потрібні, і їхати всім разом немає резону. Тут і хата своя, і картопелька, і кури, і корівка… Так не хотілося відпускати Славка, аж серце щемило, але довелося.
Через місяць від нього прийшов перший грошовий переказ. І єдиний. Пояснив, що так недоцільно – ділити заробіток. А він же економить, все складає – сюрприз їм готує.
Катерина збігала в сільську перукарню і навіть зробила зачіску, одягла найкращу сукню. Думала все про сюрприз: цікаво, це буде дорога каблучка для неї, чи дітям планшет? А може навіть на своїй машині приїде?! На нову не заробить так швидко, але вживану цілком, якщо він і справді так багато там заробляв.
Ганна Іванівна насмішкувато спостерігала за нею поверх окулярів:
– Що ти скачеш, як коза! Оце дивина – блудний чоловік додому вертається!
Катерина виглянула у вікно: на дорозі сусіди, ніби на весільну перезву вишикувалися – витріщилися на їхнє подвір'я. І звідки то вони про все знають? Що саме ось тепер має її Славко приїхати?... Ну та звідки ж – свекруха...
Навпроти їхнього двору зупинилася маршрутка, Катя ковтнула води і побігла у двір. І остовпіла. Стежкою до хати ішов Станіслав і.. його сюрприз. Сюрприз висів на його руці. Невеличкий, сильно нафарбований, з довгим рудим волоссям.
– Ну, здрастуй, Катю, – вичавив із себе Славко.
Сюрприз дивився з-під густо намазаних вій чи то співчутливо, чи то зневажливо.
– Здрастуй, Славку. А що це відбувається, Славку?
Він знічено посміхнувся.
– Це – Анжеліка. Коротше, женитися з нею буду… Тільки не треба тут концертів влаштовувати, пішли до хати, там поговоримо, – рушив до порогу.
– Немає чого вам тут робити. Як приїхали, так і їдьте, – незворушно у дверях стала його мати – Ганна Іванівна.
– Мамо, ти що, рідного сина на поріг не пускаєш? – Славко здивовано витріщився на матір.
– У мене більше немає сина! – різко розвернулася і зникла за дверима, голосно і щільно їх причинивши. Ніби попереджаючи – немає ходу стороннім.
Чоловік розгублено закляк посеред двору, а супутниця нервово смикала його за руку:
– Славіку, так я не зрозуміла: це ж що, будинок продати не вийде? Ти ж казав, що він твій!
Катя мало свідомість не втратила. Великий добротний будинок і справді був його. Це був подарунок від його батьків, покійний свекор якраз перед весіллям тільки закінчив веранду.
Славко різко розвернувся, взяв за руку свою Анжеліку і швидко подався геть. Сюрприз старанно перебирала худими ніжками, важко дибаючи, бо височенні тонкі підбори застрягали в землі, зарослій споришем.
Катерина як зайшла в хату, так і впала поперек ліжка. Кричала, вила, волосся на собі рвала. Перелякані діти втішали, свекруха зачинилася у своїй кімнаті. Думала вона тоді, що гірше бути не може. Помилялася...
Через тиждень біля будинку зупинився чорний джип. З нього вийшли двоє, молодший з синенькою папочкою впевнено рушив до будинку.
– Петренко Катерина? За тиждень мусите звільнити будинок. Все майно в ньому, окрім особистих речей, теж мусите залишити. Ваш чоловік все це відписав у заставу за кредит і не повернув. Ось судова ухвала.
– Та яка застава, який кредит? Його тут майже рік не було! А куди ж я з дітьми? Вони малолітні – не маєте права!
– Ваш чоловік – одноосібний власник майна. Ось постанова суду. Можете оскаржувати, але тоді мусите сплатити банку борг – тут більше 600 тисяч. У вас є такі гроші? – чоловік махав перед нею паперами, тиснув авторитетом і цитував якісь статті, закони...
Катя не знала що відповідати. Єдине розуміла – у них тепер немає не тільки чоловіка-батька, грошей, а й будинку. І тут її прорвало – вона упала на траву і голосно затужила. Молодик зніяковів, поклав неподалік жінки папочку з паперами і змився.
– Катю… Катю… – за плече хтось легенько поторсав. Підняла голову – біля неї нахилилася Степанівна. Старенька жила на краю села самотньою, мало з ким спілкувалася. Відколи на війні на Донбасі ще в 2014 році загинув її єдиний світ, мати стала затвірницею. Зачинилася від світу, бо не пробачила йому тої несправделивості.
– Ходімо до мене, Катю. У мене хата велика, а мені скільки треба – куточок в одній кімнаті. Поживете поки що, а там, дивись, щось і вирішиться...
Минув рік.
– Катрусю, ти подивися, які діти молодці! – загукали від столу. Посеред двору під старою черешнею там сиділи свекруха зі Степанівною. Вони швидко подружилися, ніби однакова втрата їх особливо зблизила. Могли годинами чаї ганяти, в грядках разом копирсалися. Катя й забула, хто з них нерідна. Усі стали рідними…
Біля них щебетали її дітки, щось показували з ранців. Катя підійшла ближче – діти принесли зі школи похвальні грамоти. І подячний лист від дирекції: "Дорогі батьки..." Зачепилася поглядом і не стримала сліз. Батько до дітей не навідувався вже ось два роки як... Навіть ні разу не подзвонив.
Спочатку Катя переживала, чи хоч нічого з ним не сталося через той кредит? Та потім один чоловік із її села якось побачив Славка в місті, гуляв зі своїм "сюрпризом". Катя і вспокоїлася – викреслила зі свого життя.
З вулиці забігли діти:
– Мамо, а там тато. Стоїть біла хвіртки з чемоданом!
Катерина відчула, як закололо серце.
– Який тато? З чемоданом...
Катя глибоко вдихнула, розправила плечі і пішла на вулицю, а всі – слідом за нею.
Біля хвіртки і справді стояв Славко. Анжеліка ще півроку тому його вигнала і зі своєї квартири, і з життя. Як тільки в нього закінчилися гроші, а на гарну роботу через свої оборудки не зміг влаштуватися. Підробляв охоронцем за копійки.
Станіслав лише тоді зрозумів, що він натворив. Повернутися зразу в село він не зміг. Трохи потинявся та й вирішив спробувати повернутися. Нехай Катерина ображається, але ж там рідна мати, троє дітей – його кров. Мають пробачати...
– Чого треба? – Катя стала на порозі, руки в боки. Бабусі і діти – за нею.
– Оце тобі, – подумав Славко. – Катя ж лагідною була. Він завжди користувався її добротою і наївністю, а тут такий прийом.
– А ти що, не рада бачити батька своїх дітей? Я голодний з дороги, за дітьми скучив.
– Скучив, кажеш? Може, знову їм сюрприз привіз? – іронічно провадила далі свій допит.
– Ні, у мене тимчасові фінансові труднощі... – пробурмотів, не зрозумівши натяку.
– Так кажеш, голодний, ну чому б і не пригостисти чоловічка, – Катя недобре посміхнулася. і мотнулася до сараю, де під стіною стояли вила.
– Уб’є! Заколе нафіг! Тікай, дурню! Біжи! – заверещела з переляку Степанівна.
– Та дай йому, Катю, добряче дай йому, гаду! Не заколи тільки, бо то тюрма, а ребра йому, пройдисвіту погрій! – несподівано азартно почала підбадьорувати свекруха.
Славко отетерів і кинувся з двору, жінка встигла пару разів огріти його по спині. а тоді лише весело і щасливо розреготалася вслід. Зачинила хвірточку і попрямувала до хати розчервоніла, усміхнена. Обійняла всіх – і бабусь, і дітей.
– Пішли вже чай пити, я ж на честь закінчення вашого навчального року торт спекла…
Олеся КОХАНЕНКО
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
