Коронавірус вніс корективи у всі сфери нашого життя. Не оминув і освітню галузь. Всі учні країни час від часу стають «заочниками». Уроки Всеукраїнської школи онлайн, надсилання фото виконаних завдань у Viber, телефонні консультації батьків з учителями – таким став формат нинішнього навчання. Чимало батьків приміряли на себе ті чи інші вчительські обов’язки на кілька місяців. дистанційне навчання – добре це чи погано, запитували журналісти Переяслав.City у земляків.
Катерина Палатна, 61 рік, місто:
– Маю двох онуків: Андрій ходить у третій клас, а Альона в перший. Коли занять в школі немає, ними займаюся я, у тому числі й Андрієвою «дистанційкою». Налагоджуємо комп’ютер (інколи доводиться й до невістки, його мами, дзвонити) і, коли вже все в порядку, Андрій каже: «Далі я сам», і я його залишаю одного в його кімнаті. А Альона – без домашніх завдань: їх першачкам не задають. Тож у мене з їхнім навчанням ніби клопоту й небагато, але переконана, толку набагато більше, коли воно відбувається там, де треба, – у школі. Учитель і навчає, і підказує, і підправляє, і дисциплінує.
Анатолій Чуян, 60 років, директор міської ЗОШ №4:
– Якщо це охарактеризувати коротко, то не дуже позитивно. У багатьох сім’ях наших учнів немає сучасних гаджетів через те, що люди не мають грошей, щоб їх купити. Відповідно, вчителі не можуть повноцінно проводити уроки онлайн. Для найменших школярів це проблематично ще й тому, що вони повинні навчатись за допомогою батьків. Якщо мама вдома, то вона може організувати навчання дитини, якщо на роботі – школяр не навчається. У багатьох учителів теж удома немає сучасних гаджетів, а із мобільного телефона багато не навчиш. Окрім того, в такому разі учні не спілкуються один з одним, немає навичок колективної роботи. А живе спілкування з учителем, дітей між собою – це не можна недооцінювати. Урок у класі – це справжнє життя, урок в інтернеті його не замінить.
Ірина Мазур, 38 років, с. Дениси:
– У нашому селі немає школи. Четверо діток молодшого віку їздять у Ташанську школу, решта традиційно – в Соснову. Моя дочка Оксана навчається там у восьмому класі. Її успішність і так була невисока, оцінки, як кажуть, задовільні і добрі. Тепер же з цим дистанційним навчанням ситуація не покращала. У нас дома є комп’ютер, але уроків у зумі ніхто не проводив. Завдання дочка отримувала на вайбер. Щось їй допомогти, пояснити чи перевірити я можу небагато, шкільні програми тепер складніші. Якби довелося складати ЗНО, то без репетитора не обійтися. Я переконана, що учні повинні навчатися в класі під керівництвом і головне – під контролем учителя.
Марія Опанасенко, 61 рік, с. Гланишів:
– Розумію, що були і, на жаль, залишаються дуже серйозні причини для впровадження дистанційної форми навчання. Це ж не лише у нас таке. Пандемія ж по всьому світу. Але ставлюся до такої форми навчання лише негативно. Вдома далеко не всі діти виконують завдання. Їхні батьки або зовсім, або ж недостатньо слідкують за їхнім навчанням. Я викладаю фізику і навчати такому точному предметові ще важче, ніж гуманітарним. Тому переконана, якщо ми хочемо, щоб діти отримували справді якісну освіту, дистанційне навчання слід впроваджувати лише у крайніх випадках, якщо іншого виходу і справді вже немає.
Роман Болілий, 16 років, с. Ташань:
– Я навчаюся в 11 класі. Навчатися дистанційно мені не подобається. Адже у класі краще засвоювати навчальний матеріал, бо тут же можна перепитати в учителів про те, що не зрозумів. Вже збився з рахунку, скільки разів закривали нашу школу протягом цього навчального року. Нас переводили на дистанційну форму навчання навіть через погані погодні умови. І оце з понеділка нашу школу закриють на три тижні у зв’язку з неналежним виконанням пожежних вимог. Під час «дистанційки» теми уроків окремо для учнів усіх класів вчителі викладають на сайті нашої школи. А щоб навчатись так, головне, щоб працював інтернет і була самоорганізація.
Світлана Вакуленко, 32 роки, місто:
– Мій син Андрій навчається у третьому класі. Дистанційні уроки йому не подобаються. Не може звикнути до того, що вдома треба так багато працювати: спочатку уроки, потім ще домашні завдання. До того ж йому не вистачає спілкування з однолітками. Уроки в зумі спочатку були для дітей розвагою: вони перегукувалися, ставили вподобайки. Зараз сприймають дистанційне навчання серйозніше. Але інколи виникають технічні проблеми. Та все ж таки заняття в зумі – це краще, ніж завдання для самостійного опрацювання, як це було на початку карантину. Тоді ми вчили уроки вдвох. Син казав, що я пояснюю не так, як вчителька, він не розуміє матеріалу. Ми частенько сварилися. І він навіть не хотів, щоб я цілувала його на ніч.
