Редакційний колектив "Вісника" вперше поїхав на екскурсію до уманської "Софіївки" у 1999 році. Відтоді започаткувалася традиція щорічних мандрівок цікавими місцями України. Їздили в одноденні автобусні маршрути Київською, Полтавською, Чернігівською та Черкаською областями. А ось у самих Черкасах, які чи не найближче від Переяслава, досі не побували. Нещодавно наверстали впущене.
Побутує уявлення, що Черкаси – промислове місто сучасної забудови, яке хоч і стоїть на Дніпрі, але має обмаль цікавинок. Для нас спростовувала цю хибу, розповівши про кілька цікавих місць та об'єктів, місцевий екскурсовод Світлана Михайлова.
НАЗВА міста, яке у вересні відсвяткувало 733 роки, як очевидно, не слов'янська. Одна з гіпотез: за князівства ярослава мудрого тут була оборонна фортеця, в якій несли сторожову варту наймані вояки з тюркських племен "чорних клубуків". Їх називали черекашами чи черекасями, тобто військовими людьми. Та серед істориків і краєзнавців досі немає єдиної версії щодо як походження назви міста, так і віку.
ДАМБА – це в'їзна дорога до міста з мостом і залізничним полотном недавно добротно відремонтована. Така 16-кілометрова штучна споруда – найдовша у Європі. Вона з'єднує протилежні береги Канівського водосховища. Його ще називають Черкаським морем, бо воно найбільше в Україні за площею і найглибше – 28 метрів. Під час його будівництва знищено з лиця землі 212 населених пунктів, де жило 130 людей. Це не тільки села та хутори, а й частина Черкас – забудова давнього району Поділ пішла під воду. За радянських часів на тому місці все ж намили штучний берег і забудували – новий мікрорайон назвали Черьомушки, наслідуючи "велику столицю". Місцеві ж пам'ятають і старий топонім – Митниця.
Обласний краєзнавчий музей
ЦЕНТР міста таки зберіг кілька давніх будівель на вулиці Хрещатик. Колись вона була головною, нині поступилася найдовшому в місті бульвару Шевченка. Новітніми Черкаси вважають через ідеальну геометрію вулиць. Насправді це придумали не радянські будівничі. Такий генеральний план повітового одноповерхового міста ще у 1815 році склав відомий тоді архітектор Вільям Гесте. Уся територія була поділена на 952 геометрично правильних прямокутники: по пять на три будинки. Нині в місті нараховується 330 тис. мешканців. У 1953 році до чергового державного ювілею об'єднали 20 районів і створили область, центром якої стали Черкаси.
РІЧКОВИЙ ВОКЗАЛ – водні ворота міста. Сьогодні там красива набережна з ресторацією на воді і затишними кафе на березі. Та водоплавна історія декілька років тому завмерла: немає там туристичних "ракет" і "метеорів, тим більше не заходять, як колись, величезні круїзні лайнери. Можна помилуватися величезною акваторією, красивою панорамою пристані. Її, як власне і саме місто, від штормів захищає ще одна велика дамба, вглиб її основа сягає 20 метрів.
МІСЬКА АРХІТЕКТУРА. Передусім черкасці вкажуть на блакитний будинок роботи архітектора Городецького, який будував його як готель "Слов'янський". Це найвідоміша і направду найкрасивіша будівля міста. Після реконструкції в нього хотіли перемістити Театр ляльок, але зрештою туди заїхав банк.
Друга за величчю і оздобою помітна будівля – дім грабара Щербини. З усього маєтку, де був сад, допоміжні будівлі, стайні, залишився житловий будинок. Нині він слугує «Палацом одруження». Всередині збереглися оригінальні сходи на другий поверх і три приміщення з первісним ліпним декором. У гранчастій кімнаті стеля прикрашена арабескою та арочним фризом в арабському стилі.
За цим будинком у невеличкому скверику, у 2010 році встановили перший (і єдиний повноцінний двометровий, бо ще є погруддя в рідному селі Біївці на Полтавщині та біля університету Т. Шевченка в Києві) в країні пам'ятник Василю Симоненку. Місцеві кажуть, що місце для такого видатного українця вибрали тут невдале, але сам пам'ятник хороший, має багато символізму.
Окрім загаданих будівель, по вулиці Хрещатик є ще декілька для любителів давньої і розкішної архітектури – це переважно приватні будинки багатих черкасців. Фасади рясно прикрашені рельєфними оздобами, високі вікна обрамлені напівколонами, ліпниною. Є рештки жіночої гімназії архітектора Городецького, але там радянщиною понівечена ліпнина, особливості фасаду. В іншому місці також вгадується основа католицького собору. Привертає увагу і деяка сучасна архітектура, наприклад, міський ринок у формі бджолиних сот.
Тільки в Черкасах є і унікальний музей однієї книги – "Кобзаря Тараса Шевченка". Загалом же містяни можуть похвалитися іще кількома най. Це найбільший в Європі буддійський храм "Білий лотос". Він діючий, тут вивчають східні бойові мистецтва і проводять екскурсії (про це детальніше в наступному номері). А також тут найбільший і православний храм.
Свято-Михайлівський кафедральний собор збудований у візантійському стилі, він стоїть посеред Соборного парку, на місці старого кладовища. За радянського періоду там був центральний парк відпочинку із танцювальним майданчиком. У 1994 році там почалося будівництво собору, він має чотири престоли, один з яких, у підземній частині, є Миколаївський – в честь старої церкви на цьому місці. Наразі собор вважається одним з найвищих в Україні – його висота 74 м.
Храм споруджено за власним проектом черкаського митрополита Софронія. Поруч ще триває, хоча роботи майже завмерли, будівництво дзвіниці – вона незвичайна і формою нагадає голуба. Собор належить московському патріархату і власне за ці кошти реалізовувалася така розкішна і помпезна амбіція церкви. Після вручення Українській церкві томосу, в Черкасах були невеликі збурення щодо правочинності цього храму. На фасаді його парафії зняли напис про московський патріархат, але юридично все залишилося як і доти.
Пам'ятник Хмельницькому – його тут поважно називають Богданом Михайловичем. Він став ще однією візитівкою Черкас. Гранітно-бронзовий ансамбль, споруджений на честь 400-річного ювілею від дня народження Богдана Хмельницького стоїть у центрі міста, на однойменній площі з 1995 року. Статуя гетьмана заввишки 5 метрів, а вся композиція семиметрова.
Замчище і Долина троянд – місце історичне і сучасно наповнене. Тут на пагорбі колись був черкаський замок – резиденція князів Вишневецьких. Затим – в'язниця, а пізніше – урядовий центр (т.зв. присутственні місця), потім знову тюрма, доки прийшли більшовики і все зруйнували. Згодом на тому місці черкасці створили парк. Таку назву він має тому, що раніше в ньому росло дуже багато троянд. зараз менше, але територія осучаснена для відпочинку і прогулянок. Також там на Пагорбі Слави стоїть "Батьківщина-мати", яка раніше тримала в руках вогненну чашу, а кілька років тому справжній вогонь замінили на світлодіодну копію.
Окремий тур можна зробити шевченківськими місцями на Черкащині, і в цьому маршруті, окрім об'єктів у місті, неодмінно має бути й автентична хата-музей у Мошнах. Це будинок міщанина-поляка, де Шевченко перебував під час його арешту в 1859 році.
МОШНИ – це п'ятитисячне селище за 30 км від Черкас. І туди варто поїхати. Про цікавезну історію тих країв розкаже місцевий краєзнавець-ентузіаст Микола Якименко. Згадає пароплав «Бджілка» (покаже макет гуртківців філії обласної станції юних техніків), збудований у 1823 році й обладнаний паровою машиною, доставленою з Англії, – він став першою ластівкою судноплавства на Дніпрі.
Пароплав збудували кріпаки князя Воронцова, який мав у Мошногорах справжній англійський парк з величним триповерховим палацом. За розмірами та розкішшю він перевершував відомий Воронцовський у кримській Алупці. Його ж бо будував той самий архітектор-італієць Торічеллі. З тієї розкоші архітектурного ансамблю до нашого часу дожила тільки Преображенська церква унікального еклектичного строю, що поєднав лінійність готики, романтизм бароко і східну культуру воєдино.
А ще в Мошнах дивом уціліла з 1905 року, (хоча наразі не охороняється і не бережеться) унікальна перлина архітектора Городецького – дерев'яна будівля лікарні. Донедавна вона слугувала службовим житлом для медпрацівників райлікарні, нині там ще мешкає одна сімя.
