Овочі від Соловки — популярний бренд на Переяславщині. Проте цієї весни фермер Василь Соловка змушений був викинути на гній понад 50 тонн моркви і 15 тонн капусти. Каже, коли почався карантин через епідемію коронавірусу і закрилися всі ринки, овочі не було куди збувати. Фермер-овочівник розповів, як справляється з карантином і примхами погоди.
Договори без конкретики
— А мені пляшки бензину в мопед вистачає, аби приїхати оце за місто на об’їзну купити в «Санрайзі» свіжих овочів, — запевняє переяславець Олександр. Просить зважити пару кабачків, з ящика на прилавку вибирає огірки. — Все одно вигідніше, а ще ж тут все свіже й дешевше, як на базарі. Ось кабачки тут по вісім, а на базарі по десять і залежані.
На Переяславщині свіжі овочі від Соловки — популярний місцевий бренд. Їхню торговельну точку — вагончик обабіч поля на околиці міста (біля заправки) — жителі добре знають.
— Уже зо два тижні тут продаємо перші овочі. Всіх карантинних вимог дотримуємося: плівка, рукавички, санайзер, — хвалиться Інна Соловка, дружина фермера. Вона тут торгує щодня.
Проте ще кілька місяців тому покупців на їхню продукцію не було. Усе через карантин. Частину врожаю, заготовленого на зиму і не розпроданого, фермер роздав. Решту довелося викинути.
— З усіх партнерів тільки один зміг би щось закупити. Це мережа супермаркетів ЕКО. Та вони в нас за той час нічого так і не замовили, — зітхає фермер. — Раніше мали договори і з іншими мережами. Проте умови в усіх однакові. А возити нам на «ековські» склади в Бориспільський район найближче, то хоч транспортні витрати менші.
У період карантину люди скуповували продукти саме в супермаркетах. Відтак фермер очікував, що вони братимуть у нього більше продукції. Та вийшло навпаки. Маркети знижували закупівельну ціну і підвищували вимоги до продукції.
— У договорі, який маємо з ними, жодної конкретики — не прописано ні обсягів, ні ціни. Вона може змінюватися щодня. Або зранку одна ціна, а з обіду вже інша. Заявку подають звечора на наступний ранок, або зранку на післяобід. Це треба, щоб купа робітників була постійно «на підхваті», аби за кілька годин підготувати партію овочів, — бідкається фермер.
При цьому овочі мали бути запаковані, промарковані й укладені на палети. А це додаткові витрати.
— Однак прикро за інше. Коли везеш на склад моркву, вибираєш одна в одну, а приймальники ще й вередують. А в магазині подивишся, то морква лежить — один непотріб, викинути треба, а не продавати людям. Був би прямий договір з місцевим супермаркетом, то щодня свіже завозив би і його приємно було б купити, — додає пан Василь.
Боялися не вірусу, а штрафів
Василь Соловка каже, що карантин на їхній ритм виробництва особливо не вплинув. Насіння, добрива, засоби захисту закуповують з осені. Чого не вистачило — постійні партнери оперативно прислали Новою поштою.
Працювати на овочевому полі з місцевих є мало охочих. Тож на сезон фермер запрошує заробітчан. Більшість приїжджає вже кілька років поспіль. Працівники з Харківщини, Волині, які зайняті в парниках, в Переяславі були з лютого.
Восьмеро осіб з Рівненщини мусили добиратися вже в карантин, коли транспорт не ходив. Василь Михайлович каже, що хотів уже їхати по них своєю автівкою, але ті якось дісталися Києва, а вже звідти він їх привіз. Працівники живуть на виробничій базі в гуртожитку.
— Я спілкувався з іншими фермерами, які теж наймають заробітчан. Кажуть, боялися тільки одного — почнуться масові контрольні перевірки, штрафуватимуть, що працівники без масок. Скупчень людей у нас же немає. А хіба ж на полі в масці виробиш, та й чи зарадить вона там, — додає овочівник.
Моркву пересіяли, капусту переорали
Василь Соловка і його колеги найбільше побоюються тільки через одне — погоду. А вона цієї весни трохи підвела.
— В овочівництві все гладко не бувало жодного року, — зауважує фермер — Весною моркву пересівали, бо перша не зійшла. Переорали площу із цвітною капустою: через перепади температури вона не заклала суцвіття, а «постріляла». Від зеленої цибулі “на перо” просто відмовилися: виростити, зібрати, попакувати, а тоді віддати за копійки — не буде чим і за роботу людям заплатити.
Зараз тут масово ріжуть ранню капусту, хоч вона нині не така головаста, трохи є і «побитої». Цього року дуже багато шкідників. За словами фермера, вони намагаються використовувати пестициди якомога менше. Від гербіцидів відмовилися майже цілком. Через це більше ручної праці, але хочуть виростити хоча б трохи «чистіші» овочі.
— Зернові в нас теж були завжди: потрошку пшениці, ячменю, жита. Кукурудзу уперше посіяв лише торік. Крім неї, зараз є ще соняшник і соя. З осені планували сіяти й пшеницю. Купили зерна, але посуха довго стояла, то не ризикнули в таку землю класти, а потім було вже запізно. Бачив по всій Україні пшениці немає. Південь без урожаю взагалі, — каже Василь Соловка.
Розсаду вирощуємо самі
Фермерське господарство «Санрайз» (з англійської — «схід сонця») народилося як сімейна справа у 1996 році.
— Це була ідея сестри Галини. Вона підбила написати заяву на землю. Коли ділили поле, то двом фермерам дали як належало по 50 га, а мені зосталося 36,2 га. Уже пізніше взяли в оренду ще паї. Сьогодні в нас є 280 га.
Я займаюся технічними питаннями, а сестра — агрономією. Це була її мрія, і хоч вона вивчилася на інженера, але агроном з неї кращий, ніж дехто з дипломованих. Багаторічна її практика — найкраща школа, — розповідає пан Василь.
Уже років десять тут вирощують розсаду — поставили свої парники і теплиці. Поїздили по областях, подивилися, як люди це роблять. А доти її замовляли в спеціалізованих господарствах: відсилали їм своє дороге насіння, але ніколи не отримували розсаду тієї якості, яку ті рекламували.
— Тепер після розсади ще й помідори та перець вирощуємо у закритому грунті. А на полі вже років п'ятнадцять застосовуємо крапельний полив, бо інакше нічого хорошого не виросте. Років з десять тому купили спеціальну машину для висадки розсади. Хоча й ручної праці ще багато, зокрема, на зборі врожаю, — зауважує фермер.
Раніше Василь Соловка працював заготівельником у райспоживспілці. Як вона розвалилася, викупив складські приміщення, які стояли вже напівзруйновані. Вклали туди гроші й обладнали овочесховище з холодильниками. А торік зловмисники там вирізали всю мідну проводку, трубки. З охолоджувачів витік фреон. На заміну тільки одного агрегата потрібно чотири тисячі євро.
— Маємо й іншу, уже тривалу проблему — кадри. За ці роки жоден випускник місцевого центру профтехосвіти не прийшов спитати про роботу, і це незалежно від зарплати! Та й наші з сестрою діти займаються іншими справами, до нас не поспішають. На овочевому полі ж треба бути з ранку до вечора, без вихідних і свят.
Молодих можна зрозуміти. Я й сам уже, коли розкурочили сховище, думав покинути — засіяти все зерновими і голову не бити. Але ж стільки років з тими кабачками — важко відмовитися. Та й хтось же має їх вирощувати, — підсумовує аграрій.
Асортимент — це завжди краще
Сьогодні на Переяславщині хіба що п’ять-шість фермерів чи одноосібників займаються овочівництвом. Та й вони площі з кожним роком скорочують.
— Цього року в нас теж під овочами усього 20 гектарів. А були часи, що засаджували ними по 160 гектарів! Та це давно, з початку 2000-х, коли з «Вересом» співпрацювали. Починали, коли ми кабачки ще по 6 копійок за кіло на базар у Київ ЗІЛом возили. Тоді й вони були ще незнаними та їздили районами шукали овочівників.
Люди з “Вересу” побачили наші поля, замовили ще баклажани, перець, огірки — забирали самі на завод у Канів. Із 2013 року, коли їм урізали торгівлю з Росією, вони також скоротили своє виробництво і наша співпраця завершилася, — зітхає Василь Соловка.
Цього сезону в "Санрайзі" вирощують кабачки, огірки, помідори, перець, капусту, баклажани і солодку кукурудзу. Багато хто дивується, що вони займаються різними овочами. Мовляв, це морочливо, бо треба під кожну культуру свою техніку, щоразу перелаштовуватися в догляді.
— Та як на мене, це виправдано. По-перше — маєш асортимент і завжди можеш покупцям щось запропонувати. Якщо замовляють потроху всього, то машину таки завантажиш. А, по-друге, щось не вродило — збитки перекрив іншим врожаєм, — наголошує підприємець. — Зараз на капусту ціни немає — оптова закупівля по 5 гривень, коли в минулі сезони була по 12-15 грн. Зате огірок піднявся в ціні — по 30 гривень.
Водночас на своїй точці за містом, біля соняшникового поля, Соловки продають капусту по 6 гривень, перець жовтий коштує 18, баклажани — 25, огірки — 20, помідори (поки тепличні) — 30 гривень.
