Під час карантинних обмежень через епідемію коронавірусу українці зіткнулись із транспортним колапсом. У цих умовах в Україні також різко зросла популярність велосипедів. Те ж саме спостерігається і в усьому світі. Багато магазинів розпродають двоколісні відразу ж, як тільки до них надходить нова партія. Яким транспортом найчастіше користуються наші земляки в нових реаліях, запитали журналісти Переяслав.City.
Тарас Гич, 40 років, с. Дівички:
– Кожного робочого дня їжджу власною «Славутою» в Київ – працюю охоронником у державній структурі. Підприємство розміщується на лівому березі, тож без проблем під’їжджаю прямо під роботу. Машина на газу, економна, за два роки, що в мене, не підводила ні разу. А по суботах, якщо виїзні матчі, сідаю до автобуса, який виділяє нашій футбольній команді «Дніпро» Дівичківська ОТГ. Я вже ветеран команди, але продовжую грати – ще корисний на полі, та і молодим хлопцям треба показувати приклад здорового способу життя.
Тамара Грабова, 45 років, місто:
– Коли минулого року з чоловіком відзначали двадцятиріччя подружнього життя, рідні подарували мені велосипед. Кажуть: «Тобі більше потрібно займатися спортом». До цього у мене був старий – «Україна». Мало на ньому їздила. Хіба що як було потрібно щось привезти на багажнику. А цей, новий, імпортний, виявився таким зручним, що я його навіть полюбила. То, буває, що й недалеко пройтися, а я – на велосипед. Ну, а якщо інколи трапляється треба у Київ по роботі чи поїхати у гості, де далеченько, то – на маршрутках. Так добре, що зараз з цим немає проблем. Пам’ятаю, коли ще після школи навчалася у технікумі, як тоді важко було добратися у вихідні з Києва, а потім назад. Жахіття!
Анна Степаненко, 31 рік, місто:
– Я купила автомобіль «Ніссан-Мікра» 2 липня минулого року. Він не новий, 1993 року випуску. Це – перше авто в моєму житті. Водійські права отримала ще школяркою в міжшкільному навчальному комбінаті. Практичне водіння освоювала за допомогою друзів, родичів та інших досвідчених людей. Зараз за кермом почуваюсь упевнено: кожного дня їжджу на роботу (я живу на вулиці Героїв Дніпра), отож через усе місто до відділу архітектури, де працюю. На авто їздила до Одеси, Львова, часто буваю в столиці. І, звичайно ж, коли треба кудись поїхати по роботі, користуюсь своїм Ніссаном. Це економить час.
Галина Лаврега, 21 рік, місто:
– Я студентка, проживаю в університетському гуртожитку. Переважно користуюся громадським транспортом. Хоча, буває, тиждень нікуди не виїжджаю, а інколи – двічі на день. Найчастіше їжджу на базар або в супермаркет за продуктами. У вечірній час інколи викликаю таксі, бо після 19 години маршрутки не ходять. Це дивно, бо в моєму рідному Нововолинську громадський транспорт курсує до 22 години з інтервалом 5-10 хвилин. А потім до півночі працюють чергові маршрутки, які приходять раз у пів години. Раз у місяць виїжджаю в Київ: у справах чи погуляти. Користуюся міжміськими маршрутками.
Наталія Буря, 51 рік, с. Хоцьки:
– По селу я їжджу велосипедом. Його мені подарував мій брат Сергій понад чотири роки тому, коли поламався мій скутер. А ось на город мене возить моя кобилка Зірка. Ото підводою і городину звожу до свого двору. А як, бува, потрібно мені до Переяслава, то зазвичай користуюся громадським транспортом. Маршрутка заїжджає до нашого села п’ять разів на день. Щоправда, ввечері здійснює рейс лише Переяслав-Світанок. Тобто назад в Переяслав не повертається і нам, у кого немає власного транспорту, дістатися до міста о цій порі дня проблематично. Іноді звозити мене до Переяслава чи ще там кудись, я прошу свого брата, або друга Дмитра Чорноморця, або сусіда Петра Бичкова.
Андрій Сорока, 78 років, с. Велика Каратуль:
– Не уявляю, як у селі жити без автомобіля. У мене вже він третій із 73-го року. І так складається, що на кожному їжджу по 25 років. Так було з першим, який купив сам. На другому син проїздив 12 років, а потім я – тринадцять. А із січня 2007-го маю «жигулі» – ВАЗ-2112. До машин завжди ставився бережно, вони в мене постійно справні. Куди їздимо з жінкою? На город, бо він у нас на відстані. У Переяслав – і щось купити, і пенсію отримати, і заправитися. Раніше, коли корову тримали, возили молочне на недільний базар продавати. І навіть у Київ з молочкою їздили. А ось по хліб до магазину (він від мене
