У Китаї на початку весни після завершення спалаху коронавірусу аномально велика кількість сімейних пар подали на розлучення. Експерти пояснюють це тим, що подружжя не звикли проводити разом багато часу, через це на карантині виникали сварки, які призводили до закінчення стосунків. Певно, в Україні, зокрема, на Переяславщині, такої проблеми не буде. Переяслав.City запитав у трьох подружніх пар, як змінилося їхнє життя під час карантину. Спойлер – майже ніяк.
«Дружина як була в декреті, так і залишається»
Станіслав та Вікторія Макаренки із сином Женею
Станіслав та Вікторія Макаренки познайомилися в Студениках. Чотири роки живуть разом в Києві, три роки тому одружилися. Мають сина Євгенія, якому днями виповнився рік.
Зміни
– Карантин особливо нічого не змінив у нашому житті, – розповідає Станіслав (26 років). – Я як ходив на роботу (працює у фірмовому магазині «Ардіс» – ред.), так і ходжу, а дружина як була в декреті, так і залишається. Спершу, можливо, трохи страшнувато стало: ось ця паніка, ніхто не працюватиме, де гроші брати. А потім все нормалізувалося, все гуд. Я ніколи не налаштовуюся на негатив, а раптом що, можна поїхати в село. Кияни в мене на роботі кажуть: «В селе у вас есть погреб, вы там проживете всю зиму».
– Коли почався карантин, Стаса на тиждень відправили у відпустку за власний рахунок, – долучається Вікторія (24 роки). – Звичайно, я запереживала. Ми поїхали до батьків у село на цей період. Потім чоловіка викликали на роботу, а ми з малим ще на трохи залишилися в селі.
С.: Це був жах, така холодна погода. Ми цілий тиждень просто просиділи в хаті, те саме, що і в Києві було б. Класно лише, що свіже повітря, порівняно з Києвом.
В.: Але дитині, як не крути, більше подобається в селі. У хаті є де розбігтися, є котики, собачка, з ними можна погратися. У Києві стараюся виходити з малим на прогулянку щодня на годину-півтори. Розумію, що карантин, але й дитина не може сидіти днями в чотирьох стінах. Ми тримаємо дистанцію від інших людей, у парки та на дитячі майданчики не заходимо – прогулюємося біля дому. У нашому будинку багато маленьких діток, тому зазвичай всі майданчики неподалік просто кишать ними. Але зараз бачу мало мам із візочками, дітей надворі бігає кілька.
Сімейні обов’язки
В.: Оскільки я вдома щодня, то протягом цього часу думаю, чим зайняти Стаса у його вихідний (сміється). Власне, що потрібно зробити по дому: наприклад, змінити кран, прибити якийсь гвіздочок тощо.
С.: Не лише у вихідний, а й буває, що після роботи. От вчора ввечері у нас зламався кран на кухні. Поїхав сьогодні в «Епіцентр», купив новий, але там з’єднання не таке, як треба. Завтра знову доведеться туди їхати за іншим з’єднання і дороблюватиму – от і зайняв себе щонайменше на два дні.
В.: У магазині також скуповується лише Стас. Бо я-то можу маску надягнути й піти, але ж на дитину її не натягну. Та й не хочу ризикувати дитиною, щоб з нею ходити по різних закладах. А самого, зрозуміло, Женю не залишу.
Чого не вистачає?
В.: 17 квітня Жені виповнився один рік, ми не змогли його відсвяткувати, як належить: у кафе чи ресторані. Тому посиділи в сімейному колі. Гість був лише один – хрещений малого, він сидить в селі на карантині, тому для нього не було проблемою прийти підстригти Женю.
С.: Яке зараз у нас дозвілля? Ютуб, новини, серіали. Сидимо вдома, набираємо масу (сміється). Дуже хочеться сходити в кінотеатр. І ще в якесь кафе, щоб з’їсти супчику з морепродуктів, суші.
В.: А мені не вистачає парків, дитячих майданчиків. Хочу піти в торговий центр.
«Цілими днями навчаюся з дітьми»
Олександр та Марина Мухи із доньками
Олександр та Марина Мухи із Переяслава познайомилися ще в школі, а одружені 14 років. Мають двох доньок, які ходять до третього та шостого класів.
Зміни
– Я швея, орендую кімнату, де працюю, – розповідає Марина (34 роки). – З початком карантину ми з чоловіком, як завжди, ходили на роботу. Він працює на СТО. Але, як виявилося, поки ми працювали, діти вдома аж ніяк не навчалися, бо ніхто їх не контролював. Тому через два тижні я засіла з ними вдома. Важко страшенно, домашнє завдання виконуємо до самого вечора. У мене стрес, було, що зірвалася на дитину, бо вона не зробила уроки вчасно. То із чоловіком навіть трохи полаялися через те, що я накричала на доньку. Але вже помирилися, він же розуміє, як мені складно зараз. Та і йому нелегко – на ньому ж лежить фінансова відповідальність за всю сім’ю. А загалом у стосунках у нас нічого не змінилося: ми проводимо разом стільки ж часу, як і до карантину. Він повертається з роботи о сьомій, а буває, й о дев’ятій вечора, ми всі разом вечеряємо і буквально за кілька годин вже йдемо спати.
Ще ми ввечері дивимося американський серіал «Міст». Він кримінальний, тому з дітьми дивитися не можна. І це той час, коли ми з чоловіком можемо побути вдвох. Діти розважаються в інтернеті, слідкуємо, щоб менше там грали у всякі ігри. Надвір вони не виходили до вчорашнього дня (28 квітня – ред.), сиділи в квартирі. А вчора трохи прогулялися алейкою, пострибали зі скакалкою.
Сімейні обов’язки
Буквально цілий день навчаюся з дітьми. А окрім того, погодувати, попрати, прибрати треба. Але й діти допомагають. От коли ще на роботу ходила, то вони могли вкинути одяг в пральну машинку, натиснути на кпопочку, потім вивісити. Чоловік, коли зранку йде на роботу, робить мені каву. Я прокидаюся – на тумбочці кава і склянка води. Він молодець. Трапляється, що я не встигаю приготувати вечерю, і він після роботи сам займається на кухні. Але спеціально якимись справами не навантажую його зараз. Приміром, дитина намалювала картину, а я сама прибила її на стіну.
Чого не вистачає?
На травневі свята ми з іще трьома сім’ями хочемо виїхати в ліс, орендувати там будиночки, щоб діти просто розслабилися на природі. Ми всі дотримувалися карантину, тому впевнені, що не заразимо одне одного. Я багато розмовляю по телефону, тож як такого дефіциту спілкування не відчуваю. Можу подзвонити до сестри або до подружки і годинами про щось балакати, найчастіше про уроки. Але хочеться кудись поїхати, де багато людей, де гамірно, наприклад, у якийсь дитячий розважальний центр, прогулятися між людьми. І дуже хочу на роботу: якою б я була щасливою, якби мені можна було цілими днями працювати, а вдома лише вечеряти й ночувати.
«Це відпочинок для тих, хто не має улюбленої справи»
Тарас та Катерина Нагайки із донькою Софією
Тарас та Катерина Нагайки працюють в НІЕЗ «Переяслав», обоє науковці. Одружені п’ять років, мають 4-річну доньку Софію.
Зміни
– Наукові співробітники НІЕЗ «Переяслав» працюють дистанційно, – розповідає Тарас (39 років). – Проте у кожному підрозділі проходять чергування. Тобто на роботі я буваю один-два рази на тиждень. Інколи дні чергування збігаються, і ми з дружиною разом йдемо на роботу. Так завжди й було до карантину. Власне, там ми не перетиналися, бо працюємо в різних відділах. А тепер разом виходимо хіба що в магазин раз на тиждень. За півтора місяця дитину взяли із собою прогулятися тільки двічі.
Наші з дружиною комп’ютери вдома стоять в одній кімнаті, тому на карантині ми поруч практично весь час. Стосунки від цього не змінилися абсолютно ніяк – хіба що більше спілкуємося щодо професійних моментів. Трішки посваритися можемо лише через формулювання у написанні якихось робіт. Тобто я перечитую, що вона написала, а тоді кажу: «Тут не так, тут не так, це треба викинути». Звичайно, людині, яка пише самостійно, науково зростає, неприємно чути таку критику. Ну й мала приходить час від часу погратися або щось допомогти їй, розряджає атмосферу.
Відволікаємося від роботи тим, що граємо із Софією в настільні ігри, малюємо, вчимося писати, потроху читаємо. Також цим займаються її бабуся та прабабуся, які живуть разом з нами. Донька передусім вивчила: «король вірусу», потім вже почала говорити «коронавірус». Спочатку заперечувала його існування, згодом запитувала, коли він мине. Коли виходила з нами на прогулянку, то надягала маску – копіює дорослих, така соціально відповідальна. Взагалі не скиглить, що кудись хоче, їй вдома є чим зайнятися. Ми у цей період, зокрема, дозволяємо їй довше гратися з гаджетами.
Сімейні обов’язки
Тут ніяких змін не відбулося. Я не беру активної участі в побуті: можу попилососити раз на пів року та раз на місяць помити посуд. Скоріше, намагаюся не заважати жінкам займатися господарством. Тому більше зосереджуюся на роботі. От приміром, Центральний державний історичний архів у зв’язку з карантином відкрив окремі фонди. З-поміж них є документи Рум’янцевського опису, пов’язані із селами Виповзки та Хоцьки. То я зараз займаюся набором цього тексту. Окрім того, іншої роботи вистачає. Для прикладу, вчора ліг спати о пів на третю ночі. Це творча праця, тому її важко відділяти від особистого життя. Мені сподобалася чиясь фраза: карантин – це відпочинок для тих людей, які не мають улюбленої справи. Дружина зараз дописує дисертацію, також робить відеопрезентації цікавих експонатів, виставок наших музеїв.
Чого не вистачає?
Мало спілкування із друзями. Онлайн-візити ми не практикуємо, тому доводиться чекати завершення карантину. З рідними не вийшло зустрітися на Великдень, а ми ж щороку їздимо до них на Житомирщину. Із університетськими друзями ми обов’язково зустрічаємося щороку 20 квітня, така в нас традиція. Цьогоріч мала бути двадцята зустріч, як розумієте, її не сталося.
Коли знімуть обмеження, передусім треба купити новий одяг, бо зі своїх розмірів виросли. Я трохи піднабрав ваги, у дитини виросла нога на два розміри. А потім уже можна й відвідати близьких. Але кудись вириватися, мовляв, вдихнути на повні груди не збираємося. Відпустку влітку проведемо приблизно так, як і карантин. Ще не зрозуміло, чи будуть в майбутньому спалахи коронавірусу. Думаю, їхати десь подалі від дому на відпочинок можна буде ближче до новорічних свят.
