Заслужений працівник культури України Володимир Проказов упродовж сорока років очолював Переяславську музичну школу. Катерина Проказова більшу частину життя пропрацювала викладачкою німецької мови. Вони разом 55 років, але досі так само ніжно обіймаються та дивляться один на одного. Переяслав.City побував на гостинах у знаного в місті подружжя.
Весілля викладача та студентки
Катерина Петрівна (75 років) привітно зустрічає біля воріт. У дворі – розкішні клумби, де росте одних троянд близько 50 кущів. Ганок теж прикрашений петуніями у кашпо.
– Квіти – моя «хвороба». Щоразу з базару приношу якісь саджанці. А мої улюблені – жовті троянди, – розповідає господиня.
У молочно-кремовому інтер’єрі затишного будинку відразу відчувається, що тут люблять порядок. На кухні Катерина Петрівна заварює чай. Запитую: з чого починається її день? «З ліків» – усміхається жінка. Після складної операції на серці Володимир Федорович наказує дружині берегтися і не дозволяє поратися по господарству, але вона не може всидіти без роботи: сама підтримує чистоту в будинку, доглядає клумбу, обробляє городик.
– На цьому подвір’ї колись був будинок моєї бабусі, – розповідає далі Катерина Петрівна. – Я народилася у Переяславі, навчалася у третій школі. Про неї в мене найкращі спогади, там були чудові вчителі. Я й у дитинстві любила гратися у вчительку з сусідськими дітьми. Тож після школи вступила до педучилища на вчителя молодших класів.
Саме у стінах переяславського педучилища і розпочалася історія кохання Проказових. Від спогадів про юність очі Катерини Петрівни сяють щирою радістю, вуста розквітають усмішкою.
Катерина та Володимир одружилися в 1968 році
– Про наше знайомство можна знімати кіно. Ще коли я навчалася у школі, ми з подружками побачили в коридорі дорослого хлопця. Дівчата обмовились: «Ой, це ж молодий викладач із педучилища». Минуло кілька років, я вступаю до педучилища… і він приймає у мене перший екзамен з музики. Це був Володя. Конкурс тоді був дуже серйозний – 14 чоловік на місце. Переяславське педучилище вважалося кращим в Україні. Проказов викладав гру на баяні та був дуже суворим викладачем.
Тим часом до нас приєднується і Володимир Федорович з тортом. Катерина Петрівна зауважує, що чоловік – великий ласун і дуже любить десерти. Не віриться, що йому 82 роки – бадьорий і позитивний, вражає стрункою поставою та неймовірною енергією. Каже, головне – не палити і більше рухатися.
Допомагає дружині сервірувати стіл і водночас розповідає свою історію.Народився 12 листопада 1940 року в російському місті Прокоп’євськ Кемеровської області. У сім’ї було ще три сестри: Поліна, Ніна та Валентина. Ніну направили працювати до Львова, і вона покликала до себе брата.
Там 17-річний Володимир вступив до Львівського музично-педагогічного училища імені Філарета Колесси. Здобувши освіту, за направленням потрапив до Переяслава викладати музику в педучилищі.
– Коли вперше запросив у кіно, мені було вісімнадцять, він – на вісім років старший. Мене причарував його талант: я маленька, 48 кілограмів ваги, тримала той величезний баян, а всередині все завмирало, коли слухала, як він грає на фортепіано. Одружилися за два роки – я ще вчилася на четвертому курсі. На весіллі було багато викладачів з училища. Мені було ніяково – ось вони мене викликали, а тепер поряд сидять за столом. Ми тоді дітьми були – прості, наївні, – згадує Катерина Петрівна.
Володимир Федорович щодо того, як наважився проявити почуття і взяти студентку за дружину, віджартовується: «Неслухняною була, а я вимогливий, треба було більше займатися».
Подружжя Проказових разом понад пів століття
Сорок років директором музичної школі
Почалося подружнє життя, не забарилися й перші батьківські радощі. У Проказових народився син В’ячеслав, а за чотири роки – Валентин. Катерина Петрівна заочно закінчила Київський інститут іноземних мов і почала викладати німецьку спочатку в вечірній школі, потім у професійно-технічному училищі, затим у другій школі, і найбільше – 17 років присвятила улюбленій роботі у школі №7.
– Коли я була у п’ятому класі, моя вчителька сказала мамі, що я найкраще з усіх написала контрольну роботу з німецької мови. Це стало моїм стимулом. Завжди кажу: якщо бачите в дитині якісь задатки, хваліть її. Коли вона повірить у себе, то захоче доводити, що може ще краще, – радить педагогиня.
У 1974 році Володимира Проказова призначили директором музичної школи. Він це сприйняв без ентузіазму, адже в педучилищі обіймав посаду завкафедри – робота престижна, гарний колектив. Втім, очоливши музичну школу за сорок років керування Володимир Федорович зробив неоціненний внесок у її становлення та вплинув на розвиток музичної культури на Переяславщині. З посади директора пішов добровільно, але школу не покинув – викладає дітям гру на баяні. Під час нашої розмови маестро не стримується, дістає інструмент і починає грати з неповторною віртуозністю і експресією. Володимир Федорович хотів, щоб і сини стали музикантами, тому ці заняття змалечку були обов’язковими.
– Хлопці хотіли гуляти, а тато змушував займатися по дві години. Валентин іноді хитрував: переводив стрілки годинника на годину вперед, і радо казав: «Я вже позаймався», – усміхається Катерина Петрівна. Тато до них був суворим щодо уроків музики, а мама – щодо порядку.
Син і онук воювали під Бахмутом
Обидва сини закінчили Київську муніципальну академію музики імені Глієра. В’ячеслав – піаніст, Валентин грає на баяні та фортепіано. У будинку завжди звучала музика, але вона не стала їхньою професією, обоє знайшли себе у підприємництві. Для батьків вони – найбільша гордість, підтримка і відрада.
А нині 50-річний Валентин активно допомагає Збройним Силам. 54-річний В’ячеслав та його син Нікіта – на війні. Вони разом із невісткою на другий день повномасштабної війни пішли добровольцями. Спочатку були в теробороні, а потім – у ЗСУ. Невістка зараз у штабі в Києві, а Нікіта воював під Бахмутом, захищав Харків у складі штурмової бригади. Йому лише 26 років, а він уже учасник бойових дій, має нагороди. В’ячеслав теж був під Бахмутом, зараз на ротації, але знов готується на схід, – розповідає Катерина Петрівна.
Коли жінка говорить про війну, її голос тремтить, навертаються сльози. Зізнається, що дуже хвилюється за рідних, часто плаче і щодня молиться Богу за них, за своїх учнів, бо багато з них теж боронять Україну від ворога. Вони присилають їй повідомлення з фронту, вітають з днем народження, пишуть, що була їхньою улюбленою вчителькою. Нещодавно Катерина Петрівна дізналася, що на фронті загинув її учень Вадим Кутовий. Це було для неї важким ударом.
Подружжя Проказових регулярно долучається до збору допомоги для військових: перерахували 10 тисяч гривень на придбання тепловізора, донатять під час благодійних заходів, передають продукти та речі.
Катерина Петрівна знає, що в сьомій школі плетуть маскувальні сітки. Через стан здоров’я прийти особисто не може, то нарізає тканину вдома і передає волонтерам. Переяславка неохоче розповідає про благодійність, бо вважає, що цим не потрібно хвалитися, однак її приклад може надихнути багатьох людей. Володимир Федорович болісно переживав початок великої війни, бо хоч і народився в Росії, завжди називав себе українцем. З 1991-го року розмовляє скрізь лише українською. Каже, що сестри вже померли, а з рідними, які залишилися там, зв’язок не підтримує.
«Бог мене любить, раз дав такого чоловіка»
І через понад пів століття подружнього життя Катерина Петрівна та Володимир Федорович дивляться один на одного закохано, немов щойно одружилися. Вони завди при парі, у місто рідко коли виходять окремо.
– Я без нього навіть до Києва не їздила. Коли знайомі бачать мене одну, питають, де це чоловік. А я почуваюся мов незахищеною, як його немає поруч, – ділиться сокровенним жінка. – Коли лежала в клініці Амосова після операції, думала: видно, Бог мене любить, раз дав такого чоловіка, таких синів. Попри хвороби й фізичний біль, я нічого б не хотіла змінити у своєму житті, бо була щаслива.
Катерина Петрівна завжди на вигляд є взірцем жіночності та елегантності. Ошатні сукні, взуття на підборах та прикраси, зачіска, легкий макіяж та педикюр – все це обов'язкове і нині. Згадує, що завжди любила красиво одягатися, і навіть весільну сукню обрала коротеньку, «як було модно».
– Я завжди слідкую, щоб і в чоловіка було підібране взуття до одягу. Коли кудись ідемо, я дуже довго збираюся, а Володя терпляче чекає, – усміхається Катерина Петрівна. Каже, що саме у терпінні полягає і секрет їхнього довгого подружнього життя.
– Ми вже у такому віці, що кожен день може бути останнім. Я кажу: «Нам небагато лишилося, давай так: вранці й увечері – обнімашки, а вдень можна можна і посперечатися».
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
