Меморіальні дошки пам’яті про загиблих на війні Героїв Вадиму Кутовому, Максиму Гаєвському та Богдану Януті, у Переяславі урочисто відкрили сьогодні, 25 жовтня, на фасаді школи №7, повідомляє Переяслав. City з місця події.
Встановив дошки меценат
Саме так називався цей навчальний заклад, який закінчували свого часу воїни. Влітку ліворуч біля головного входу до перейменованого тепер ліцею імені Володимира Мономаха відкрили першу дошку пам’яті випускника Валерія Сахна, який загинув на війні. Нині додалося ще три...
Біле полотно з меморіальних плит зняли рідні загиблих на війні Героїв.
– Це справедливо – вшанувати всіх наших хлопців, які загинули на цій війні, – каже ініціаторка справи екс-директорка закладу Галина Кітаєва. – Самі фінансово ми цього не осилили б, але хто шукає, той знаходить. На цю потребу відгукнувся меценат з нашої громади, який не захотів називатися публічно, він оплатив виготовлення мармурових табличок. Ми співпрацювали з відділом культури, які надали нам інформацію, фото взяли такі, які розміщені на Алеї слави. Та неодмінно узгоджували кожну деталь з рідними. Наприклад, ми не знали про Максимову бригаду Чорних Запорожців, то додали.
– Узгоджували і щодо присутності священників сьогодні на відкритті – рідні не хотіли, а побажали, щоб це було по-сімейному, у вузькому колі найближчих. Ми їхнє прохання виконали, – додає директорка закладу Людмила Отечко.
"Війна – це страшно, але їхня любов перемогла страх"
Напередодні цієї події був сонячний день. Сьогодні – сіре небо і непроглядний дощ. Вищі сили теж, разом із переяславцями, оплакували вкотре наших юних і беззастережно відважних хлопців. До школи прийшли з квітами рідні, друзі, переяславці, які знали цих Захисників, прибуло все керівництво міськради.
– Я живу в одному під’їзді з батьками Максима. Спілкуємося, підтримуємо, але це рана, яка ніколи не заживе. Максим і Богдан – це діти, які виросли на моїх очах... – не стримуючи скупі сльози каже Сергій Павлюк.
– Відкривати такі дошки потрібно, бо це дає розуміння родичам, що життя їхніх сина, чоловіка, батька, брата для всіх важило щось більше, ніж просто життя. Ці хлопці вибрали шлях збройного захисту Батьківщини, свідомо пішли на війну. Це страшно, але любов завжди перемагає страх. Вони любили своїх дітей, дружин, матерів, і заради цієї любові свідомо ризикували життям.
Вони загинули не за щось символічне, а за майбутнє своїх і ваших дітей. Їхні дочки ітимуть сюди до школи, бачитимуть це і знатимуть, що їхні тати загинули недаремно. Це нагадування майбутнім поколінням. Це про те, що наше життя тут з вами залежало від жертви, яку принесли ці хлопці. І для нас вони назавжди будуть Героям, – сказав на мітингу капітан Андрій Загнойко, старший офіцер І відділення Бориспільського РТЦК та СП.
Виступає на мітингу капітан Андрій Загнойко
"Вони полягли, щоб їхні діти жили в цивілізованій країні"
Наші діти мають знати не лише ці обличчя, вони мають знати про цих людей, чим вони жили, раділи, до чого прагнули і не встигли…
Максим і Богдан – однолітки, разом вчилися, захищали Україну порізно, але зійшлися знову тут, до стіни рідної школи. Тепер їм навіки 28 років.
Максим ГАЄВСЬКИЙ у 2014 році був призваний на строкову службу в ряди ЗСУ, а через рік він підписав контракт і пішов воювати в АТО. Через півтора року повернувся додому. 23 лютого 2022 року він отримав повістку з військкомату, а наступного дня почалася війна. Служив стрільцем-помічником гранатометника у складі легендарної 72-ої окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців. Їхнє гасло «Україна або смерть» стало пророчим і для Максима – він зустрів смерть за Україну саме в день її незалежності 24 серпня 2022 року поблизу населеного пункту Павлівка Донецької області. Похований на Заальтицькому кладовищі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Богдан ЯНУТА народився на Благовіщення. Після школи навчався на кафедрі військової підготовки у Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Був мобілізований 25 червня 2022 року. Служив у 80-ій десантно-штурмовій бригаді командиром батальйону, мав звання лейтенанта. У вересні 2022 року підрозділ звільняв Харківщину, Ізюм.
Сьогодні рівно рік, як мама востаннє чула його голос. А завтра буде рік, як він оберігає своїх дівчаток з небес. Загинув 26 жовтня 2022 року поблизу населеного пункту Невське на Луганщині. Похований на Борисівському кладовищі. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ст. посмертно.
Виступає на мітингу подруга Богдана Янути волонтерка Анна Мишковець
– Знаю, що Богдан не хотів би, щоб ми зараз плакали, – сказала подруга Богдана волонтерка Анна Мишковець. – Він був молодший, але завжди знав, що робити, вчив і мене. Він ішов на фронт і боявся, як і всі Герої. Але він поборов свій страх. Здатністю знаходити спільну мову з будь-ким, він зумів налагодити стосунки і бойову роботу проблемного підрозділу.
Знаю, що Богдан би зараз говорив про ось це: ми в стані війни, а люди, які воюють зараз, стоять за ті цінності, які в їхніх серцях. Для більшості – це Україна, діти майбутнє. І за це вони платять страшну ціну. Тому суспільство має змінитися до того стану і якості суспільства, яке заслуговує на подібні жертви. Коли це станеться? Ніхто не знає. Але кожен для себе має знати, як діяти і наближати перемогу. Вони полягли, щоб їхні діти жили в цивілізованій країні.
Вадим КУТОВИЙ – ще один випускник цієї школи поповнив стрій Небесного Війська 9 травня 2023 року. Йому навіки 35 років. А молодим він любив грати на гітарі, під супровід його співу вечорами засинав весь будинок. Цього літа у дворі було тихо... Вадим добровольцем захищав країну з перших днів війни, служив старшим навідником 1-го кулеметного відділення, 1-го стрілецького батальйону. Тримав оборону під Бахмутом. Похований Герой на Ярмарковому кладовищі.
– Я пам’ятаю його саме таким веселим, комунікабельним, – згадував на мітингу про товариша Валерій Мільгевський. – Він співав і почувався щасливою людиною. А коли одружився, народилося дві доньки – став удвічі щасливішим. І він пішов на війну захищати їх, казав: «Ми там, щоб наші діти жили тут спокійно».
Згадував на мітингу про товариша Валерій Мільгевський
На мітингу виступив і міський голова Вячеслав Саулко.
Ведуча заходу Влада Черненко сказала дуже прості, щемливі і правдиві слова. Ці меморіальні дошки – не про смерть. Це про погляд хлопців на життя, яке вони тепер охороняють для своїх дітей, рідних, для всіх нас. І щоб ми пам’ятали і розповідали про них своїм дітям, і внукам, аби ці герої справді жили, в наших серцях і пам’яті, а не залишилися холодним карбом на граніті.
Присутні поклали квіти, рідні плакали, ніжно торкаючись дорогих облич, викарбуваних на сірих плитах. Обличчя Воїнів різні: серйозні, усміхнені, впевнені – вони зробили все від них залежне, щоб Україна вистояла. Тепер черга за нами, аби не дозволити знецінити їхній подвиг.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
