Йому навіки 35... Полеглого воїна-снайпера, уродженця Воронькова, жителя Малої Каратулі Олексія Журбаса сьогодні в останню путь проводжали жителі Переяславщини та Бориспільщини. Герой повернувся з війни – на щиті. Тепер він назавжди буде поруч зі своїм побратимом і товаришем Олексієм Івановим – на Малокаратульському кладовищі, розповідає Переяслав. City.
"Війна їх звела, вона й навіки розлучила"
Журбас Олексій Євгенійович народився 7 жовтня 1988 року в селі Вороньків (нинішньої Воронківської громади) на Бориспільщині. Там зростав, навчався і проживав. Але почалася війна... І він, як справжній козак, із перших днів війни вступив до лав територіальної оборони, про це розповів Валерій Мартишко, заступник командира 137 батальйону:
– Ще в 1918 році козаки Воронківської сотні протистояли червоній армії. І Олексій виріс гідним нащадком своїх відважних предків. Він був справжнім козаком, сміливим і відданим своїй Батьківщині. Спочатку служив у 137 батальйоні на Бориспільщині, а в травні 2022 року, разом із багатьма побратимами, Льошу перевели в село Малу Каратуль Ташанської громади на базування.
– Льоша познайомився із Світланою тут у селі, вона в магазині працювала, – розповідає про романтичну історію Героя його побратим. – Вона йому з першого дня сподобалася, казав, що тільки про неї і думав. Як відчував, бо поспішав жити, поспішав любити, створити сім'ю... Вони зі Світланою швидко одружилися, Бог дитинку їм дав. Донечці Олексія ще й рочку немає... Війна позбавила його права сповна насолодитися подружнім життям, права радіти сімейному щастю... – чоловік хвилюється, йому важко згадувати, боляче про це говорити. – Війна їх звела, вона й навіки розлучила.
– Батько Льоші помер, коли він був маленьким, – розповідає Валерій Мартишко. – Мати Тетяна його ростила сама. Вона хотіла, аби її сина похоронили у Воронькові, але він сам вирішив по-іншому. У розмовах із побратимами просив, що у разі його загибелі, щоб поховали поруч із Олексієм Івановим у Малій Каратулі. Вони були близькими друзями, побратимами, напарниками, разом воювали в Соледарі. Під час виконання чергового бойового завдання 28 липня 2022 року Іванов загинув прикриваючи побратимів, а Журбас залишився живим і дякував за це полеглому товаришу. Саме тому, якщо судилося, хотів спочивати навіки поруч із другом.
– Війна безпощадна, – втираючи сльози, каже ще один побратим Олексія. – Кажуть, що війна забирає найкращих. Недаремно кажуть, бо саме так і є. Олексій був справжнім чоловіком, мудрим, виваженим, відчайдушним. Він жодного разу не боявся йти у бій. Хіба що, лише коли донечка народилася, став трішки обачнішим: не боявся, не втратив сміливості, але не ризикував зайве і бездумно.
Ох, він так хотів бачити, як вона зростає... Не судилося. Ворогові "плювати" навіть на цивільне населення, а на військових тим більше. Вони накривають і накривають, обстрілюють, бомблять, як ті скажені пси. Таке враження, що вони просто хочуть стерти Україну, повністю знищити її народ...
Не довго Віталію Максименку довелося стояти на бойовому чергуванні "Небесного Воїнства" на воротах Малокаратульського цвинтаря... Страшно... Молодь, цвіт нашої нації гине.
Спочиватиме Олексій Журбас, як і хотів, біля Олексія Іванова
Чин похорону Героя Олексія Журбаса розпочався у Переяславі. Заупокійну панахиду за загиблим воїном відслужили у храмі Воскресіння Христового. Далі процесія попрямувала до Малої Каратулі через Воскресінське. Уздовж шляху полеглого Захисника люди зустрічали живим коридором, на колінах. Прибули і побратими з батальйону, в траурний катафалк поклали квіти, віддавши честь і шану Герою. Заїхав похоронний кортеж і до родинного помешкання Олексія. Тут він проживав із дружиною Світланою. На жаль, зовсім трохи – менше двох років і то з перервами, бо виїжджав місяцями давати відсіч ворогові.
З центру села Малої Каратулі до місця вічного спочинку Олексія люди проводжали пішою ходою. Попрощатися з воїном приїхали і його рідні, близькі, друзі та знайомі з Воронківської громади, військовослужбовці 137 батальйону ТрО.
Стрілець-снайпер Олексій Журбас загинув 1 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого гранатометного обстрілу. Його життя обірвалося в районі залізничної станції Алебастрова Бахмуцького району на Донеччині. Але тіла Героя тоді неможливо було забрати через щільний обстріл ворога. Тож офіційно відтоді й до 21 лютого 2024 року Олексій вважався зниклим безвісти. 14 лютого представники пошукової групи тіло загиблого воїна евакуювали із зони бойових дій.
Домовина закрита... Від неї не відходять мати і дружина. Мати погладжує прапор, яким накрита домовина і ридає. Вона не має змоги навіть востаннє побачити свого синочка, потримати його за руку, попрощатися... Дружина притискає до себе величезний букет троянд, як ніби востаннє обіймає коханого, якого вже ніколи не приголубить...
Плачуть і воїни... Їх сьогодні тут багато. Вони проводжають Олексія Журбаса і принагідно відвідують могили Олексія Іванова та Степана Свищо... Поруч із ними, як колись у бою, пліч-о-пліч тепер спочиватиме й Олексій Журбас. Як і хотів, біля своїх побратимів.
Спи спокійно наш Герой! Вічна шана тобі та доземний уклін! Дякуємо за відвагу та Захист!
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
