На десятому році російсько-української війни тема історії – своєї країни, рідного краю, родоводу – стала як ніколи популярною. І читачі Переяслав.City просять більше розповідати про історію сіл Переяславщини, хоча, здавалося б, про це вже багато разів написано. Та чим більше про це пишуть, тим більше виявляється версій про одній й ті ж події чи місця. розповідає Переяслав.City.
Цілюща криничка
Як писав Алексис де Токвіль: «Історія – картинна галерея, де мало оригіналів і маса копій». Тож маємо кілька легенд і про історію заснування села Помоклі, що розташоване за 22 кілометри від міста Переяслава Київської області.
Мешканка села Марфа Антонівна Кравченко, 1923 р.н., переказувала таку легенду. Начебто одному сліпому чоловікові, який мандрував світом із поводирем, наснився сон. Нібито він знайшов криницю з цілющою водою, і коли він з неї напився та омив своє лице й тіло, то прозрів, набрався життєвих сил і бадьорості.
Йшлося про криницю біля невеличкого поселення під лісом – Помоклі. Згодом довкола чудодійної криниці почали оселятися люди, і так виникло поселення.
До речі, криничка біля села жила до 90-х років – слугувала і людям, і худобі, з неї брали воду. А тоді її вирішили «облагородити» і поставили цементні круги. І криничка зміліла. Можливо, грунтові води відійшли нижче, бо під час установлення кругів могли пошкодити водяну «артерію». А ще місцеві розповідають, що в тому винна баба Устина, бо вона полізла чистити криницю, а того жінкам не можна робити, от вода і пропала. Як би там не було, та, як кажуть, історію пишуть тоді, коли вже нічого не можна перевірити.
То мокли чи горіли?
Ось і щодо назви села існують дві різні версії. За одною з них назва села «Помоклі» походить від особливості ландшафту місцевості, яку часто заливало водою, тобто село постійно підмокало. За іншою навпаки – село підгорало. В перекладі з татарської назва читається як «погоріле». У списку населених пунктів 1622 року село мало назву «Помокле», а на карті Гійома де Боплана – «Помокла». Тож село мокло чи горіло? Вже достеменно не з'ясувати.
Писали соком червоного буряка
Між тим село було велике і значиме, з огляду хоча б на існування в ньому навчальних закладів. З 1892 року діяло земське початкове училище, а з 1894 року – церковнопарафіяльна початкова школа, яка працювала до 1917 року. Після закінчення земського училища учням видавалося свідоцтво.
Ось які записи в ньому були:
«СВИДЪТЕЛЬСТВО Переясловскій Уъздный Училищный Совътъсим удостовъряетъ, что сынъ казака Помокельскаго сельскаго общества, Павелъ Иванович П о т а п е н к о, православного въроисповъданія, родившійся тисяча девятьсотъ второго года января 12-го дня, успъшно окончилъ въ 1913 году курсъ ученія въ Помокельскомъ начальномъ училищъ.
Выдано сентября 18 дня 1913 года въ г. Переяславъ Полтавской губернии».
У 1919 році земське початкове училище було реорганізовано у Трудову початкову школу для дітей усіх соціальних прошарків. Очолив її Єврейський Василь Олександрович. Тоді у Помоклях було майже 500 дітей, тож заняття проводились у дві зміни. Тільки перших класів налічувалося чотири і в кожному по 30 дітей. Друга зміна навчалася при гасових лампах, а писати доводилося соком червоного буряка. Зошитів тоді теж бракувало.
У 1925-1927 рр. почала роботу Всеукраїнська надзвичайна комісія ліквідації неписьменності при головполітосвіті. У селах були створені так звані лікнепи, який відкрили і в Помоклях. Посвідчення про закінчення такої Школи Ліквідації Неписьменності отримала в 1927 році і одна з мешканок села Помоклі Гресь Софія Степанівна (оригінал зберігся).
Від найбільшої до ліквідованої
З 1937 року у школах запровадили семирічну і повну середню освіту – 10 класів. Заняття проводилися у дві зміни. У 1939 році колишню церкву перебудували і так відкрили десятирічну школу на 700 учнів! В один рік із школою у селі побудували новий клуб, лікарню та ветеринарний пункт.
Коли почалася війна 1941 року, школу знищили німецько-фашистські загарбники, а заняття для дітей проводили у хатах. Із 1944 року, після звільнення Переяславщини від окупантів, в селі відновила роботу початкова школа, а через два роки – і для старших класів, учні навчались у двох шкільних будинках. Запрацювали гуртки та секції. Прославився в районі музичний гурток струнних інструментів Федора Дубини, діяли вокальний ансамбль та драматичний театр.
Упродовж 1960-х до 80-х років у школі навчається майже вісімсот дітей, понад 30 вчителів під керівництвом директора Болілого Григорія Юхимовича – це була найбільша школа в районі.
5 березня 1991 року в селі відкривають новозбудовану школу, розраховану на 225 учнів.
У 2002 році середню школу реорганізували Помоклівське навчально-виховне обєднання (НВО) школа-дитсадок.
За ініціативи шкільної бібліотекарки Кравченко Лідії Михайлівни в закладі створили музей освіти, музей рушника, в якому представлені 123 зразки, вишиті господинями села, та «Світлиця», яка знайомить із побутом та традиціями селян. Наприкінці 2014 навчального року в школі залишилось лише 27 учнів, тому заклад закрили, а діти, за своїм вибором, продовжили навчання в сусідніх селах Соснова, Виповзки, Велика Каратуль. Дитячий садок ще працював до 2021 року.
Відповідно до того, як змінювалася кількість дітей, фактично зменшувалася і загальна кількість населення в Помоклях. Найбільшої втрати село зазнало в роки Голодомору 1932-1933 рр. – загинули від голоду близько 3000 осіб, з яких поіменно зареєстровано лише 1007 осіб. У період Другої світової війни 1941-1945 рр. загинули на фронтиі 422 особи, 30 дівчат насильно вивезені до Німеччини на примусові роботи.
У таблиці вказана офіційна чисельність жителів у різні роки:
| 1927 рік | 4767 осіб |
| 1930 рік | 5215 осіб |
| 1946 рік | 2900 осіб |
| 1956 рік | 2940 осіб |
| 1962 рік | 3136 осіб |
| 1970 рік | 2468 осіб |
| 2000 рік | 1400 осіб |
| 2009 рік | 1056 осіб |
| 2019 рік | 768 осіб |
| 2023 рік | 628 осіб |
Колгоспи, артілі й приватні господарства
Після жовтневого перевороту в березні 1917 року в Помоклях був скликаний волосний з’їзд селян і створений волосний виконавчий комітет, головою котрого обрали Герасима Івановича Сича.
У 1929 році в селі організували перший колгосп «Жовтнева хвиля». Через рік утворили ще чотири сільгоспартілі: «Дружба» (голова Клименко Панас Іванович); «Своя воля» (Луценко Григорій Прохорович); «Червоний пролетар» (Канівець Матвій Савич); «Непереможне» (Болілий Федот Степанович). У 1936-1937 рр. в Помоклях було три колгоспи: «Жовтнева хвиля», «Перемога» та «Імені Косіора». До 1940 р. їх об’єднали в один – «Жовтнева хвиля».
Станом на 1947 рік за колгоспом «Жовтнева хвиля» закріплена загальна територія 4147 га, в т. ч. 3990 га займали сільгоспугіддя. З 1960 по 1987 роки Помоклі були об’єднані з селом Виповзки в один колгосп «Більшовик». Орної землі налічувалось близько 3 тис. га, пасовищ – 500 га. У колгоспі була велика ферма, де розводили ВРХ, коней, свиней, курей, овець, також була пасіка на 150 вуликів.
Помоклі. Біля місцевої церкви
Церква у Помоклях
У 1993 році колгосп «Більшовик» реорганізували у колективне сільськогосподарське підприємство – КСП «Помоклі». Основною діяльністю було вирощування зернових культур, цукрового буряка, ведення скотарства. До кінця 1998 року КСП почало занепадати: зменшилося на третину худоби, криза накрила і рослинництво. Тож у 2004 році довелося змінити форму власності сільгосппідприємства, яке стало приватним.
Із 1995 року розпочався розподіл колгоспних земель у приватну власність. У 2000 році колишні колгоспники отримали акти на землю.Почали активно засновуватися приватні фермерські господарства, агрофірми, одноосібні господарства. Обробкою земельних угідь землевласників, пайовиків та окремих фермерських господарств і дотепер займаються переважно приватні сільгосппідприємства ПП «Євросем» та ПП «Соснова».
Із кінця 90-х починається масовий виїзд працездатного населення з села в пошуках роботи.
Подяка за допомогу в підготовці статті: Марині Даценко, Людмилі Потапенко, Наталії Ходан, Марії Гресь, Ользі Левченко, Лідії Кравченко та ще багатьом мешканцям села Помоклі.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
