Сьогодні, 19 серпня, Переяславщина схилила голови в скорботі, прощаючись із Героєм Віталієм СТУПАКОМ, який тільки-но став на захист України. Минуло всього кілька місяців і боєць ЗСУ повернувся з війни назавжди. До місця вічного спочинку полеглого Воїна проводжали рідні, близькі, друзі, побратими, переяславці та вся громада села Малої Каратулі, звідки він родом, розповідає Переяслав.
Тепер дядько спочиватиме біля свого племінника...
Серце Віталія Ступака перестало битися 11 серпня 2024 року Він загинув, перебуваючи на позиції біля села Кислівка Петропавлівської сільської громади Куп'янського району Харківської області, внаслідок бойового зіткнення.
– Він відбив штурм і ціною власного життя врятував нас, – наголосив Юрій, представник 131 окремого батальйону ТРО, в якому служив Віталій. – За цей короткий час він встиг стати для нас братом. Він справжній Герой. Я це кажу не для пафосу, повірте. Коли розпочався ворожий штурм, він не відступив від своїх ідеалів – доброти, віри, мужності, незалежності та миру. Взяв в руки зброю і пішов назустріч ворогові, у самісіньке пекло, захищаючи нас всіх. Тепер наша з вами місія, дотримуватися цих ідеалів, щоб його смерть не була марною.
– Дуже добрий був, людяний. Він сам без чогось краще залишиться, але поділиться з тим, хто попросить, – розповів син Героя Владислав.
– Народився батько 16 квітня 1973 року в селі Малій Каратулі, тут закінчив школу, у Переяславі, в ПТУ, вивчився на механізатора. Раніше працював на комбайні, а перед війною кочегаром у міні-маркеті "Євросем". Працьовитий був. Любив рибалити і ходити на охоту.
Призвали його в середині червня, протягом місяця він був у навчальному центрі в Чернігові, а потім буквально на пару днів їх відправили на Сумщину, а далі в Куп'янський район на Харківщину. І все... Для нього війна закінчилася...
– Тільки Миколу похоронили (18 квітня у Малій Каратулі попрощалися з Миколою Ступаком, – авт.), а тепер Віталій, – плаче знайома захисника Валентина. – Микола – це син рідного брата Віталіка. Тепер дядько спочиватиме біля свого племінника...
– Та він тільки два місяці тому був призваний до армії, – кажуть друзі Воїна. – І вже через місяць від початку служби його батальйон відправили на передову. Не довго довелося йому боронити нашу землю. Пропав чоловік... Він був хороброю людиною, але вже ж не юнаком. Ну хіба таким туди треба йти. Мужики, яким за 40 ще куди не йшло, а в 50 уже мізки не так працюють, не той запал, ноги не так носять. Та... що казати.
Чин похорону
Кортеж із домовиною Героя Віталія Ступака зранку зустріли в Переяславі. У Храмі Воскресіння Христового священнослужителі провели чин відспівування.
Від імені раба Божого, убієнного Героя Віталія, просили отці у Господа прощення за скоєні злодіяння умисні та неусвідомлені. Дякували полеглому воїнові за захист, молилися за мир і волю України.
Закінчили поминальну службу виконанням "Плине кача..."
Остання "подорож" вулицями рідного села
Від храму траурна процесія вирушила через Воскресінське до родинного помешкання Віталія Ступака у рідному селі Малій Каратулі.
Останню земну дорогу Героя земляки встелили живими квітами. На шляху процесії люди зупинялися і схиляли голови у скорботі, у селах Ташанської громади домовину Віталія зустрічали на колінах і з прапорами в руках. Вийшли вклонитися своєму Захиснику також дітки.
Біля подвір'я, де жив Віталій Ступак, зібралося все село. Біля паркану десятки траурних вінків: від рідних, побратимів, однокласників, кумів, друзів...
Багатолюдною колоною сьогодні проводжала Переяславщина свого Героя. Дружина і син ні на мить не відходили від труни. Наталія Ступак, безутішна у своєму горі вдова Воїна, благає його встати, просить поглянути, скількох людей зібрав біля себе.
– Вставай, вставай... Ти повернувся додому. Глянь, сотні людей прийшли тебе зустріти... Вставай...
На кладовищі в Малій Каратулі вже майорить не один жовто-блакитний стяг – Воїна Віталія зустрічають його, полеглі на війні, односельці, а також рідний племінник Микола Ступак...
– Віталію, уся громада, уся Україна буде пам'ятати тебе Героєм. Сьогодні побратими твої продовжують нищити ворога клятого, який топче нашу землю і забирає отаких мужніх, сміливих воїнів, справжніх українців. Вічна тобі слава, подяка і доземний уклін, – сказав у прощальному слові голова Ташанської громади Василь Вовчанівський.
– Який день поспіль чорними сльозами плаче Переяслав, плаче Переяславщина, бо проводжає в путь останню синів своїх, синів України. Неможливо дивитися на страждання рідних і немає в усьому всесвіті слів, які полегшать їм біль. Сьогодні просто вирвали в них шматок серця, вирвали у всіх нас шматок душі. Сьогодні востаннє рідними вулицями проїхав воїн Віталій, усі земляки його вийшли, стали на коліна, окропили сльозами путь його останню, всипали квітами, вийшли з прапорами.
Я бачив на узбіччі стояла дівчинка з прапором України. Вона тримала цей прапор і дивилася зовсім не дитячими очима...
Ось така сьогодні ціна за життя і за свободу нашу, за життя дітей, онуків наших, живих і ще ненароджених. За право наше жити... – промовив Олександр Молоткін, представник 1 відділ Бориспільського РТЦК та СП.
Поховали воїна під супровід військового салюту та Державного Гімну.
У Віталія Ступака залишилися дружина Наталія та син Владислав, рідний брат Борис.
Вічна слава Герою, вічний спокій...
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
