Переяславська майстриня-вишивальниця Дарина Фетісова встигає все – і вишивати, і проводити цікаві майстер-класи, і читати мотивуючі книги, і виховувати трьох діток. Як це в неї виходить, дізнався Переяслав.Сity.
– Мені 34 роки, я уродженка Переяслава, – рпозповідає про себе Дарина. – Закінчила Національну академію внутрішніх справ, маю юридичну освіту і зовсім невеликий досвід роботи у правоохоронних органах, але зараз мені здається, що це було в іншому житті.
Моєму старшому синочку Кирилові 12 років, молодшим діткам, Артемчику й Ангелінці – по 8. Коли ми з чоловіком дізналися, що буде двійня, стало зрозуміло, що я найближчими роками буду займатися вихованням дітей і домашніми справами.
Зараз я хочу встигнути насолодитися тими моментами, коли діти ще хочуть бути з мамою. Час же так швидко летить, і старшенький Кирилко вже починає від мене віддалятися, все частіше чуєш від нього: «Мамо, не треба, я сам». Але так і повинно бути...
Не можу сказати, що захоплююся рукоділлям із дитинства, якраз навпаки: у школі не відвідувала ніяких творчих гуртків, не підтримувала подібних ініціатив, була до всього цього байдужа.
Усе почалося, коли навчалася в академії, і у мене залишався вільний час. Тоді випускали серію зошитів, на останній сторінці яких були схеми вишивок. На моєму була схема янгола. І ось так, від нічого робити, я перенесла її на тканину, вишила. Відтоді закохалася у рукоділля на все життя.
Я почала купувати схеми і багато шити-вишивати. Не все й виходило відразу. Наприклад, спершу мені було дуже важко правильно підбирати кольори та текстури ниток, але це тільки додавало азарту. Навіть зараз, із роками, я отримую справжнє задоволення від якоїсь роботи тільки тоді, коли витратила на неї багато часу та зусиль.
– Якій техніці надаєте перевагу?
– Я вишиваю хрестиком. Пробувала гладдю – «не зайшло», бісером вишиваю переважно на замовлення, можу скомбінувати з нитками, але хрестик – то любов. Вишиваю здебільшого складні сюжети, які зображують сценки з життя ХІХ століття, також мені подобаються народні, етнічні мотиви.
Працюю переважно увечері, коли вкладу дітей, і в мене залишається трішки часу. Раніше могла до 2-ї години ночі сидіти з голкою і п’яльцями, а зараз мені вже важко дотримуватися такого режиму. Одну картину вишиваю в середньому протягом року.
У першій декретній відпустці в мене в руках усе горіло, я сама шукала собі якесь творче заняття – пробувала декупаж, виготовлення гіпсових фігурок, біжутерії з епоксидної смоли, але з часом переконалася, що все це, як то кажуть, – не моє. І я повернулася до вишивки.
Вишиваю картини, рушники, сорочки, сумочки, іменні ікони дітям, собі, мамі, на подарунок. Багато речей у мене замовляють – сумочки-шопери, ікони, брошки, але частіше просять вишиті бісером, не нитками, бо це швидше і дешевше. Деякі роботи я відправляла нашим дівчаткам-переселенкам у Польщу та Чехію. Мені дуже подобається, що зараз просто колосальний вибір різноманітних матеріалів для творчості та рукоділля. Кожна майстриня знає слово «хом’як» – усе скупити, все принести додому, – щоб було!
Як на мою думку, то і вишивка, виконана за готовою схемою, теж може стати творчою роботою. Адже можна підібрати інші кольори чи скомбінувати у вишивці нитки і бісер, і картина чи рушник заграють зовсім іншими фарбами.
Я, наприклад, зовсім не вмію малювати, і мені цього дуже не вистачає. Дивлюся у тік-тоці, як дівчата раз – і нанесли на тканину малюнок, який склався у їхній уяві, і розумію, що так не зможу. Дуже хотіла би мати творче бачення, створювати власні ескізи, але поки вишиваю по готовій канві. Зараз я працюю над великою іконою «Таємна вечеря», вона у довжину півтора метра.
– Ви з донею Ангеліною часті гості на різноманітних творчих заходах – виставках, майстер-класах, вона вже теж демонструє свої роботи?
– Ангелінка вже два роки відвідує заняття художниці Людмили Башук, їй дуже подобається. І, що дуже важливо, у неї є оте «третє око», творче бачення, якого не вистачає мені. Колись донечка просто взяла до рук дощечку, пензлик, зробила два-три штрихи – і за кілька секунд була зображена гілочка лаванди. Я коли побачила, була просто в захваті, і заняття у пані Людмили розвивають такі здібності.
Ангеліна в нас дуже творча особистість, я стараюся її менше пускати до своїх матеріалів, бо це все буде кришитися, шитися, клеїтися, і спробуй не дай, стільки буде образи! Тому в неї є особистий «арсенал» усіх засобів для творчості. Вона ще шукає себе, дякуючи розмаїттю різноманітних дитячих наборів для рукоділля. Ми з нею робили гарні квіти з фоамірану, остання її робота – набір гіпсових фігурок для магнітиків.
– Ангелінка пробує вишивати, як мама?
– Ні, для вишивки вона ще маленька. Я запропонувала їй килимову вишивку. Вона виконується великою голкою і товстою ниткою для в’язання, і дітям дуже зручно по простому малюночку вишивати. Але якось їй це не дуже цікаво, вона більше малює, ліпить.
Був період, коли ми з нею плели браслети з намистин і роздаровували усім рідним, друзям, хрещеним… У дідуся в машині рожеві і фіолетові браслетики висіли на всіх дзеркалах, – посміхається Дарина.
– Свого часу Ви відкрили власну студію свят та декору «Даналь», що з нею?
– Вона була до 2022 року – я спробувала оформлювати свята, створювати фотозони з допомогою кульок. Виходило, людям подобалося, почали замовляти. Але почалася війна, і в мене був страшенний стрес, пропала цікавість, стало якось не до того – які там свята… До мене ще іноді зверталися люди, яким надавала таку послугу раніше, і я не відмовляла.
Та бувало так, що везу кульки, квіти і їду мимо похорону воїна. І не знаю, що робити – чи полопати їх, чи швидко відвезти ті кульки назад, вибігти з автівки й стати на коліна, проводжаючи захисника в останню дорогу? Психологічно тяжко, надто дисонувало це заняття з воєнним станом у країні. Тому далі займатися цієї справою просто не змогла.
Я все продала, цієї студії більше не існує.
– Ви проводите тематичні майстер-класи, розкажіть про них детальніше.
– Найперший був у 2022 році з виготовлення гіпсових фігурок, потім я вирішила провести щось оригінальне, і знайшла в інтернеті заготовки будиночків для домашніх улюбленців. Діти з задоволенням їх складали, прикрашали, вже значно пізніше приходили і казали, що їхні котик чи папужка й досі живуть у тому будиночку. Робили з дітками підставки для олівців, на Новий рік шили новорічні чобітки.
Потім мене почали запрошувати, а я спершу соромилася, трішки й нервувала… Одного разу попросили провести майстер-клас для 13-річних хлопчиків. Думаю: Боже, що я з ними буду робити? І придумала декор новорічних свічок. Дуже боялася, що їм буде нецікаво, але хлопці з задоволенням прикрашали свічі квіточками, стрічками, стразами, ми зробили ще спільне фото з виробами. Ось тоді мені по-справжньому сподобалася ця ідея, я повірила у свої можливості.
А ще був окремий досвід: одного разу мене запросили провести благодійний майстер-клас у шпиталі для воїнів, які проходили реабілітацію. Чесно, я злякалася, бо знаю, що таке наслідки стресу, посттравматичний синдром, я ж не психологиня… Це не діти в школі, а дорослі чоловіки, до того ж, військові, які бачили таке, що нам і не снилося. Чим же їх зацікавити?
Я подумала, що після поранень їм буде доцільно розвивати дрібну моторику, і ми будемо прикрашати заготовки новорічних іграшок, зокрема, наклеювати паєтки, а це досить тонка робота, її треба робити акуратно. Я боялася щось запитувати, все думала, як будувати діалог, щоб не торкатися тем політики, війни, що і як говорити…
Воїни були в середньому віком 35-50 років, і вони охоче клеїли паєтки, в’язали бантики, вішали стрічки, а потім цими іграшками прикрашали ялинку. Тільки в одного військового почали дуже труситися руки, він поклав пензлик і мовчки пішов. Я запропонувала допомогу, але він мене відштовхнув. Присутня на заході медсестра сказала, що реагувати на це не слід. Загалом пройшло все дуже добре. Таких майстер-класів було два.
А далі мене запрошували в школи, переважно до учнів молодших класів, ми з ними виготовляли їжачків із солоного тіста, оздоблювали новорічні іграшки, робили патріотичні букетики, був і спільний проєкт з Оленою Романко.
– Як Ви встигаєте займатися усім одразу – творчістю, вихованням трьох діток, домашніми справами, яких безліч у кожної жінки?
– Мене всі про це питають, – сміється Дарина. – Та мене трішки дивують люди, які нічим не цікавляться. Хтось вишиває, хтось читає, хтось танцює… Це необхідно для психологічного балансу, особливо зараз. Це ж розрада, своєрідний відпочинок, це – мій релакс.
Я б не могла жити інакше, адже за природою активна і діяльна, хоча зараз уже стала більш домашньою, спокійною, виваженою. Ще я люблю книги, багато їх купую та замовляю, і маю мрію – влаштувати домашню бібліотеку.
Мені подобаються книги психологічного та біографічного спрямування. Наприклад, свого часу я була вражена історією Мері Кей Еш, засновницею славнозвісного косметичного концерну. Скільки їй довелося пережити труднощів і пройти перешкод, але вона вперто йшла до своєї мети. Результатом стало всесвітнє визнання. Такі сюжети мене захоплюють і мотивують.
– Чим плануєте займатися надалі?
– Коли діти підростуть, вийду на роботу, звичайно, буду продовжувати вишивати. Також хочу проводити майстер-класи, запроваджувати нові цікаві ідеї, в мене є задуми. Зауважу, що ця справа, безумовно, дуже потрібна й цікава, але потребує великих зусиль.
Треба підібрати тему, написати сценарій, закупити матеріали, подумати, як знайти підхід до дітей, яким нецікаво, а батьки хочуть, щоб вони брали участь у таких заходах… Але все це в майбутньому, зараз я прагну якомога більше часу проводити з дітьми.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
