Як із князя переяславського стати главою держави і посісти великокняжий престол

Олена КОЛИБЕНКО

13 листопада 2024 20:07

Людська природа така, що нам усе чогось не вистачає. Наче все нормально, але хочеться більшого. Так було і з першим переяславським князем Всеволодом Ярославичем. Як Київ зрештою став вінцем його політичної кар’єри, у черговому дослідженні науковиці НІЕЗ "Переяслав" Олени КОЛИБЕНКО читайте на Переяслав.City.

Заповіт Ярослава

Всеволод (у хрещенні – Андрій) народився в родині Ярослава Мудрого у 1030 році, коли в державі був відносний спокій і достаток. Мав щасливе дитинство, гарантоване безхмарне майбутнє. Був улюбленцем батька. «Радуюся я, бо заспокоюєш ти старість мою. …Люблю я тебе більше, ніж братів твоїх», – говорив Ярослав, звертаючись до четвертого зі своїх шести синів. Та що з того усього, коли троє Ярославових братів були старшими за нього і шанси на великокняжий стіл амбітний юнак мав нікчемні.

Ярослав Мудрий

Київський великокняжий стіл – максимум можливого для руського князя. Більше – це хіба що претензії на візантійські території. Їх прагнули реалізувати прадід, дід, батько і син Всеволода Ярославича. Та ці спроби виявилися марними.

У цьому плані Всеволода Ярославича греки не цікавили, бо проблем йому вистачало і вдома. Хоча він і був улюбленим сином, уділ йому дістався не найкращий. Старший брат Ізяслав за батьковим заповітом отримав Київ, середній Святослав – Чернігів, а Всеволоду дістався порубіжний Переяслав, у якому надбати великих статків тоді було ніяк.

Щоправда, на додачу Всеволода наділили значними територіями на північному сході держави, але ні в яке порівняння з уділами старших братів фіно-угорське Залісся не йшло. Зрозуміло, що Всеволод бажав більш «хлібних» територій. І з половцями у Переяславському князівстві мороки вистачало. А з літописних розповідей видно, що Всеволод Ярославич не був великим воїном. Іще підлітком Володимир Мономах ходив з батьком у походи і дуже швидко став підміняти його в битвах та воєнних кампаніях.

Але навіть в ту епоху воїнів та військової звитяги важливим було не лише вміння вправно володіти мечем, а й мистецтво поглянути наперед, передбачити, розпланувати, організувати. Володіючи талантом стратега, Всеволод повільно, але впевнено йшов до поставленої мети – Києва. Та не все було красиво й шляхетно, як воно і є у реальному житті.

Всеволод – переяславський князь

Першою справою Всеволода після того, як брати за заповітом батька роз’їхалися кожен у свій уділ, став похід на торків до Воїня – прикордонного міста Переяславського князівства, розташованого у гирлі ріки Сули (нині під водами Кременчуцького водосховища). Кочовики були переможені, а на зворотному шляху князь заключив мир з половецьким ханом Блушем.

У 1060 році «тріє» Ярославичів за ініціативою переяславського князя ходили на торків і розбили їх. Перемога ця несподівано мала негативні наслідки: розгромлені степовики вже не змогли протистояти половцям, наступ яких на південні кордони Русі вони фактично стримували. Результатом непродуманих дій Всеволода Ярославича стала важка поразка 2 лютого 1062 року від численного й сильного половецького війська під проводом хана Сокала.

Та Всеволод швидко вчився і робив правильні висновки. Він запросив торків, як ворогів своїх ворогів, до себе на службу для охорони кордонів від половців, та оселив їх на території свого князівства. Очевидно, саме тоді для них було збудовано «город», щоб вони могли залишати там у безпеці свої сім’ї. На думку більшості дослідників, його залишками є городище поблизу нинішнього села Вінинці. Площа городища невелика, там не жили, а тільки переховувалися у випадку небезпеки.

Зусилля Всеволода убезпечити кордони від нападів зі Степу за допомогою частини його мешканців не вберегли від катастрофи – у 1068 році сини Ярослава зазнали нищівного розгрому від половців на ріці Альті. Поразка була настільки сильною, що закінчилася повстанням у стольному Києві. Невдоволені кияни вигнали Ізяслава і проголосили своїм князем полоцького Всеслава, внучатого племінника Ярослава Мудрого. З того часу половецька загроза стала головним болем для Русі на найближчі півтори сотні років.

Битва Всеволода Ярославича з торками біля Воїня. Мініатюра Радзивілівського літопису

Боротьба Ярославичів за Київ

Якщо до розгрому на Альті між князями існувала злагода й одностайність у прийнятті рішень, то відтепер залишилася лише одна облуда «братерської любові». Через деякий час Ізяслав повернувся до Києва з військом свого родича, польського князя Болеслава, і відновив порядок. Надалі Ярославичі начебто діяли так само спільно і злагоджено, як і до цього.

У 1072 році вони разом перенесли мощі святих Бориса і Гліба в новозбудовану церкву; того ж року на «снемі» у Вишгороді прийняли збірку законів – «Правду Ярославичів». А 22 березня наступного 1073 року Святослав і Всеволод вигнали старшого брата Ізяслава з Києва. Великокняжий стіл посів Святослав, щоправда, ненадовго. Менше ніж за чотири роки він помер «од резанья желва» (нариву на шиї). 1 січня 1077 року Всеволод Ярославич став великим київським князем.

Коли 15 липня того ж року Ізяслав повернувся з поневірянь Європою, де марно шукав допомоги і справедливості, Всеволод не став сперечатися. Він виїхав назустріч братові аж на Волинь, визнаючи право старшого на верховенство у державі. І не прогадав – бо отримав на додачу до своєї частки майже усю Святославову спадщину.

Хтозна, чи задовольнився б Всеволод отриманим і чи став би терпляче чекати своєї черги на Київ? Про це важко судити, бо втрутився випадок. Сини Святослава не змирилися із втратою Чернігова і вигнали звідти Всеволода, якому нічого не залишилося, як тільки бігти за допомогою в Київ. Ізяслав вирушив у похід відстоювати інтереси брата і захищати порядок у державі, щоб не було прецедентів непослуху волі старших у роду. Як розподілили стриї (дядьки) Русь, кому роздали уділи, так тому і бути. Небожі, або «синовці», як їх називали на Русі, мусили коритися.

Перед походом Ізяслав сказав, що відтепер спільна у них із Всеволодом доля: він піде захищати брата і готовий зложити за нього голову. Слова виявилися пророчими – у битві на Нежатиній ниві київський князь був убитий ударом списа в спину кимось із тих, хто перебував у рядах об’єднаного війська двох Ярославичів. Була це випадковість, нещасний випадок чи щось інше? Окрім констатації факту, у літописі про це більше нічого не сказано.

Місце у Києві звільнилося.

Читайте також: «Преславне місто»: звідки походить назва древнього Переяслава

Всеволод – великий київський князь

Таким чином з князя чернігівського і переяславського Всеволод Ярославич став главою держави і обіймав цю посаду п’ятнадцять років. Шлях до Києва виявився довгим. Та враховуючи, що Всеволод мав двох не набагато старших братів, то великокнязівського престолу міг і не дочекатися. Чи то доля виявилася прихильною до нашого героя, чи хто їй допоміг – свідчень про це немає. Так склалося, на це й пристанемо.

Наскільки добре Всеволод Ярославич справлявся з великокняжими обов’язками? Вирішував нагальні проблеми, перш за все протистояв половцям, переважно стараннями свого старшого сина Володимира. Розбудовував столицю: за його наказом у Києві було закладено Янчин (Андріївський) монастир з церквою Андрія Первозваного та Видубицький монастир із церквою святого Михаїла. Всеволод вів дуже продуману матримоніальну (тобто пов'язану зі шлюбами) політику, одружуючи своїх нащадків з дітьми володарів Європи.

Всеволод Ярославич

Та найбільшим клопотом князя стало не облаштування столиці чи зовнішня політика, і навіть не половці, а «синовці». Княжа родина розросталася і всі її представники мали право на частку в Руській землі. Право отримати вотчину мали і княжичі, чиї батьки рано померли і не встигли передати свої володіння нащадкам. Діти потрапляли під опіку до дядьків, які до повноліття племінників розпоряджалися їхніми волостями. Ставши дорослими мужами, небожі починали вимагати те, що належало їм по закону. Але ж як не хотілося Всеволоду віддавати міста і території, до яких він устиг звикнути і вважав своїми...

З племінниками Всеволод розбирався радикально. Ростислава Володимировича, сина найстаршого Ярославича (Володимир помер іще за життя Ярослава Мудрого), у Корсуні отруїв місцевий катепан (візантійський чиновник). Роман Святославич за незрозумілих обставин був убитий своїми ж союзниками половцями. Його брат Гліб загинув роком раніше, а Олега Святославича якісь незрозумілі хозари схопили в Тмуторокані і заточили за море, у Візантію. Ярополка Ізяславича підступно зарубав шаблею якийсь Нерадець: відбулося це не в бою, а на марші, коли Ярополк відпочивав.

Київський князь начебто не мав стосунку до усіх цих подій, але насильницькі смерті перш за все були вигідні саме йому. Тих, кого не вдавалося прибрати з дороги, Всеволод Ярославич наділяв дрібними столами.

Розбудова Переяслава

Намагаючись зайняти Київ і забезпечити за своїми синами високі позиції в Русі, Всеволод не переставав опікуватися родинним гніздом "на броді через Трубіж". Ставши великим князем, він спільно з переяславським єпископом Єфремом розпочав та фінансував грандіозне будівництво в Переяславі.

В ході його було сформовано новий і остаточний вигляд єпископської частини дитинця: спеціально запрошена з Візантії артіль будівельників звела собор святого архистратига Михаїла, церкву Андрія, баню за зразком античних терм, кам’яну стіну Єпископського двору. У валу дитинця замість дерев’яних було збудовано кам’яні Єпископські ворота з церквою св. Феодора над ними.

Єпископські ворота в Переяславі. 1089 р. Реконструкція Ю. С. Асеєва, мал. С.I.КашаяАвтор: pslava

У місті з’явилися декілька невеликих боярських церков (одна нині накрита павільйоном, у якому розміщено Археологічний музей). Зусиллями Всеволода Ярославича порубіжна фортеця перетворилася у красиве місто. Всеволод всіляко сприяв подальшому поглибленню сакрального статусу Переяславля Руського, фактично заклавши нову руську парадигму: князь переяславський – це майбутній великий князь київський.

Всеволод завжди чинив виважено, без поспіху. Діяв приховано, більше вичікував, легко міняв тактику. До останнього начебто не претендував на Київ, йшов за переможцями, пристосовувався до обставин. Найважливіші свої перемоги отримував чужими руками, не залишаючи можливостей для звинувачень. Мистецтвом інтриги князь володів досконало.

Помер Всеволод Ярославич у 63 роки. Для того часу це була глибока старість.

Перша дружина Всеволода – Марія-Анастасія, донька візантійського імператора Константина ІХ Мономаха. Від грецької цесарівни Всеволод мав сина Володимира (відомого як Мономах) та доньку Янку.

Вдруге Всеволод Ярославич одружився з Анною, половчанкою. Від цього шлюбу народилися син Ростислав і доньки – Євпраксія, Катерина та іще одна, ім’я якої літопис не згадує.

Реконструкція Михайлівського собору Переяслава ХІ ст.