Влітку 2023 року воїн штурмової бригади полку "Азов" Олександр Чайка (Піаніст) планував відпустку і до останнього вірив, що ще побачить своїх рідних. У червні того ж року воїн повернувся додому, але "на щиті". Яким був і про що мріяв захисник, а також про підтримку побратимів з 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ, Переяслав.City розповіла дружина Героя Наталія Чайка.
"Єдине, що в мене тепер є..."
На балконі у квартирі Олександра і Наталії Чайки стоїть чашка, яку вдова Героя не дозволяє нікому навіть з місця зрушити. Ця чашка – не дорогоцінна і не раритетна. Вона – звичайна, але одна з найдорожчих речей для Наталії. Ця чашка була улюбленою в Олександра, він з неї завжди пив каву.
– Тут, на балконі, було наше особливе місце. Ми пили каву, спілкувалися і обговорювали все: що варто змінити чи як стати кращими одне для одного, ділилися враженнями від дня, будували плани, обговорювали свої "секретики"...
Ми були не просто чоловіком і дружиною, а й друзями, – наголошує Наталія Чайка. – Ми не лише підтримували, а й зцілювали одне одного. Ми вірили один одному і дуже сильно кохали. Почуття між нами були настільки міцними, що я й зараз відчуваю його любов, ніжність, турботу про нас і захист...
Ця чашка для мене, як "місточок", що поєднує з Сашою. Я заходжу сюди, дивлюся на неї і згадую кожне слово, яке він мені тут сказав. Я навіть запах його відчуваю... Мама якось узяла чашку і хотіла помити, то я сильно розсердилася. Я нікому не дозволяю її торкатися, навіть сама в руки рідко беру. Пам'ять про Сашу – це єдине, що в мене тепер є...
Так само дорогою для Наталії з Веронікою є м'яка іграшка. Маленький ведмедик оберігав Олександра Чайку на фронті.
– Перед тим, як Саша пішов на війну, наша донька Вероніка дала йому маленького плюшевого ведмедика. Він завжди був з ним, лежав у кишені з лівого боку, біля серця. Ми його називали "бойовий Мишко".
А коли Саша був уже в Донецькій області, ми спілкувалися по відеозв'язку і я запитала: "Де наш "бойовий Мишко?" Він відповів: "Я його зараз із собою на позиції не беру. Якщо щось станеться, то вам його не повернуть, а це донечкина улюблена іграшка". Він ніби відчував, що загине.
Тепер ведмедик завжди з нами. Його мені передали разом із речами Саші після загибелі. Це наша безцінна пам’ять про нього...
Плюшевий ведмедик "бойовий" Мишко
ЧАЙКА Олександр Олександрович (12.04.1990 – 05.06.2023). Захисник був призваний на службу першим відділом Бориспільського РТЦК та СП 18 травня 2022 року.
Молодший сержант, водій-електрик відділення зв’язку, групи матеріального забезпечення, ІІІ окремої штурмової бригади полку "Азов" (із січня 2023 року офіційно – 3-я окрема штурмова бригада Сухопутних військ ЗСУ). Загинув у районі м. Бахмут, Донецької області.
Похований у Переяславі на Ярмарковому цвинтарі. Олександру Чайці навіки 33 роки...
Захисник України Олександр Чайка, позивний "Піаніст"
Мріяв служити в "Азові"
Саша з дитинства мріяв стати військовим, але мало кому розповідав про це. Наталії зізнався в цьому лише після одруження.
– Ще під час АТО він хотів потрапити до "Азову", але без строкової служби це було неможливо. Він вважав, що колись таки здійснить цю мрію.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він мав вибір: 72 бригада чи морська піхота. Ми обговорювали це, і він вирішив обрати морську піхоту, хоча й розумів, що це означає служити далеко від дому. Він жартував: "Твій морський котик грітиметься на бережку".
31 серпня він подзвонив посеред ночі й попросив сісти. Сказав: "Я здійснив свою мрію – я в "Азові". Я підтримала його вибір, хоч і хвилювалася. У січні 2023-го їх переформатували в 3-тю штурмову бригаду.
Саша ніколи не говорив про труднощі, навіть коли отримав поранення пальців. Він зберігав це у секреті, як і все, що могло б мене засмутити. Через це поранення, до речі, його стали називати "Піаніст". Такий був у нього позивний.
"Просто ця клята війна"
– Мені дуже важко без Саши. Його любов і доброта були винятковими. Я таких людей ніколи не зустрічала і не впевнена, що колись зустріну. Якби я могла повернути час і врятувати його, я б віддала своє сердечко, лише щоб він жив.
У нього було дуже добре сердечко і саме в нього поцілили вороги. Усіх подробиць я, на жаль, не знаю, але за заключенням осколок попав прямісінько в це добре сердечко.
1 червня 2023 року був його перший вихід на позиції. Ввечері, о 21:46, він подзвонив і після розмови я відчула, що в нього щось трапилося. Написала йому: "Михасику, в тебе точно все добре", а він відповів: "Сонечко, все добре. Просто ця клята війна. Я живий, здоровий. Цьомкаю і обнімонькаю вас. Люблю вас безмежно." Відчувалося, що щось його турбувало, але він намагався це приховати.
Пізніше Наталія дізналася від дружини його побратима, що того дня на полі бою отримав поранення Паяльник. Саша хотів допомогти йому, але нажаль...
– На полі бою поранили його побратима, він намагався допомогти, але швидка приїхала надто пізно. Це був його перший вихід і перший шок: він побачив як помирає його друг. Саша завжди був мужнім, але я знаю, що це для нього стало дуже сильним і болючим ударом, – ділиться Наталія.
– Я відчувала тоді, що в ньому щось змінилося. Але він не показував свого болю, тримав усе в собі. Переконана, що так роблять багато наших хлопців...
"Я прийду у відпустку, і з тебе синочок"
Олександр Чайка для коханої дружини Наталії та донечки Вероніки завжди був опорою, навіть на відстані.
– Він умів підтримати, але ніколи не говорив того, що могло б мене засмутити, бо знав, що я можу плакати. Ми сміялися, що донечка – його "шпіонка", вона розповідала йому все, навіть чи плачу я.
З фронту він завжди писав ніжні слова: "Я вже ліг, побратими сплять. Дуже сильно люблю вас. У нас все буде добре. Зрозумій мене, я повинен через це пройти. Я не боягуз. Ми наваляємо і приїдемо передихнути. Сумую за вами. Люблю, цьомкаю і обнімонькаю.
Ти в мене під контролем принцески. Якщо будеш плакати, будуть спеціальні накази для усунення цих ситуацій".
Саша мріяв про майбутнє: власний будинок, песика і синочка. "Я прийду у відпустку, і з тебе синочок", – писав він. Я жартувала, що готова на все, лише б він був поряд.
Олександр Чайка загинув під Бахмутом 5 червня 2023 року. Того літа він планував відпустку і до останнього вірив, що ще побачить своїх рідних.
– "Через місяць-два. Коли саме – сюрприз" , – так він мені говорив. Приїхав, але назавжди, бо "на щиті"...
"Я твій майбутній чоловік"
Наталія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром у вересні 2010 року. Перше враження про нього було не найкращим: він здався їй занадто нахабним.
– Ми з подругою та моїм кавалером сиділи біля "Софії", де зараз пам'ятний знак Небесній Сотні. Приїхала ще одна подруга з двома хлопцями. Саша підійшов, сів поруч, закинув руку мені на плече і каже: "Привіт, малиха". Я відразу: "Руку прибери. Ти хто такий?" А він відповів: "Я твій майбутній чоловік, а ти моя майбутня дружина". Це було дуже несподівано і "борзо", я такого не люблю, – згадує Наталія.
Олександр постійно просив у подруги її номер телефону, але отримав його лише 30 жовтня. Стосунки між Наталією і Олександром зав’язалися вже у 2010 році. Влітку 2011 року пара поїхала на море і там дуже зблизилися.
– Цей відпочинок був незабутнім. 15 листопада Саша вперше зізнався в коханні. Я пам’ятаю цей вечір, ніби він був учора. Саша обійняв мене і сказав: "Киця, я тебе, навєрно, люблю". А мене аж заціпило. Боже, в мене мурахи по всій шкірі і сльози течуть. Він наскільки був щирим, наскільки ці слова були від душі сказані. Я йому відразу ж відповіла, що теж дуже сильно люблю, – розповідає Наталія.
У 2012 році, на день бухгалтера, Олександр Чайка зробив коханій пропозицію.
– Він покликав мене до себе і каже: "Киць, я так замахався ходити на цю лівандовку (так Олександр називав мікрорайон Левади, – авт.). Давай розпишемося". Я спочатку сказала, що подумаю, але так і не відповіла. Уже після весілля ми сміялися з цього: "Я ж тобі навіть "так" не сказала". А він: "Твоя відповідь зараз по квартирі бігає. Це більше, ніж "так".
Весілля я не хотіла, але Саша наполіг. Однак, я його вмовила спочатку з’їздити на море. У серпні 2013 року ми поїхали в Крим, у місто Саки. І під час відпочинку зрозуміли, що готові стати батьками.
– Свою Веронічку, як виявилося, саме звідти "привезли". Саша часто казав на доньку: "Наша маленька кримчанка, зроблена з любов'ю". Після відпочинку я ще не знала, що вагітна. 11 вересня ми подали заяву, і незабаром я дізналася, що чекаю дитину.
Взагалі, я не хотіла весілля святкувати. Я Саші казала: "Давай розпишемось, да і все". А він: "Я так хочу, щоб ти була в білому платті, у такій довгій фаті. Щоб ми з тобою танцювали. А я буду тобою любуватися". Ти, казав, знаєш, яка це буде пам'ять?
І так, зараз для мене це відео – дуже велика пам'ять... Я декілька разів намагалася подивитися наше весілля. Не можу... Вмикаю, починаю сильно плакати, зриваюся і вимикаю...
Під час вагітності Наталія з Олександром були особливо близькі.
– Куди б Саша не йшов, завжди цілував животик і казав:"Так, маму слухатися, а я скоро приїду". Як десь він міг іти, він завжди залишив записочку. Не тільки там, що я пішов і буду тоді-то. Він завжди писав "Мої мишки. Ваш татко пішов. Скоро буду. Не сумуйте".
Олександр Чайка дуже хотів, щоб донечка народилася на його день народження, 12 квітня, але Вероніка з'явилася на світ 28 квітня. Вагітність і пологи були важкими: потуги почалися ще 26 квітня, а народила Наталія лише через два дні.
Олександр Чайка з донечкою Веронікою
– Саша хотів бути присутнім на пологах, але я не захотіла, я побоялася. Це такий момент не дуже красивий. Просто як-от є таємниця хрещення, так само, вважаю, має бути таємниця пологів. Тому що дружини під час пологів дуже часто можуть якось образити чоловіка словами. Я боялася, що зайвого йому наговорю, і так багато кому чого наговорила.
Його впустили до мене після народжеення нашої крихітки. Він взяв донечку на руки, ніжно тримав її і казав: "Мені так хочеться її поцілувати". Дивитися на його щастя було неймовірно зворушливо, – згадує Наталія.
З ім’ям для доньки до її народження ми так і не визначилися. Назвати її Веронікою Саша захотів.
Ми думали, що буде хлопчик, тому імен для дівчинки навіть не розглядали. Коли Саша подивився на неї, сказав: "А давай назвемо її Веронічкою". Я погодилася. Він попросив не говорити про ім’я нікому, доки не отримаємо свідоцтво про народження.
У лікарні, коли мене запитали, як її звати, я відповіла: "Мишка". Медсестра каже: "Чайка Мишка Олександрівна... Мишка? Як мишка?" Ну, кажу, ми так її називаємо поки що. А імені ще немає. Тобто він попросив мене і я цього дотримувався. Ми якось завжди один одного підтримували, завжди допомагали один одному.
"Місце, де нас звела доля, тепер нагадує про трагедію"
Олександр був для Наталії не лише чоловіком, а й найкращим другом і опорою в житті.
– До нашого знайомства я не знала, як це – любити себе. Він навчив мене цього, цінувати життя і бачити в ньому красу. Його любові вистачило б на всіх, настільки добре і щире було його сердечко.
Він любив готувати, та й взагалі, у нас ніколи не було розподілу хатніх обов'язків між чоловіком і дружиною. Якщо я була на роботі, прибирав, прав і готував Сашунька, або ж навпаки.
У 2022 році з 13 на 14 лютого я була на зміні, зранку Саша прислав мені фото якогось судочка і написав "Це сюрприз для тебе". Думаю, судочок якийсь, що це за сюрприз такий.
Торт, який вперше і востаннє для своїх дівчат спік Олександр Чайка на День закоханих у 2022 році
Приїхала додому, коли ж зве мене на кухню, подарував мені листівку і судочок, а вньому тортик. Він сам його зробив, витратив на це цілу ніч, бо вперше пік. Раніше він випікав хліб, пампушки, але торт зробив вперше і востаннє. Це був останній наш День закоханих під мирним небом. За десять днів почалася повномасштабна війна.
Кожного року подружжя відвідувало місце свого знайомства, але війна все змінила.
– Місце, де нас звела доля, тепер нагадує про трагедію. Як я кажу, це місце нас поєднало, а війна розлучила. Так, війна може розлучити людей, але фізично, кохання вона не може вбити.
Я продовжую кохати Сашу і знаю, що він також мене кохає. Мені інколи здається, що він поруч...
Поки Сашунька стояв на захисті України, ми один одному дуже багато посилочок різних відправляли і листувалися через них. Тепер я ці листи бережу як зіницю ока. Крім мене. їх ніхто не читав. Як донечка підросте, почитаю їй...
Остання зустріч
Остання Олександрова зустріч із донечкою була в жовтні 2022 року, а в січні 2023-го Наталія їздила до нього сама. Більше вони не бачилися.
– У жовтні 2022 року Сашу відпустили додому на один день. Це була його остання зустріч із донечкою. Того дня я зняла відео, як вони гуляли. Донечка тікала, а він біг за нею. Це останнє їхнє спільне відео. І фотографувалися ми всі разом того дня востаннє…
У січні 2023 року я їздила до Саші сама, без донечки. Він казав, що боїться за неї через прильоти, і я теж почала хвилюватися, тому залишивши донечку вдома. Зараз шкодую, що не взяла її з собою...
Ми провели вечір у будинку, де був камін. Саша розпалив його й сказав: "Я завжди мріяв посидіти з тобою біля каміну. Ось, один пункт із списку планів здійснився". Потім він підійшов і дав мені браслет. Пояснив, що його освятили 13 монахів, волонтери із-за кордону йому дали два браслети і сказали, що другий буде берегти того, кому він його подарує.
Цей браслет не можна знімати, навіть коли миєшся. Якщо він порветься, його треба зібрати й носити з собою.
Саша дуже змінився. Я казала йому: "Голос твій, усмішка твоя, сміх твій, але вигляд зовсім не той, я тебе не впізнаю". А він лише сміявся: "Бачиш, який я стрункий, як шкільний пацанчик. Змахну рукою — і дівчата всі бігтимуть". Я відповіла: "Покажеш їм паспорт".
Ми завжди жили дружно, називали одне одного лагідно. Я була "Мишка", донечка – "Мишенятко" чи "Мала мишка", а Саша – "Михасик". Ми жартома називали себе "сімейством Мишків".
Більше ми не бачилися...
"Відчуваю його присутність"
Олександр часто сниться Наталії. У своїх снах він завжди говорить: "Я живий, я поруч".
– Я відчуваю його присутність, навіть аромат у кімнаті. Це неможливо пояснити, але це є. І не лише я – навіть донечка його відчуває, просто ще не розуміє цього, – ділиться Наталія.
– Веронічка часто говорить уві сні: "Папа, пішли сюди" або "Папа, давай пограємося".
– Я їй про це не розповідаю, але бачу, що він приходить до неї уві сні. Вранці питаю: "Що тобі снилося?" А вона відповідає: "Наче нічого". Мені здається, він робить так, щоб вона не пам’ятала, бо не хоче, щоб їй було боляче, – каже Наталія.
Вероніка – папина доця
Наталія Чайка офіційно працює менеджеркою кафе в аеропорту Бориспіль, хоча після початку повномасштабного вторгнення без роботи.
– Я там і досі перебуваю у штаті працівників. У 2022 році мені навіть зарплату ще платили, а з 2023-го перестали. Я планувала звільнитися й знайти нову роботу, але Саша (чоловік) був проти. Казав: "Нащо тобі ті роботи? Тобі чогось бракує?" Він не хотів, щоб я працювала. На роковинах мені Сашина знайома, тьотя Надя, сказала: "Він не хотів щоб ти десь працювала, бо можливо хтось образить чи почне задивлятися".
Саша був дуже ревнивим, хоча я не давала приводу. Тому ми вирішили, що я буду вдома з дитиною, тим паче, що Веронічка часто навчалася дистанційно й їй було важко.
9-річна Вероніка (зараз дівчинці 10 років, – авт.) потребувала великої підтримки після втрати батька.
– Кажуть, дівчатка – татусеві принцеси. У нас це справді так. Вона була дуже прив'язана до Саші, ніби мама з дитиною пуповиною. Якщо їй скажеш, що вона схожа на мене, нахнюпиться й відріже: "Я папина. І все". Навіть у виборі майбутньої професії вона схожа на нього. Саша мріяв бути військовим, і Веронічка теж хоче стати військовою.
"Азовка"
– Саша дуже любив донечку, а вона його. Він мріяв показати їй цілий світ. Мене і Вероніку дуже підтримують. Уже більше року минуло від дня загибелі чоловіка, а його побратими про нього пам'ятають, телефонують, цікавляться нашими справами.
Я їм дуже вдячна, для мене і донечки це важливо. Ми відповідаємо взаємністю: підтримуємо їх, долучаємося до зборів, відправляємо посилки тощо. Ці хлопці були для Саши як друга родина, тож і ми члени цієї сім'ї. Разом із Сашиними речами побратими передали мені прапори з підписами та прощальну листіваку від імені Саши.
Військовослужбовці 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ підтримують усіх рідних своїх загиблих побратимів. Вони – молодці. Родинам це важливо.
Веронічка минулого року на День захисника відправляла папиним побратимам вітальні листівочки, сама їх намалювала. Згодом вона отримала їх назад, на звороті кожного листочка військові написали їй слова вдячності за привітання і підтримку. А ще вони дали їй позивний – "Азовка".
Сашині побратими часто надсилають різні подаруночки Веронічці і обов'язково м'які іграшки, у нас вже ціла колекція. Я 31 грудня наважилася і зробила тату Піаніст, так як пишуть "азовці" – рунами. У мене був день народження цього дня і я вирішила, що це буде найкращий мені подарунок.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
