"Я сам захотів і пішов": у Пристромах на Переяславщині попрощалися із полеглим Захисником

Валентина БАТРАК Головна редакторка

10 березня 16:14

Кучерявий, синьоокий, високий і статний, – справжній козак, завжди з усмішкою. Таким був у шкільній юності Олександр Іващенко з Пристрім на Переяславщині. Таким його згадували однокласниці та друзі молодості в день прощання з ним як із Захисником України. 8 березня односельці несли весняні тюльпани... до домовини свого Героя. Море квітів і океан гірких сліз – велелюдне вшанування подвигу земляка відбулося в Пристромах, розповідає Переяслав.City.

ІВАЩЕНКО Олександр Іванович народився 23 січня 1971 року в селі Пристроми нині Студениківської громади.

Після призову служив старшим солдатом у рядах Державної прикордонної служби України. Був на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії–помічника гранатометника першого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування 1 прикордонного загону.

Загинув 24 лютого 2025 року біля села Колодязне Куп’янського району Харківської області під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, в зв’язку з військовою агресією рф проти України, отримавши поранення, несумісні з життям.

Так офіційно написали в сповіщенні. Церемонію поховання організовували службовці та почесний караул військової частини прикордонної служби. Серед них не було тих, хто безпосередньо служив з Олександром. Офіцер тільки й знає, що бойову позицію, на якій він перебував, атакував FPV-дрон на оптоволокні, проти них не діють засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ).

У Пристромах попрощалися із захисником України Олександром Іващенком. 8 березня 2025 р. Автор: Валентина Батрак

Субота восьмого березня видалася неймовірно сонячною і теплою. Домовину з тілом Героя везли з моргу Переяславської лікарні до рідного села близько години: траурний кортеж повільно проїхав мимо військкомату, далі вулицями Переяслава, сіл Гайшин, Гланишів, Вовчків і в Пристромах аж до батьківської хати – протягом усього маршруту люди обабіч дороги з квітами і синьо-жовтими прапорами опускалися на коліна і так віддавали шану Воїну.

У Пристромах попрощалися із захисником України Олександром Іващенком. 8 березня 2025 р. Автор: фб-сторінка Студениківської громади

На рідному подвір’ї Захисника не протиснутися – все село зійшлося на прощання. Над домовиною свого 54-річного сина тужить старенька мама: «Я ж за тебе, синочку, кожен день молилися, у Бога просила захисту, і де ж та справедливість, що він тебе не зберіг… Та це ж я мала би лежати в цій домовині, а не ти, мій красеню, моя кровиночка…».

Вінки несуть однокласниці та куми.

– Ми з дитинства з ним на одній вулиці виросли, в садочок разом ходили, в школу, покумалися тут всі, – вказує на жінок поряд Світлана Виноградня. – Наша вулиця – Гордіївська, дуже дружня. А Саша був завжди позитивний, веселий, дуже дружелюбний. Він не був таким щоб задиракою, але нічого не боявся. І пішов нас захищати без страху…

– Такий добряк був, де б не зустрілися, він завжди обніме, пригорне, пожартує… – додають інші жінки.

Розповідають про родину Героя: у нього лишилися старенькі батьки, яким майже по вісімдесят років, дві старші сестри. Чоловік був двічі одружений, але останні років зо два як повернувся до батьківської хати, тут проживав. Між тим підтримував добрі стосунки зі своїми жінками і дітьми: від першого шлюбу у нього донька Альвіна, від другого шлюбу – син Максим. Вони всі приїхали на прощання.

Ідеальних біографій немає, кожен жив своє життя, як складалося, ніхто не готувався до оце такого. А тепер біль і горе…

Діловод Пристромського старостату Валентина Свириденко згадує Олександра як дружнього і життєлюбного і чоловіка. Такі наповнюють довколишній світ позитивом.

– Він після школи виїхав із села, то спілкувалися нечасто, але дружні стосунки підтримували, хоч він трішки й молодший мене. Та як побачиться, завжди гарних слів наговорить, він це умів, був шанувальником жінок. Пригадую, в молодості був завидний парубок, дівчата заглядалися. Але він ніколи не розказував дуже про своє життя, а я не допитувалася. Ідеальних біографій немає, кожен жив своє життя, як складалося, ніхто не готувався до оце такого. А тепер біль і горе…

Валентина Володимирівна зауважує, що організацією церемонії поховання займалися військові. А ось із поминальним обідом завжди допомагає керівництво місцевого підприємства «Укрпромпостач»: незалежно від того, чи був загиблий їхнім працівником, вони оплачують поминальний обід на 30 осіб.

Відспівування відбулося в місцевому храмі. Попереду траурної церемонії несе портрет Олександра Іващенка його похресниця Марія. Всю дорогу гірко плаче, для неї це дуже тяжка втрата. Дівчині важко слово вимовити, тільки й зауважує, що востаннє з ним говорила, коли вітала його в день народження.

Допоки у храмі іде заупокійна служба, на церковне подвір’я сходиться ще більше людей. Не всі знали Захисника особисто, кажуть, але віддати йому шану – свята справа.

Тут же розташована і своя сільська Алея Героїв. Портрет Олександра Іващенка на ній стане десятим. З загиблим захисником Володимиром Гордієнком вони жили на одній вулиці.

– Володя мій теж троюрідний брат, – каже Микола Бобровник, киваючи на фото на Алеї. – Тут у селі всі між собою якісь родичі. І з Сашею ми теж троюрідні по батьку. Ми з ним виросли разом, в садочок, у школу в нашу Пристромську ходили в один клас. Щоб Саша сильно захоплювався спортом, то не скажу, у футбол усі грали. Після десяти класів у Борисполі в автошколі вчилися разом, а потім і в армію пішли водночас. Ось наша компанія хлопців на фото, – показує в телефоні давній знімок, на якому четверо хлопців у армійській формі. Олександр стоїть посередині – найвищий. Товариш каже, що він служив, здається, водієм – на Уралі, в Пермі.

Його зросту було метр вісімдесят, кучерявий красавець – всі дівчата його любили! – усміхаючись, згадує про жіночу популярність свого друга. – Він завжди посміхався, позитивний, з жартами. У нього взагалі не було в душі зла.

Товариш зауважує, що в них усіх було звичне життя простих хлопців: як з армії повернулися, покупляли собі мотоцикли і ночами ганяли. Любили молодими погуляти, а мами тоді переживали. Тільки не знали, що попереду буде більше тривог і очікувань. Олександр одружився першим серед своїх друзів, наречену собі знайшов у Березані. Весілля справили, там донька народилася, там і працював у теплицях.

Микола згадує роки їхньої молодості, каже, ні кого не було ідеальної біографії, бо ніхто із наших теперішніх захисників України не готувався воювати і ставати Героєм. Ось і в Олександра у першому шлюбі не склалося. Він змінив роботу: працював у Києві в міліції. Зустрів другу кохану жінку, у них народився син.

– Ми підтримували стосунки, але вже не такі тісні, як у молодості. А тепер ось однокласниками зібралися на таку страшну подію. Саша років зо два як повернувся у село і жив тут у батьків. Востаннє з ним бачився ось тут біля нашої амбулаторії. Він на велосипеді їхав, зупинився, закурив:

– Ну все, братіку, комісію вже пройшов. Завтра їду.

– Ну що ж ти, тобі майже 55, – я ще й зауважив йому. – Он же представник воєнкомату тобі казав: «Дядьку, ви ж уже в годах».

– Я сам захотів і сказав їм: «Давайте повістку. Піду».

– Більше після того я з ним не говорив. Маму його як побачу на вулиці, питаю: що там? А вона: «Сказав, що на роботі». Їй не казали до останнього, де він і що там насправді. Берегли. Вже тиждень як у селі говорили, що Саша загинув, а вона ще не знала. Зять Юра наважився сказати, я лікарку возив до неї…

Мамі Любі Федорівні 79-ий рік, батько на рік старший, після операції вдома, не підводиться. Для стареньких батьків – це страшний удар.

– Напишіть, що він дуже любив життя, і людей любив, про нього в нас самі світлі спогади. Він для нас усіх – Герой! – гірко плачучи просить сусідка і кума Люба. – Це була золота, добра і світла людина, весельчак по життю. Його на вулиці ми всі любили, всі ми дружили…

Бачилася з ним рік тому, коли він був ще вдома, а востаннє говорила якраз напередодні загибелі. Він загинув 24 лютого, в понеділок, а перед тим у суботу, повернувшись із позиції мені дзвонив, сказав: «Люба, тут – пекло. Але я знаю, що потім все буде добре…», – так заспокоював. Обмовився, що вони вже знову ідуть на позицію.

У Пристромах попрощалися із захисником України Олександром Іващенком. 8 березня 2025 р.

Свого Героя Олександра Іващенка провели в останній земній дорозі кількасот людей у Пристромах, віддали шану рідні, земляки, друзі, військовослужбовці. Прощальні слова виголосили голова Студениківської громади Марія Лях, староста села Юрій Саєнок, однокласниця.

Офіцер передав мамі жовто-синій стяг, тричі прозвучав військовий автоматний салют, люди гуртом виконали Гімн «... душу й тіло ми положим за нашу свободу…» над могильною ямою Воїна. Для неї на сільському кладовищі, де понад дорогою майорить ряд прапорів, розчистили додаткову територію.

Олександр Іващенко був Захисником на охопленій вогнем українській землі, і полетів Воїном Світла на небеса, залишивши тут стареньких батьків, двох сестер, дітей, внуків, і багато незавершених земних справ.

Дякуємо і пам’ятаємо!