Колись він годував місто і прославляв Переяслав своїм борошном, а сьогодні мовчки доживає віку – закинутий, обгорілий і забутий. Історію млина, який варто побачити, поки він ще стоїть, розповідає Переяслав.City.
Замість «парової машини» – згарище
Пам’ятаєте, як в народній пісні співається: «Була в мене парова машина, а я її продала...». В переяславському випадку парова машина згоріла. Так, найдавнішу промислову споруду Переяслава млин тупо спалили в 1994 році.
Відтоді червоніють від образи стіни нашого млина, розпачливо темніють вікна-провалля й немов очі мерця лякають забуттям, а завалений дах констатує тяжкий перехід до історичних руїн. Інколи вітри заносять якусь насінину, яка влітку проростає і тремтить-шелестить зеленим листям немов втішаючи «стіни плачу» колись дуже важливого будинку-годувальника.
А була, була ж колись у млина і краса й слава!
Залишилась тільки історія, яка також має певну утаємниченість і стосується вона точної дати будівництва саме цього корпусу. Одразу зізнаюся – прямого датування не знайшла. Але, побічні посилання все ж розшукала, та й сама споруда дещо розповіла.
м. Переяяслав, мкр. Підварки. Західний фасад, з декоративними тумбами на фронтоні, 1994р. (після пожежі).
Пошуки походження
Отже, розпочнемо з власників ділянки, на якій розташований млин. Згідно списку домовласників міста за 1876 рік від шлагбаума річки Трубіж по Яготинській дорозі одразу у двох міщан стоять топчаки (млини використовували силу тяглових тварин): Мойсея Бернштейна, Дувіда Копиленка.
З 1896 року на цій же ділянці додались нові власники топчаків і круподерень велика родина міщан Фінкельштейнів (декілька власників), Берлявский А.А. і Гурович А.С. Наступним кроком став пошук місцевих виробників борошна в різних фабрично- заводських, промислових довідниках в період 1895-1913 років, де окрім прізвищ власників вказувались ще й адреса та дата заснування підприємства.
Так от в цих виданнях зазначено, що в Переяславі перший паровий млин був заснований в 1885 році родиною Фінкельштейнів, де працювало 25 робітників і їх річний дохід складав 160 тисяч рублів. На жаль в довідниках відсутня інформація про споруду, в якій розміщувалися паровики, але зазначались адреси.
Версія: Фінкельштейни
Так от, станом на 1899 рік по Яготинській дорозі (сучасна назва Ново-Київське шосе) працювало два парових млина у власників – Берлявського А,А. та Гуровича А.С., а от адресом млина Фінкельштейна значиться вулиця Набережна (сучасна Магдебурського права).
Так кому ж належав красень кам’яний млин на вулиці Ново-Київське шосе?
Маю припущення, що все ж такі родині Фінкельштейнів, адже вони проживали за адресом цього млина до кінця 1925 років, це по перше. А, по друге, в газеті «Пролетарская правда» за 1925 рік була опублікована стаття де вказується що "У Переяславі з індустрії й техніки лише два млини парові, що їх орендують колишні власники". І цими власниками були Фінкельштейн і Волнянскій, якій тримав паровий млин по вулиці Золотонішське шосе, та й борошно він не молов, а лише давив олію, та дер гречку і пшоно.
Млин Фінкельштейна виробляв знамените питльоване борошно.
м. Переяслав, млин поч. ХХ ст. Прибудова 1950-х рр. до східного рогу, 2025 р.
Виробництво і націоналізація
Рішенням радянської влади в 1927 році млин був націоналізований і переданий у власність міжокружного млинарського пайового товариства "Дніпромлин" з присвоєнням назви: «Млин №5 Переяслав Київської округи».
Річна виробка складала 350.000 пудів різного пшеничного борошна; 100.000 пуд., пшеничних висівок; 240.000 пуд. житнього борошна; 60.000 пуд. житніх висівок.
Колектив складав 42 працівника, яким керував Жовнарчук. Такий ритм роботи зберігався до ІІ світової війни.
м. Переяслав. Працівники млина №5 1930-ті роки.
Доля млина у XX столітті
В 1941 році боїв у місті майже не було, тому і млин вцілів. Зміна влади на роботу млина не вплинула, він продовжував працювати. А от в 1943 році під час визволення Переяслава від німецько-фашистських загарбників, Підварки дуже постраждали від бомбардувань і млину теж трохи «дісталось».
Лише з жовтня 1955 року млин приступив до переробки проса на пшоно, а в березні 1956 р. була закінчена реконструкція жорнового та валового цехів. В жовтні 1964 року запрацювала олійниця. І знову слава про переяславське борошно поширилась далеко за межі району.
Змолоти зерно сюди везли аж з Борисполя, Яготина, інших районів Київщини, навіть з інших областей.
м. Переяслав, мкр.Підварки, млин поч. ХХ ст. головний південний фасад, 2025 р.
Занепад і трагедія
Так тривало до 1976 року, відколи комуністичною партією радянського союзу було прийняте рішення, щоб все зерно вироблене в господарствах повинне повністю надходити в засіки держави.
Після того млин населення майже не обслуговував.
Виробляли дерть, олію, продавали макуху. Була спроба керівництва реконструювати олійний цех, встановили в 1990 році вартісне обладнання, але вже у 1994 році млин згорів. Вдалося відстояти приймальне відділення зерна та частину другого поверху, де тарувалося готове борошно.
Архітектура, що тримається
Відтоді, ось вже 31 рік повільно вмирає-руйнується ця велична споруда, яка протягом століття відігравала роль домінанти у навколишній забудові.
Допоки млин ще «тримається», то сходить подивіться на нього, адже, незважаючи на руйнування, будівля старого переяславського млина залишається яскравим репрезентантом української промислової архітектури періоду її становлення.
м. Переяслав, млин поч. ХХ ст. наріжна пілястра з декоративною тумбою на фронтоні західного фасаду, 2025 р.
м. Переяслав, млин поч. ХХ ст. Репер встановлений на головному фасаді з півдня, 2025 р.
Споруда зведена з цегли і своїм плануванням та конструктивними елементами притаманна подібним спорудам України, що зводились наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть. Старовинний триповерховий корпус має прямокутне планування та симетричний фасад. У подвір’ї до північного фасаду в різний час (про що свідчить якість цегли і кладки) прибудовані два цегляні виробничих приміщення – з західного боку видовжене двоповерхове, а зі сходу одноповерхове квадратне.
Стіни головної будівлі викладені переважно Липецькою кладкою та подекуди трапляються ділянки хрестової кладки. Плаский декор стін підсилюють: ритмічні вертикалі пілястр по всіх фасадах і торцях, клинчасті перемички віконних прорізів, міжповерхові цегляні паски «зубців», ступінчатий карниз.
Художньої виразності надає стінам і кольорова гамма – вохристе рожеві стіни і жовті пілястри, міжповерхові стрічки та карнизи, які останнім роками просто білили вапном.
м. Переяслав, млин поч. ХХ ст., західний фасад з прибудовою, 2025 р.
Особливості стилю
Фронтони двосхилого даху зведено з використанням тої самої цегли що й стіни, а наріжні пілястри увінчувались декоративними цегляними тумбами (залишилася тільки одна).
З 1946 року дах було вкрито шифером. Виробничі камери відокремлені капітальними внутрішніми несучими стінами з фронтонами. Східці на верхні поверхи влаштовані посередині між камерами.
Уважно оглянувши архітектуру млина можна помітити численні перебудови, які певною мірою віддзеркалюють утилітарне ставлення господарів до споруди, але в цілому архітектура млина ще зберігає характерні стильові ознаки притаманні історизму кінця ХІХ поч. ХХ століть.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
