Сьогодні, 13 липня, минає три роки з дня загибелі трьох мужніх захисників України з Переяславщини – Андрія Омельченка, Дмитра Орловського та Юрія Саврася. У цей день помолімося, згадаймо їхні імена, вшануймо пам'ять, висловімо співчуття родинам, закликає Переяслав.City.
Андрій Омельченко
Андрій Олександрович Омельченко народився в 1987 році в Гланишеві на Переяславщині. Він був досвідченим воїном, в 2014 році пройшов АТО. Жив і працював у Києві. З перших днів повномасштабного вторгнення російської армії пішов захищати Україну. Був старшим солдатом, навідником кулеметного відділу взводу вогневої підтримки. У
13 липня 2022 року Андрій загинув під час бойового зіткнення з ворогом на одній із позицій поблизу села Дементіївка на Харківщині.
Того року Андрію Олександровичу третього травня виповнилося всього 35 років.
– Ми його тоді всі вітали. Він захотів торта – любив солодке, і ми все організували… – розповіла Переяслав.City на похороні Героя волонтерка Леся. – Він завжди посміхався, завжди приходив із хорошим настроєм, що б не сталося… Я запам'ятаю його тільки таким добрим, щирим і усміхненим, тільки з посмішкою на обличчі…
"Світла пам'ять, безмежна вдячність, вічна шана, Андрію… Сьогодні – час згадати тебе, запалити свічку, прочитати молитву і подякувати за те, що стояв до останнього. Низько схиляємо голови в скорботі. Герої не вмирають", – написала Світлана Кондратенко на сторінці Гланишівського старостинського округу у фейсбуці.
Дмитро Орловський
Дмитро Станіславович Орловський народився 6 червня 1975 року в селі Люхча на Рівненщині, але більшість життя провів на Переяславщині. Навчався у Помоклівській школі, працював охоронцем у компанії "Євросем". Був відповідальним, чесним, надійним – саме так про нього відгукуються всі, хто знав.
З 2015 року – учасник АТО. А після повномасштабного вторгнення знову став до лав оборонців. У складі 72-ї окремої механізованої бригади Дмитро виконував бойові завдання – спершу на північному напрямку, згодом на Донеччині.
У червні 2022 року під час одного з боїв отримав важке поранення. Медики боролися за його життя, але 13 липня 2022 року серце захисника зупинилося.
Дмитро до останнього залишався вірним присязі, Україні та своїм побратимам. Він був тим, хто не словом, а вчинком довів, що любив свою землю понад усе.
"Тож схилімо голови в пошані перед Дмитром Станіславовичем та тими, хто віддав своє життя за нас… Згадаймо добрим словом і тихою молитвою. Ми не зможемо повернути до життя полеглих оборонців, але світлий спoмин прo нашого земляка, мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі, відважного лицаря неба нaзaвжди зaлишиться у нaших серцях!", – закликала земляків Лєна Гаврілова на сторінці Ташанської громади в соцмережі.
Юрій Саврась
Юрій Миколайович Саврась народився 4 серпня 1968 року в селі Високе Бериславського району Херсонської області у родині сільської інтелігенції. Навчався у місцевій школі, згодом родина переїхала до села Ольгівка. Закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут за спеціальністю зоотехнік. Був надзвичайно підприємливим, відкрив з братом власний завод із виробництва макаронних виробів, згодом одружився, переїхав на Львівщину. Дуже рано став вдівцем, став батьком і матір’ю двом своїм дітям – трьох та півтора року, Олегу та Даринці.
У зрілому віці доля зробила чоловікові справжній подарунок. Після багатьох років самотності Юрій Миколайович зустрів свою єдину – Тетяну Криворучко. Діти жінки – Олександр та Юлія називали Юрія батьком і оселилася родина вже в Пристромах. Однак щастя тривало не довго...
Росія вирішила зруйнувати мільйони доль українців, увірвавшись на територію нашої країни з війною, розрухою, ракетами, дронами-шахідами, кулями...
Військовий служив у 79-ій окремій десантно-штурмовій бригаді водієм другого автомобільного взводу підвозу боєприпасів автомобільної роти батальйону логістики. До військкомату чоловік прийшов добровольцем у перший день російського вторгнення на Україні – 24 лютого 2022 року.
"Побратими називали його "Дід", бо був мудрим, спокійним, врівноваженим та поміркованим. Умів тримати порядок на позиціях і балував хлопців смачними стравами, допомагав коштами й добрим словом, бачив краще і глибше за інших та розумів велику філософію життя. Не цурався виходити на найскладніші завдання, не легковажив у бою, ставив розтяжки. Багато бійців зараз кажуть про Юрія : "Він мене витяг, я зобов’язаний йому життям". Що й казати: можна багато писати про людину, яка маючи 44 розмір взуття, залишила чимало слідів у свої 53 роки.
Живемо у 21 столітті, надіємось на щасливе буття, на життя в спокої. Але реальність нашого народу – це боротьба за мир, за мову, за релігію… іноді не віриться, що війна є нашою реальністю, що це не дивовижне кіно, що всі наші Герої живі і повернуться до родин…
Спогади дружини Тані: ’"Коли Юра пішов добровольцем з першого дня повномасштабного вторгнення. Я болісно пережила це розлучення. Кожен день – нібито місяць чекання ... Те, що ми разом з ним пережили в ці пекельні дні назавжди залишиться в моєму серці. На початку служби ми були на зв’язку кожен день, пізніше стали спілкуватися по можливості. Іде на бойове завдання – чекаю звістки.
Надіслав через три дні: "Вийшов"– я: "Ура! Живий!" І так ми проживали з перебоями зв’язку … Отримувала подарунки романтичні – уявіть фото серед руїн мерехтить квіточка і підпис "це для тебе" …Я радію і сльози котяться – живий! Пише розповіді : "Якими важкими були ці дні, обстріли не давали голову підняти, в когось влучили градами – чути крики поранених, по кілька днів без їжі і води, смерть перед очима – а так хочеться ЖИТИ..", – написали на сторінці села Пристроми в соцмережі.
11 липня 2023 року Юрій Саврась востаннє вийшов на завдання, а 13 липня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання поблизу Новомихайлівки Донецької області від удару ворожого дрона. 4 серпня йому виповнилося би 55 років.
19 жовтня 2023 року Указом Президента України №698/2023 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, Герой Юрій Саврась посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та присвоєно статут "Ветеран війни"
Дід
Зі степу херсонського — мужній і тихий,
У серці — пшениця, у жилах — дух віхи.
Юрій, як камінь, що землю тримає,
Іде — не ламає, живе — захищає.
Господар із вірою, з серцем простим,
Любив і людей, і худобу, і дім.
Двоє дітей — та не тільки від нього,
Бо ще двох прийняв — без страху, від Бога.
На Київщині взяв хатину й садок,
Для внуків насіяв світлих думок.
А потім — у бій. Бо така вже дорога:
Не стерпів знущання над рідним порогом.
Позивний в нього "Дід". Але дух молодий.
Йшов уперед, хоч там бів вогонь.
За Україну, за кожне село,
За те, щоби світло у хату зайшло.
І батько, і мати — вже в сивій журбі,
Покинули край, що палає в злобі.
Мама — пішла у землю чужу...
А сина ховає пісок у степу.
Та слава не вмре — вона буде стояти,
Як сад під вікном, як молитва у хаті.
Бо є серед нас ще такі, як Юрко, —
Нескорені, тихі... і вічно живі.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
