7 жовтня на 87-му році життя відійшла у вічність Софія Сорокова (Коробка) – краєзнавиця, багаторічна авторка газети "Вісник Переяславщини", поетеса, авторка книги про затоплене село Зарубинці, повідомляє Переяслав.City з покликанням на Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав".
Сорокова Софія Федорівна народилася 1 листопада 1937 року в селі Зарубинці Переяслав-Хмельницького району Київської області в селянській родині (батьки – Федір Григорович та Ганна Архипівна). У 1952 році закінчила Зарубинецьку семирічну школу, після чого здобула освіту бібліотекаря в Київському культосвітньому училищі.
У 1970-х роках, у зв'язку зі створенням Канівського водосховища, родину Софія з родиною переїхали в Циблі (село Зарубинці було затоплене).
"Мала 45 років загального стажу роботи: працювала у колгоспні, була завідувачкою клубом, перевізником пошти, листоношею, бібліотекаркою, інспектором Переяслав-Хмельницького районного відділу культури, секретарем Циблівської сільської ради, бібліотекаркою Республіканського шпиталю (Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни) у с. Циблі".
Софія Сорокова мала активну громадську позицію. Понад 40 років була учасницею Циблівського самодіяльного хору "Дніпрові хвилі" та 30 років керувала місцевим драматичним гуртком. Із 1972 року й до 2020-х років вона працювала громадським кореспондентом газети "Вісник Переяславщини", публікуючи матеріали про історію та сучасне життя зарубинецької й циблівської громад.
Софія Федорівна – авторка численних гуморесок і поезій. Жінка писала про людей, рідний край, долю переселених сіл. Активно брала участь у заходах, присвячених збереженню пам'яті про затоплені села Переяславщини та відновленню історії Зарубинців.
Через тиждень після початку російської навали жінка написала вірш "Перемога буде за нами". Фразмент поезії подаємо нижче:
Ми ж боронимо рідну землю свою,
Твердо знаємо – перемога за нами.
Непохитними є ми у кожнім бою –
Не поставити нас на коліна!
Щиро просимо в Бога – захисти Україну,
Дай нам спокій і тишу у краї.
Щоб Вкраїна жила, щоб Вкраїна цвіла, як калина,
Поможи ж ти нам, Боже, благаєм.
До Всевишнього лине молитва:
Хай скінчиться жорстока ця битва.
Бо весна – хлібороба жде поле,
Треба сіять, орать, щоб врожаї збирать,
Міста і села розбиті відбудувать,
І щоб діти спокійно ходили до школи.
Слава Україні!
І героям слава!
Перемога, віримо, буде за нами!
У 2011 році Софії Сороковій присвоїли звання "Почесний громадянин Переяслав-Хмельницького району". А в 2015 році в серії "Краєзнавча бібліотека Переяславщини" Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" видав її історико-краєзнавчий нарис "Не летять ластівки у Зарубинці", у якому авторка зібрала спогади, документи та етнографічні матеріали про рідне село.
Останні роки Софія Федорівна проживала у селі Вінинці (Циблівська громада), підтримувала дружні стосунки з дослідниками-краєзнавцями, зокрема з працівниками Заповідника.
"Як дитина війни, Софія Федорівна добре усвідомлювала ціну життя. Вона присвятила його людям – родині, друзям, громаді. Чи не головною рисою її характеру було почуття гумору, з яким вона долала життєві труднощі", – зазначили в НІЕЗ "Переяслав".
Щирі співчуття рідним, близьким і друзям Софії Сорокової. Вічна пам'ять.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
.
