Молодий український композитор Володимир Івасюк був надзвичайно талановитим. Навіть сьогодні його пісні, з моменту створення котрих минуло вже понад півстоліття, знають і люблять усі. «Червона рута», «Водограй», «Колискова» – найбільш відомі естрадні твори митця. Здавалося б, на композитора чекає велике майбутнє, адже в нього було безліч творчих планів. Але життя його трагічно обірвалося у 30-річному віці. Про геніального композитора розповідає Переяслав.City.
Володимир Івасюк з’явився на світ 4 березня 1949 року в містечку Кіцмань Чернівецької області. Батьки були вчителями. Хлопчику виповнилося лише три рочки, коли його батько Михайло помітив, як уважно прислухається малюк до репетицій учительського хору. Коли ж у Кіцмані відкрилася музична школа, Володя опинився у числі перших учнів підготовчого класу скрипалів.
Коли в 1956 році він пішов у перший клас, учителі вже точно знали: у цього хлопчика неабиякі музичні здібності. Навчаючись у середній школі, Володя вже писав власну музику та пісні на слова свого батька. Від імені жителів Кіцмані Володі навіть вручили дуже хорошу скрипку – на знак подяки за подаровані ним хвилини прекрасної музики.
Перспективного учня перевели в київську школу, але через півроку він повернувся додому – навчатися без рідної сім`ї хлопчик не зміг.
Зате вдома Володя Івасюк брав активну участь у різноманітних музичних конкурсах, писав пісні, створював аранжування. Потім організував шкільний ансамбль «Буковинка», разом із котрим виступав по всій Львівщині. А першою композицією, яку виконав його ансамбль, стала «Колискова».
Колектив юних виконавців помітили і полюбили, він став переможцем багатьох конкурсів. Здавалося б, із таким послужним списком на талановитого хлопця чекала столична консерваторія. Але у випускному класі трапився випадок, який наклав відбиток на все його наступне життя.
Без вини винний
Під час прогулянки в парку учні, серед яких був і Володя, закинули на бюст Леніна картуз. А коли вирішили його зняти, виявилося, що скульптура на постаменті не закріплена, і погруддя рухнуло під Володею, який намагався стягнути з пам’ятника ту нещасну кепку. Звичайно, розгорівся страшенний скандал, який мало не коштували Івасюку шкільного атестата.
Батьки та вчителі зробили все, що могли, але юнака виключили з комсомолу, відкрили кримінальну справу і ледь не вигнали зі школи. Замість відмінних оцінок із історії та суспільствознавства в документах тепер були «четвірки», також внаслідок цих подій сім’я змушена була перебратися до Чернівців. Замість консерваторії Володя вступив до медичного інституту, але якраз перед 1 вересня в інституті дізналися про кримінальну справу і його негайно відрахували.
Володимир влаштувався слюсарем на завод «Легмаш» і там, за дорученням профспілки, взяв на себе керівництво заводським хором, котрий тут же почав завойовувати перші місця на всіх конкурсах. Колектив при цьому виконував пісні Володимира Івасюка. А потім він надіслав на престижний республіканський фестиваль дві власні пісні під псевдонімом Володимир Весняний. І завоював першу премію.
Володимир Івасюк
Тріумф композитора
Керівництво заводу відзначило свого талановитого працівника і дало йому рекомендацію для вступу в медінститут. У 1970 році Володимир Івасюк написав велику кількість чудових пісень, в тому числі і супер популярну «Червону руту», над котрою працював кілька років. Тоді ж був написаний і «Водограй». Ці пісні він вперше виконав у передачі «Камертон гарного настрою». А справжню путівку в життя цим пісням дав ансамбль «Смерічка» Левка Дутковського (солісти Назарій Яремчук та Василь Зінкевич).
Коли на екрани вийшов музичний фільм «Червона рута», вся Україна почала співати пісні, які в ньому прозвучали. Невдовзі композиції «Червона рута» та «Водограй» стали лауреатами «Пісні року».
У 1972 році відбулася прем’єра пісні «Балада про дві скрипки» у виконанні Софії Ротару. Пісня «Водограй» у виконанні «Смерічки» перемогла у телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» та найпрестижнішому на той час фестивалі «Пісня-72».
Тоді ж Володимир Івасюк переїхав до Львова, де вступив на підготовче відділення Львівської консерваторії, одночасно оформивши документи на переведення на 4 курс медінституту. На щастя, про давню кримінальну справу більше не згадували, і композитор навіть став делегатом ХХІІ з’їзду комсомолу. Володимирові приходило багато листів від вдячних слухачів, котрі захоплювалися його талантом і щиро дякували за пісні та музику.
Володимир Івасюк і Софія Ротару
Трагічний фінал
У вересні 1974 року Володимир Івасюк вступив на композиторське відділення Львівської консерваторії в клас Анатолія Кос-Анатольського, з яким вони одразу почали конфліктувати. Пізніше саме А.Кос-Анатольський блокуватиме прийняття Івасюка до Спілки композиторів.
Його життя в той час було надзвичайно насиченим. Володимир писав музику до спектаклів, брав участь у зйомках фільму «Пісня завжди з нами», де Софія Ротару виконала шість його пісень. Невдовзі співачка з піснею Володимира Івасюка «У долі своя весна» перемогла на фестивалі «Сопот-77». Вийшла великим накладом пластинка «Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка», а також збірник пісень композитора «Моя пісня». Йому навіть запропонували вступити в партію, але він відмовився.
У той же час він потрапляє у немилість до радянських партійних чиновників. Івасюк здобуває популярність навіть у Сполучених Штатах, де вийшла його платівка, і ще більшу – в Канаді. Артист отримав нечуваний гонорар і заразом розмову із органами КДБ. Івасюку наполегливо рекомендували віддати гроші у такий собі «Фонд миру», що займався «поширенням соціалізму». Американського гонорару він і сам не бачив, бо його просто неможливо було отримати в умовах «залізної завіси», проте композиторові не йняли віри.
Володю відрахували з консерваторії, бо через щільний графік він часто пропускав заняття. Але молодий композитор не опускав рук: продовжував писати музику, готував до випуску пластинку-гігант, все ж відновився в консерваторії. У той період йому довелося пройти лікування у психіатричній клініці – тільки там лікували безсоння та хронічну втому, на які скаржився молодий композитор.
Володимир Івасюк з Тетяною Жуковою
У Володимира тоді був досить непростий період у житті: він уже кілька років хотів одружитися з Тетяною Жуковою, з котрою раніше навчався у Львівській консерваторії, але проти такого кроку повстала буквально вся його рідня.
Сім'я намагалася умовити Володимира повести під вінець його першу любов, однокласницю Людмилу Шкуркіну, котра регулярно приїздила до Львова. Ймовірно, неможливість влаштувати особисте життя стала ще однією причиною звернення до психіатрів.
Згодом він казав рідним і друзям, що КДБ стежить за ним.
«Достовірно ж можу стверджувати лише те, що саме в той час Володимир Івасюк мав «неприємності» (його слово) з працівниками КДБ. За два місяці до його незрозумілої смерті він у Києві розповідав мені з сумом, що вже не має сил протистояти тискові з боку працівників цієї організації, котрі надто "опікувалися" ним», – згадував його приятель Іван Лепша.
Володимира Івасюка раз за разом позбавляли композиторських премій. Його не внесли в список Шевченківської премії, яку отримала театральна вистава «Прапороносці», для якої Івасюк написав музику. Не отримав він і премії Миколи Островського, хоч його кандидатуру рекомендували 12 членів правління Ради клубу творчої молоді.
Про те, що Івасюк передчував трагічні наслідки свого вибору, свідчив чоловік сестри композитора Любомир Криса:
«Володя був далекий від політики, але одного разу сказав татові: «Я вже дозрів, щоб мене розіп’яти. Я вже маю 30 років і дійшов до того стану, що мене можна розіп’яти, як Ісуса Христа».
Мені тоді волосся дибки стало від цих слів, мороз по шкірі. Ми не знаємо, що стало причиною цього висловлювання. Очевидно, що КДБ вже стежило за ним давно і він мав підстави для таких слів татові, хоча це був дуже веселий, життєрадісний хлопець».
У квітні 1979 року Володимир Івасюк був членом журі Першого республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Композитор страшенно нервував, кудись поспішав і навіть повернутися до Львова вирішив не потягом, а попутною автівкою.
А ранком у його квартирі пролунав телефонний дзвінок, після котрого композитор вийшов із дому. Більше живим його не бачили. З ним був портфель із нотами (начерки квартету для мідних інструментів, курсова робота), котрі пізніше зникли.
Пошуки тривали два тижні і були призупинені 11 травня. Через сім днів тіло Володимира Івасюка було виявлено повішеним у Брюховецькому лісі під Львовом.
День поховання Володимира Івасюка
Пам'ятник на могилі Володимира Івасюка, що знаходиться на Личаківському цвинтарі у Львові
Офіційна версія загибелі – самогубство. Щоправда, в неї майже ніхто не вірив. Родичі композитора особливу увагу звертали на поламані пальці рук. У результаті похорон Володимира Івасюка перетворився на масовий мітинг проти радянської влади. Місцеві активісти були переконані в тому, що до трагічної смерті композитора причетні радянські спецслужби, зокрема, КДБ. А міліція оголосила: до фатального рішення покінчити з життям Івасюка підштовхнула хронічна депресія.
Владні органи України ще кілька разів намагалися розслідувати загибель Володимира Івасюка. Це питання піднімали у 2009, 2014, 2019 роках. Проте вагомих доказів зумисного вбивства композитора так і не знайшли.
Поет, композитор та виконавець Володимир Івасюк по праву вважається одним із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів – і все це лише за 15 років музичної кар’єри, котра почалася з дитинства. А «Червона рута» стала народним хітом ще за його життя, залишається ним і сьогодні.
На його могилі на Личаківському кладовищі безліч свіжих квітів завжди, у будь-яку погоду і пору року. Українці й досі пам’ятають Володимира Івасюка і співають «Червону руту»…
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі, фейсбуці та TikTok
