Із 20-річним переяславцем Назаром Олійником я познайомилася у відділенні трансфузіології Київського обласного центру служби крові, що розташоване на території Переяслав-Хмельницької ЦРЛ. У рамках Всесвітнього дня донора він прийшов туди здати свою кров. Мою увагу до себе цей хлопець привернув незвичним зовнішнім виглядом. Та про все по черзі.
Донорством зайнявся випадково
Назар Олійник із колективом відділення трансфізіології
– Назар є донором сам і активно запрошує до здачі крові інших, – зазначає завідувачка відділення трансфузіології Світлана Чирка. – Я дуже рада знайомству із цим хлопцем. Адже коли нам терміново потрібні донори для порятунку життя людини, то ми відразу телефонуємо до Назара, і він дуже швидко їх знаходить. Йому це вдається завжди!
– Донорством я зайнявся випадково, – зізнається Назар. – Це сталося на початку 2019-го, коли я взяв участь в акції "Одна кров", яку в Києві проводив Національний корпус. Із головою Київського осередку цієї партії (вона створена у жовтні 2016 року) я познайомився через соціальні мережі. Сергій Філімонов на своїй сторінці в інстаграмі пропонував людям ставати донорами крові. Побачивши цей пост, я вже наступного дня поїхав до Нацкорпусу, познайомився із його представниками, дізнався від них дещо про донорство і вперше за своє життя здав кров. Зазвичай я безкорисно її здаю три, а то й чотири рази на рік для порятунку життя діток, які лікуються в Інституті серця та в ОХМАТДИТі.
А одного разу до мене зателефонували незнайомі мені люди і попросили здати кров для їхнього тяжкохворого дідуся. Я ж, окрім того, що зібрався поділитися своєю кров’ю сам, через інстаграм став закликати до цього благородного вчинку інших. Однак, хоча цей мій пост переглянуло більше тисячі людей, відгукнулося лише п’ятеро дівчат. Тим ранком, як ми мали поїхати на здачу крові для цього дідуся, мені зателефонували його родичі і сказали, що наша кров вже не потрібна, бо дідусь помер. Я потім кілька днів картав себе за те, що так довго, аж цілий тиждень, шукав для нього донорів. А потім, щоб привернути увагу людей до потрібної справи, виставив в інстаграмі кілька соціальних роликів про те, що може статися із людиною, якщо невчасно прийти їй на допомогу. Після цього до мене почало звертатися значно більше людей, готових поділитися своєю кров’ю для інших. Я ж вже й не злічу, скільки разів приводив до цього відділення наших земляків, яких особисто залучив до донорства. Цією волонтерською діяльністю займатимуся й надалі, щоб дарувати людям радість!
Малюнки на все життя
Назар Олійник – неординарна людина. Окрім того, що він є волонтером із донорства крові, цей хлопець професійно займається боксом і сумо. А ще він є одним із найбільш татуйованих людей у Переяславі.
– Про те, що на моєму тілі з’являться малюнки на все життя, я знав, ще будучи дитиною. Мій брат Едуард (він старший за мене на чотири роки) вперше набив собі тату, коли йому було 16. Коли на його грудях з’явилося зображення герба нашої держави, Едуард сказав мені: "Назаре, коли тобі виповниться шістнадцять, такий малюнок має з’явитися і на твоїх грудях". Так воно й сталося. Але вийшло так, що пів герба набивав мені хлопець-самоучка, а решту – моя знайома, яка до цього нічого подібного не робила. Річ у тім, що той хлопець, ще не закінчивши роботу, у термінових справах мусив їхати до Києва. Мені ж сказав: "Назаре, ось тобі моя машинка (вона була саморобною) і знайди собі іншого майстра". Що було робити? І я пішов до знайомої, яка знав, гарно малює. Даю їй ту машинку, показую недовершену роботу і кажу: "Будеш мене бити!". Від почутого вона аж зблідла та це зображення за чотири години сяк-так доробила. З тих пір по майстрах-самоучках не ходжу. Всі інші тату, які є на мені, зробила професійна майстриня із нашого міста. Зізнаюся, ця Леся, як майстриня, мені дуже подобається. Настільки подобається, що на своїй правій руці хочу вибити її портрет.
По правді сказати, недешеве це задоволення. Ціна тату залежить від розміру, рівня складності роботи та кількості сеансів. Приміром, ось це тату (Назар показує на литку, де набито малюнок козака – авт.) коштує півтори тисячі гривень. Загалом я маю вже сорок три тату. І це ще не кінець. Адже планую "забити" дев’яносто відсотків свого тіла. Обличчя не татуюватиму, щоб люди впізнавали. А ще не хочу його займати, бо і без цього вважаю себе красивим.
Не знаю, як буде потім, а поки що з боку незнайомих мені людей, особливо старшого віку, неодноразово ловив на собі осудливі погляди. Деякі бабусі та дідусі інколи вслід мені можуть кинути фрази типу: "Ти тільки поглянь на нього, розмалювався, як зек. А що мама й тато тобі кажуть?". Я ж у конфлікти ніколи не вступаю. Адже не бачу сенсу комусь щось доводити, бо все одно кожен залишиться при своїй думці. Не переймаюся я і щодо застережень, який це матиме вигляд у старості, бо то буде потім! А зараз я кайфую від того, як перехожі на мене задивляються.
Помітив, що багато кому подобається розглядати візерунки на моїх ногах. Оце влітку, бува, йду в шортах, а мені назустріч крокує жінка і так пильно дивиться на мої ноги, що аж нагинається. А потім, коли наші погляди зустрічаються, різко відводить свої очі в бік і мімікою обличчя демонструє, що тату їй не до вподоби. Звичайно, є чимало й таких людей, яким до душі це мистецтво.
Кожне тату на тілі Назара має індивідуальне значення.
– Мотиль "мертва голова", що ось у мене на горлі, символізує зв’язок із померлими. А оці гвіздки з краплями крові, – Назар показує на татуаж на своїй гладко вибритій голові, – означають для мене тяжку втрату рідної людини. Я набив цей малюнок відразу після смерті свого батька. У пам’ять про нього я набив собі ще й корабля (він служив у морфлоті) із датою його смерті. І шаховий кінь з’явився на моїй нозі через тата. Адже саме він навчив мене грати у шахи. Частенько, даючи мені життєві настанови, він казав: "Ходи конем – вік болю не будеш відчувати". Я дуже любив свого батька. Шкода, що так рано він пішов від нас...
На потилиці Назара – зображення голови пантери.
– Пантера з оскалом асоціюється з агресією, силою, міццю, мужністю і непохитністю, – хлопець розповідає про значення своїх тату. – Моя ж тату-пантера розшифровується, як "готовий битися на смерть". Зображення дівчини-боксера набив на плечі на честь Катерини Хижняк із Броварів, з якою займався боксом. А чоловіка-боксера набив на передпліччі, бо дуже люблю займатися цим видом спорту. Ключа набив, бо він символізує силу, яка здатна відкривати та закривати будь-які двері, ковадло означає, що кожна людина – коваль свого життя, павутини на ногах це – "вірний своїм принципам". Зображення конюшини і підкови вибив на удачу, а медичну маску із написом "Без паніки", як пам’ять про цей карантин.
Між іншим, кілька тату (знак зодіаку та пальма), є й у моєї мами. А ще їй набили абревіатуру "НЕТ". Вона її придумала на нашу честь: своїх двох синів та вже покійного чоловіка. "НЕТ" – це Назар (тобто я), Едуард (мій брат) і Толя (так звали нашого батька). Вже близько двадцяти років, як моя мама – Юлія Олійник – працює головною секретаркою в нашому суді.
Боксерський бій виграв із травмованим плечем
Займатися боксом Назар Олійник почав у 12 років.
– Моїм тренером був кум моєї мами Ігор Юрченко, – розповідає Назар. – Власне, завдяки йому я прийшов у цей спорт. Справа в тім, що в дитинстві я був товстеньким хлопчиком низького зросту – такий собі "пиріжечок". І одного разу (тоді я навчався у шостому класі другої школи) Ігор Валерійович сказав моїй мамі: "Я беру Назара під свою відповідальність у боксерську секцію. Зроблю з нього стрункого сильного хлопця". Займалися тричі на тиждень у спортзалі сьомої школи. Після двох років серйозних тренувань я попросив свого тренера записати мене в Броварську школу з боксу. На це він мені сказав, що стати її учнем я зможу лише, якщо виграю боксерський турнір, присвячений пам’яті Заслуженого тренера України Ігоря Корольова. І після кількох успішних виступах у турнірах мене зарахували до цієї спеціалізованої школи. Вчився там три роки: дев’ятий, десятий і одинадцятий клас. Зараз я тренуюся також у Юрченка, в спортзалі нашого університету.
Назар Олійник двічі був учасником чемпіонату України з боксу: у 2015 році в Черкасах, а в 2017-му – у Рівному.
– У Рівному перший бій я виграв, а другий програв по очках (1:2) хлопцю, який став призером чемпіонату України, – сказав він.
А ще Назар Олійник займається сумо. Він є триразовим чемпіоном Київщини та фіналістом чемпіонату України з цього виду єдиноборств.
– На одному із таких змагань я сильно травмував плече при падінні і через цю травму тривалий час не займався ані сумо, ані боксом. Однак, коли минулого року мене запросили взяти участь у міжнародних змаганнях з боксу, які проходили в нашому університеті, я відразу погодився. І хоча бився із сильним болем в плечі проти хлопця, який на той час був чемпіоном Київщини, я виграв. Наступного дня я здолав хлопця із Черкас і став переможцем цих змагань.
Наразі я здобуваю професію вчителя фізкультури в нашому університеті і працюю баристою в кав’ярні "Львівський кавовар", що на привокзальній площі нашого міста. Не полишаю і бокс, – сказав Назар Олійник.
