Восени 2024 року Переяславська музична школа імені Павла Сениці зустрічає свій 70-річний ювілей. У багатьох переяславців заклад асоціюється з іменем Володимира Проказова, заслуженого працівника культури України, який пів віку присвятив цій школі, її становленню і розвитку, адже її директором працював 40 років!
До знаменної дати Переяслав.City підготував серію публікацій про різні сторінки літопису закладу і його людей. Ми зібрали факти та документи, спогади і світлини з історії музичної школи. І саме розповіддю про, без перебільшення, легендарного директора підсумовуємо цей невеликий цикл публікацій.
Продовження. Початок ТУТ, ТУТ і ТУТ
У музичну школу прийшов учитися в 12 років
Музиканту з Переяслава Володимиру Проказову нині 83 роки. Із них 50 років він присвятив роботі в музичній школі, 40 років працював там директором.
Народився 12 листопада 1940 року в російському місті Прокоп’євськ Кемеровської області. У сім’ї було ще три сестри: Поліна, Ніна та Валентина. Ніну направили працювати до Львова, і вона покликала до себе брата. Там 17-річний Володимир вступив до Львівського музично-педагогічного училища імені Філарета Колесси. Здобувши освіту, за направленням потрапив до Переяслава викладати музику в педучилищі.
Наше спілкування відбувається у домашній невимушеній атмосфері, із ним завжди поряд його дружина Катерина Петрівна. Володимир Федорович спочатку пригадує, як він сам уперше потрапив у музичну школу.
— Якось у шостому чи сьомому класі був на концерті баяніста-віртуоза, пам’ятаю, що його прізвище було Колбасов. Дуже сподобалася гра, тому сказав батькам: "Хочу навчатися у музичній школі, щоб грати, як той баяніст!"
Мама відвела до музичної школи, де пройшов іспити, але почався навчальний рік, а запрошення на навчання нема та й нема. Мама пішла до директора, щоб розібратися у чому ж причина? Виявляється, що у свої 12 років я вже був переростком для такого навчання. Тобто мав би вступати раніше, щоб завершити навчання одночасно з загальносвітньою школою. Та мама дуже серйозно поговорила із керівництвом школи, про що саме, ніколи не розповідала, але невдовзі мене зарахували на навчання по класу баяна.
Володимир Проказов у роки навчання у Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка зі своїм першим баяном
Перший баян Володимира Проказова й досі звучить осить гарно
П’ятирічний курс пройшов за чотири роки й екстерном склав іспити. Потім продовжив здобувати музичну освіту у Львівському музично-педагогічному училищі. Саме у той час придбав свій перший баян. Його їздив купувати аж у Тулу, де тоді працювала фабрика з виробництва таких музичних інструментів. Мій баян виготовлений у 1960 році, а й досі добре звучить.
Після завершення навчання отримав направлення на роботу до педагогічного училища міста Переяслава-Хмельницького, де пропрацював 13 років. Під час роботи закінчив заочне відділення Львівської консерваторії.
У педагогічному училищі знайшов свою долю — Катерину Косьмину, з якою невдовзі одружився у 1969 році.
Під час навчання у Львівському училищі
Володимир та Катерина Проказови разом 50 років
Партія змусила очолити музичну школу
— Мої батьки фанатично вірили у партію, я ж не поділяв їхніх поглядів, але потім таки вступив у 1972 році до партії, що й стало наслідком мого подальшого директорства. Саме партія й змусила мене у 1974 році очолити музичну школу. Я це сприйняв без ентузіазму, адже в педучилищі обіймав посаду завкафедри – робота престижна, гарний колектив. Дружина теж була проти, але я не міг нічого змінити, бо партія у ті часи вирішувала усе й за всіх. Забігаючи наперед подій, скажу, що із партії вийшов добровільно ще до "путчу" – у 1990 році. Не задумувався над наслідками, це рішення було за велінням серця.
Старе приміщення музичної школи мало безліч недоліків: гостро стояло питання нестачі класних кімнат для занять, актовий зал був замалим, старі меблі, не вистачало музичних інструментів та іншого.
Доводилося мало не щодня самому шукати будівельні матеріали, будівельників, прораховувати кошти, вникаючи в усі деталі будівництва нового приміщення. При цьому ще й устигати контролювати навчальний процес, проводити уроки, дбати за колектив, створюючи комфортні умови для праці.
Такого директора музичної школи Володимира Проказова па'ятають багато його учнів
Але навіть при таких складних умовах музичну школу у місті любили: завжди був конкурс, щоб стати її учнем, наші концерти відвідували та чекали на них. Найбільший конкурс був на клас баяна й фортепіано. Згодом відкрили клас скрипки та духових інструментів.
Із подивом дізнався, що у школі не було організації дзвінків. Увів систему дзвінків, що значно полегшило контроль навчального процесу та організувало роботу викладачів.
Відчув полегшення, коли добудували приміщення: учні могли виступати вже на великій сцені, стало просторіше і за рахунок нових класів.
Якось перебирав свої фотокартки, які старанно збирав після концертів: перші викладачі та учні, виступи у різні роки учнів школи, дипломи, грамоти, вирізки із газет тощо. Тоді й виникла думка створити при школі музей, де у світлинах була б показана історія музичної школи. Відкрили його на 50-річчя школи.
"Музична школа була для мене усім"
Згодом у мене виникла ідея створити оркестр народних інструментів із колективу педагогів. Зібрав колег на нараду: "Створимо оркестр, щоб усім було видно, які ми талановиті!"
Так загорівся цією ідеєю, що сам підшуковував репертуар для оркестру, робив обробку та аранжування. Потім для кожного оркестру розписував партії. Спочатку в оркестрі було 25 музикантів, а репертуар складався із понад сотні творів українських композиторів. У оркестрі були духові інструменти, баяни, домри, балалайки, гуслі, скрипки, кларнет та ін.
Я ж був і диригентом ансамблю та його керівником. Костюми для виступів замовили на переяславській фабриці художніх виробів. Жодне свято у місті не обходилося без нашого ансамблю, згодом він удостоївся звання "народного". Пізніше у оркестр влилися солісти Олег Малик та Катерина Супрун, які зробили його виступи ще яскравішими.
Немов один день, так пролетіли роки роботи в музичній школі. Вона була для мене усім — домом, розрадою, задоволенням. За 40 років директорства нікому не записав догану, ні на кого не підвищив голос – мене розуміли з пів слова.
Виступ оркестру народних інструментів музичної школи під час святкування Дня міста
Найпочесніше визнання – повага учнів
— У 2014 році добровільно пішов із посади директора музичної школи, перейшов на посаду викладача по класу баяна. Створив дитячий оркестр баяністів, де брали участь мої учні та учні інших викладачів.
Наш педагогічний оркестр народних інструментів виступав у Національному палаці культури «Україна», учні виступали на обласних конкурсах «Дебют», де Володя Мартинюк отримав найвищу нагороду – Гран-прі.
Загалом маю солідний список регалій та досягнень: членство у раді директорів Київської області мистецьких шкіл, член республіканської музичної спілки, де був її стипендіатом, чотириразовий лауреат міжнародних конкурсів, фестивалів, Заслужений працівник культури України, почесний громадянин міста та інші. Але найпочеснішим для мене є повага моїх учнів, колег та й загалом переяславців.
Сини теж стали музикантами
Дружина Катерина Петрівна, весь час уважно слухаючи нашу розмову, долучається наприкінці:
– Коли Володі присвоїли звання "Заслужений працівник культури", він аж тоді розповів, що до цього йому вже двічі пропонували це звання, а він відмовлявся! "Чому не признався раніше?" – запитую з подивом. – "Не говорив, щоб порадувати тебе третього разу!" – відказав жартома.
Володя скромний та витриманий, ніколи не буде ні кричати на когось, ні хизуватися. Я ж – емоційна, іноді аж занадто.
Ми виростили двох синів – В’ячеслава та Валентина. Обоє закінчили Київське музичне училище імені Р. Глієра. Старший працював у Київській музичній школі, а менший — у нашій переяславській. Валентин був двічі лауреатом міжнародного конкурсу-фестивалю «Грай,баян»!
Виступ Переяславського тріо
На другий день повномасштабної війни син В’ячеслав, онук Нікіта та невістка Олександра пішли добровільно захищати Київ. Прийняли присягу й до цього часу боронять нашу землю. Вони — моя гордість!
— Мені зараз 83 роки, із них 50 років свого життя віддав школі, – каже Володимир Федорович. – Бажаю моєму послідовнику та колективу високого професіоналізму, взаєморозуміння, здібних дітей. Щоб кожна хвилина перебування у музичній школі була для учнів задоволенням, радістю та щастям.
Найактуальніша інформація та новини Переяславщини в нашому Telegram-каналі, інстаграмі та у фейсбуці
