Минають роковини Героїв Андрія Зражевського, Максима Яроша, Віталія Максименка та Віталія Коваля

Переяслав.City

Сьогодні о 08:45

Сьогодні, 15 листопада, згадуємо чотирьох полеглих захисників України з Переяславщини. Минають треті роковини з дня смерті Андрія Зражевського, другі роковини загибелі Максима Яроша та Віталія Максименка, а також перші роковини загибелі Віталія Коваля. У цей день помолімося, згадаймо їхні імена, вшануймо пам'ять, висловімо співчуття родинам, закликає Переяслав.City.

Андрій Зражевський

Андрій Васильович Зражевський народився 12 жовтня 1990 року в Улянівці Ташанської громади. Тут пройшли його дитячі роки, він навчався у місцевій школі, а після її закінчення поїхав до Києва, де оселився та зустрів майбутню дружину Ніну.

– Кілька останніх років він їздив на заробітки у Польщу, працював зварювальником, якщо не помиляюсь, – згадувала на похороні його тітка Ольга Рубан. – Він був працьовитим хлопцем, багато займався спортом. Допомагав усім, мені допомагав, нікому не відмовляв... Перед самою війною він повернувся в Україну.

У перший же день повномасштабного вторгнення Андрій пішов до київського військкомату добровольцем. 25 лютого його мобілізували до ЗСУ та направили до 101-ї бригади. Згодом він опинився на Донеччині, де виконував бойові завдання.

Солдат служив стрільцем ІІІ-го відділення охорони ІІ-го взводу охорони V-ї роти охорони ІІ-го батальйону охорони.

Під час виконання завдання на Бахмутському напрямку Андрій зазнав тяжких мінно-вибухових травм. Його доправили до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова, але врятувати життя не вдалося.

Андрій Зражевський помер 15 листопада 2022 року. Похований 21 листопада 2022 року у селі Улянівка.

Йому було 32 роки.

Читайте також: На Переяславщині поховали Андрія Зражевського: він пішов добровольцем у перший день війни ВІДЕО

Читайте також: Від важкого поранення помер воїн з Переяславщини Андрій Зражевський

Читайте також: Йому навіки 32… До роковин пам’яті Героя Андрія Зражевського в Улянівці відкрили меморіальну дошку

Максим Ярош

Максим Вікторович Ярош народився 28 лютого 1998 року. Навчався спочатку в ЗОШ №3 (нині гімназія №3), а з 2004 по 2012 – у ЗОШ №1 (нині гімназія №1). Після школи закінчив переяславське ПТУ, отримав спеціальність тракториста. Але працювати за фахом не пішов – влаштувався на склади. І звідти його вже забрали в армію. Служив він у роті охорони.

Мобілізували Максима Яроша 18 березня 2022 року. Спочатку обороняв Київщину і тримав позиції на кордоні України з Білорусією. Служив у 58-мій окремій мотопіхотній бригаді, де він пройшов жорстокі бої на сході: Бахмут, Куп’янськ, Серебрянський ліс...

Далі служив у складі третьої окремої штурмової бригади. Від бригади пройшов перші сержантські курси і отримав звання молодшого сержанта. Був заступником командира бойової машини – навідником-оператором першого механізованого відділення механізованого батальйону. Мав позивний "Бйорн".

Загинув 15 листопада 2023 року рятуючи життя побратиму під час виконання бойового завдання біля селища Хромове Бахмутського району Донецької області.

Йому було 25 років.

Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно), відзнаками "Комбатантський хрест" і "Честь та пам’ять" (посмертно).

Похований 25 листопада 2023 року на Борисівському кладовищі в Переяславі.

У березні 2024 року на подвір'ї гімназії № 1 учні висадили дерева в честь Героїв, зокрема й Максима Яроша. 15 квітня 2025 року на фасаді навчального закладу в пам'ять про Максима його дружина встановила меморіальну дошку.

Читайте також: «Він був воїном-стратегом і найкращим із чоловіків»: історію Максима Яроша розповіла дружина Героя

Читайте також: "Він прикрив собою бійців": Переяслав попрощався з 25-річним Максимом Ярошем

Читайте також: Орден «За мужність» ІІІ ступеня Максима Яроша, загиблого воїна із Переяслава, отримала дружина Героя

Читайте також: Навіки 25. Переяславець Максим Ярош загинув у бою під Бахмутом на Донеччині

Читайте також: "Рішучий, як вікінг Бйорн": Герою Максиму ЯРОШУ в Переяславі відкрили меморіальну дошку

Читайте також: У Переяславі в День Героїв рідним загиблих Захисників вручили їхні посмертні державні нагороди

Віталій Максименко

Віталій Анатолійович Максименко народився 15 червня 1981 року на Черкащині. Понад 20 років тому його батьки, він та брати з сестрою переїхали жити в Переяслав у мікрорайон Борисівка. 15 років тому, у той час, коли таксував, зустрів свою майбутню цивільну дружину Надію і переїхав жити в Пологи-Чобітьки. У 2014-му у подружжя народилася донька Діана.

Призваний добровольцем 25 лютого 2022 року. Старший сержант ЗСУ служив водієм-машиністом аеродромно-технічного забезпечення.

Загинув 15 листопада 2023 року в районі населеного пункту Максима Горького Бериславського району, Херсонської області.

Йому було 42 роки.

Похований 24 листопада 2023 року у с. Мала Каратуль.

Читайте також: Серед ночі мама раптом прокинулася, бо в цей час обірвалося життя її сина Віталія МАКСИМЕНКА

Читайте також: Переяславець Віталій МАКСИМЕНКО загинув на війні біля села Максима Горького на Херсонщині

Віталій Коваль

Віталій Вікторович Коваль народився 31 липня 1991 року, проживав у Переяславі.

Призваний на службу 17 квітня 2024 року 1 відділом Бориспільського РТЦК та СП. Матрос ЗСУ служив стрільцем-санітаром відділення морської піхоти.

– Віталія я добре знаю, він хрестив нашу донечку. Він та людина, на яку багато хто має рівнятися, – розповіла на похороні кума Ковалів Юлія. – Бо він із самої звичайної родини, простий маленький хлопчик, який зміг багато чого в своєму житті змінити радикально, як кажуть, перевернути з ніг на голову. Віталій виріс, вивчився, освоїв велику техніку – працював далекобійником і в Україні, і за кордоном.

Їх два брати – Віталій і Андрій. Як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення, вони доправляли в Переяслав великі фури з гуманітаркою, тим самим рятували і наших людей місцевих, і військових, яким передавали різну допомогу. А потім обоє пішли захищати Україну.

У Віталія троє маленьких діток: доні сім років, синочкам – чотири і два. Він міг отримати відстрочку, але все одно пішов захищати дім своєї родини, кордони своєї держави. Віталій – Герой, він має бути прикладом для всіх, особливо для тих, хто ховається за жінчиною спідницею...

Загинув 15 листопада 2024 року, унаслідок отриманих поранень під час виконання бойового завдання поряд із селом Костянтинопольське Донецької області.

Йому було 33 роки.

Похований 20 листопада 2024 року в Переяславі на Андрушівському цвинтарі.

Читайте також: Подвійний біль: у Переяславі попрощалися з Героями Вадимом Лисенком і Віталієм Ковалем