Меморіал Героїв Переяславщини, які загинули за незалежність України в російсько-українській війні

У Переяславі Віталія Савченка згадують як майстра із золотими руками. Його вироби з дерева від гірок у дитсадочках до альтанок у приватних дворах – стали частиною міського простору і символом доброї пам’яті про Захисника. Сава вдома залишив дружину з трьома дітьми і пішов добровольцем на війну у перші дні повномасштабного вторгнення. Історію про Героя у четверті роковини загибелі розповіла дружина Ольга.

Віталій Чорногор із Переяслава мав на війні позивний “Сапсан” – як найшвидший птах у світі, уособлення сили, витривалості та свободи. Перед загибеллю Герой заповів зберегти життя своєму улюбленому качуру, і вже шостий рік птах живе в його родині. Став символом пам’яті та доброти. Про історію Героя розповіла його дружина Олена Гичко.

Для Надії Бабкової з Переяслава 24 лютого – це передусім день народження її чоловіка Ігоря. Але у цей день оголосили про повномасштабну війну. Про Захисника Ігоря Бабкова – його ніжну турботу про сім’ю в цивільному житті, його відвагу та мужність на війні дружина розповіла Переяслав.City.

Дружина Анатолія Петькуна не повірила командирам, що її чоловік загинув: шукала і чекала, сподівалася, що то помилка. У ворожки питала, ледве не віддала гроші шахраям… Як це – чекати з невідомості й шукати правду? Як важливо для рідних хоронити Воїна з усіма почестями, гідно вшанувати його пам’ять? Про це дружина Героя розповіла Переяслав.City.

Володимир Гордієнко прожив життя, сповнене любові до рідних, праці й відповідальності за свій край. Він був тим, хто завжди допоможе, підтримає, знайде добре слово — для сусідів, друзів, побратимів. Коли ж на Україну прийшла війна, не зміг стояти осторонь.

"Мені у морзі на екрані показали останки, які від сина лишилися: одна рука і частина тіла з татуюванням – під бронею вціліла… І цепочка з хрестиком, яку перед дорогою йому вдягла. Обгоріле, але я впізнала. І признала – мій син…" – через три роки після загибелі сина в деталях описує той страшний день мама Героя Олега Гордієнка.

Захисник Юрій Саврась із Переяславщини зустрів справжнє кохання у зрілому віці, виховував двох маленьких онуків, тримав велике господарство. Коли почалася повномасштабна війна – пішов добровольцем захищати родину і країну. На фронті для побратимів був "Дєдом" – спокійним, мудрим і врівноваженим та поміркованим.

Дмитро КУЗЬМЕНКО з Хоцьок служив у лавах Національній поліції України у бригаді «Лють». Загинув 26 серпня 2024 року на Донеччині. Історію короткого, але яскравого і самовідданого життя 20-річного Захисника розповів його двоюрідний брат, чинний військовослужбовець Дмитро.

Після загибелі сина на війні Ірина Мар'яш дізналася про нього те, чого не знала за життя. Про його симпатії, допомогу іншим, мрії і бажання.  Її монолог – це розповідь про любов, біль, передчуття і особливий материнський зв'язок, який не розірвала навіть смерть.

Герой Руслан БОРДЮК із Переяслава пішов на війну добровольцем і стояв до останнього — пліч-о-пліч із побратимом, не зрадивши присязі й переконанням. Йому навіки 33... Відповідальний, позитивний, рішучий, вірний — таким його згадують рідні.

Напередодні роковин загибелі про турботливого батька чотирьох дітей, дідуся трьох онуків і найкращого чоловіка з болем у серці розповіли Переяслав.City його дружина Аліна та старша донька Надія Бобровник, яка прийшла в редакцію із маленькою внучкою Героя – Стефанією.

Сержант Віталій Шеліх пройшов війну ще з 2014 року, а у 2022-му добровільно пішов знову. Він був міцним, витривалим, прикладом для молодих. Сьогодні, 18 березня, – перші роковини від дня загибелі захисника. Яким пам’ятають Віталія найрідніші – читайте у матеріалі.